Ляхова Є. О.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ КОМЕРЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Діяльність комерційних підприємств супроводжується постійним оборотом коштів, який здійснюється у вигляді витрат на сировину, виробництво, логістику, реалізацію та подальше обслуговування продукції та, як наслідок, отримання доходу. Обсяг доходу, який отримає підприємство в значній мірі залежить від якості рішень управління по застосуванню отриманого прибутку. Дохід для комерційної організації – головне фінансове джерело розвитку як техніко-технологічного забезпечення, так і науково-технічного поліпшення матеріальної бази підприємства та продукції. З цієї причини, приймаючи відповідні рішення по прибутку від комерційної діяльності підприємства, управління організації зобов'язане постійно оцінювати тенденції першорядних інвестицій в економічні ресурси, виходячи з економічного капіталу підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, громадського формування персоналу і можливостей прибуткового розміщення коштів.

Сутність проблеми збільшення доходу полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (матеріальних, економічних і трудових) досягти гранично ймовірного підвищення прибутку і доходу. Відштовхуючись від цього, одним єдиним макроекономічним аспектом ефективності діяльності стає збільшення продуктивності колективної праці. Чисельна обумовленість і сенс зображуються в певних ознаках продуктивності виробничо-господарської та іншої роботи суб'єктів господарювання [2; 6].

Функціональне законодавство України враховує першорядні повинності кожного суб'єкта комерційної діяльності внесення до держбюджету подібних типів податків: податку на нерухоме володіння, податку на прибуток, штрафу, пені, інших обов'язкових платежів. Дохід, що залишається вже після сплати згаданих податків знаходиться в абсолютному розпорядженні підприємства і називається чистим прибутком. Ключові напрямки застосування чистого прибутку: виробничо-промислове формування підприємства, суспільний розвиток, матеріальна винагорода, включаючи, в тому числі, виплату дивідендів в акціонерних товариствах [1].

Комерційне підприємство в умовах оподаткування прибутку зацікавлене в тому, щоб дохід був якомога мінімальним в контексті оподаткування. З цієї причини з'являються обставини, які призвели до штучного завищення валових доходів і зменшення валових витрат, внаслідок цього, збільшення оподатковуваного прибутку та податку на прибуток [3].

Поділ доходів в акціонерному оточенні вважається більш важким варіантом, і безпосередньо з цієї причини він обраний з метою розгляду всіх нюансів даного процесу. У найбільш великому трактуванні під терміном «дивідендна політика» можна розуміти основи та способи визначення частини доходів, що виплачується власнику грошових коштів відповідно до його внеску у власний капітал підприємства.

Дивідендна політика становить неабияку значимість в здійсненні економічної стратегії підприємства. Стратегія має великий вплив на рівень добробуту інвесторів в поточному періоді; встановлює масштаби розвитку своїх економічних ресурсів і темпи виробничого формування підприємства на самофінансуванні; дуже впливає на стабільність економіки підприємства, на вартість використовуваних грошових коштів і ринкової вартості акцій підприємства.

У такому випадку період розвитку дивідендної політики вважається одним з найскладніших питань економічного маркетингу. Дивідендна політика зображає вимоги економічної стратегії згідно зі збільшенням ринкової вартості підприємства, інвестиційної діяльності, політики розвитку своїх економічних ресурсів та інших нюансів економічної діяльності. Крім цього, у формуванні дивідендної політики, компаніям слід брати до уваги 2 протилежні фінансові мотиви інвесторів – придбання значних поточних доходів та істотне підвищення їх прибутку в перспективному етапі [1].

Головною метою розподілу доходів комерційного підприємства є забезпечення потрібної пропорційності серед нинішнього його вживання і накопичення з метою виробничого формування. Відповідно до цього, метою дивідендної політики вважається оптимізація співвідношень серед нинішніх виплатах дивідендів і надання збільшення ринкової ціни на акції фірми в перспективному етапі за результат капіталізації частки доходів [5].

Виходячи з даної мети, уявлення дивідендної політики здатна бути сформульована наступним способом: дивідендна політика підприємства – це складова частка єдиної економічної стратегії та політики розвитку своїх економічних ресурсів, полягає в оптимізації співвідношень серед елементами доходів, споживається і капіталізується, із наданням збільшення ринкової вартості акцій.

Розвиток успішної дивідендної політики комерційного підприємства передбачає наступні операції:

1) врахування ключових умов, що характеризують посилання формування дивідендної політики фірми;

2) підбір виду дивідендної політики відповідно до економічної стратегії підприємства;

3) дослідження механізму розподілу доходів відповідно до підібраного типу дивідендної політики;

4) оцінку продуктивності дивідендної політики [2; 4; 7].

Виникають ускладнені концепції дивідендної політики з урахуванням їх податкової політичної діяльності. Проблема в тому, що податкові ставки та привілеї диференційовані згідно із групами прибутку та об'єктів. Певні інвестори, котрі купують акції, не платять індивідуальні податки, у той час як індивідуальні інвестори – їх оплачують згідно із диференційованими ставками, у зв'язку зі ступенем доходу. Дане ускладнюється тим, то що дивіденди оподатковуються згідно найбільш значним ставками, ніж збільшення грошових коштів.

Найкраща дивідендна політика – якщо підприємство ніяк не оплачує дивіденди, в такому випадку сукупний статок інвесторів вважається функцією процентних платежів. Прибуток і дивіденд на акцію сходяться. Надалі сплати податків на збільшення грошових коштів прибуток зменшується.

Таким чином, формування ринкових відносин в економіці України зажадає новітніх підходів до управління формуванням і розподілом доходів. З цієї причини й саме формулювання доходів відчуває конкретні модифікації. Логічне те, що в нинішніх обставинах з-поміж вітчизняних та закордонних присутні всілякі точки зору для даної концепції. Дохід так само як фінансова категорія показує остаточну грошову оцінку виробничої та економічної діяльності та вважається основною ознакою економічних підсумків підприємницьких структур, їх економічного стану. В сукупному варіанті дохід – це різниця між заробітком від конкретної діяльності та витратами у її реалізації. Він сигналізує про потребу заходів згідно зі зменшенням собівартості продукту, збільшення обсягів виробництва та реалізації, збільшення асортименту продуктів, раціональність змін у ціновій політиці. Він вважається ключовим аспектом продуктивності господарювання.

Список використаних джерел:

1. Азаренкова Г. М. Фінанси підприємств : навч. посіб. / Г. М. Азаренкова, Т. М. Журавель, Р. М. Михайленко. – 3-тє вид., виправл. і доп. – К. : Знання-Прес, 2009. – 299 с.

2. Алексеева М. М. Планирование деятельности фирмы : учеб.-метод. пособ. / М. М. Алексеева. – М. : Финансы и статистика, 2007. – 248 с.

3. Бортник А. М. Формування ефективної системи бізнес-процесів підприємства в сучасних умовах господарювання / А. М. Бортник // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – № 18. – С. 56–59.

4. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту / Е. Ф. Брігхем. – К., 1997. – 998 с.

5. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств : навч. посіб. / М. Я. Коробов. – К. : Знання, 2000. – 378 с.

6. Орлов О. О. Планування прибутку підприємств в умовах ринкової економіки : монографія / О. О. Орлов, Є. Г. Рясних, Н. І. Гавловська. – Хмельницький : ХНУ, 2009. – 155 с.

7. Поддєрьогіна А. М. Фінанси підприємств : підруч. / керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогіна. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К. : КНЕУ, 2000. – 460 с.