Макарова Л. Д., к. е. н. Бикова В. Г.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПОРІВНЯЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

У сучасних економічних умовах цільові орієнтири розвитку підприємств зміщуються з отримання прибутку до підвищення їхньої вартості, що об’єктивно зумовлене необхідністю врахування вимог підвищення привабливості підприємств як об’єктів інвестування.

Традиційно виділяють три підходи до оцінювання вартості підприємств: витратний (основою якого є фактична вартість наявних у теперішній момент у розпорядженні підприємства активів), доходний (який базується на очікуваних майбутніх результатах діяльності підприємства, приведених до сучасного часового інтервалу) та порівняльний або ринковий підхід. В основу порівняльного підходу до оцінки вартості підприємства закладено зіставлення оцінюваного підприємства і аналогічних йому компаній за різними критеріями з метою визначення вартості об'єкта оцінки. При цьому оцінка вартості бізнесу, що здійснюється за допомогою порівняльного підходу, базується на принципі заміщення. При використанні порівняльного підходу оцінювач орієнтується на реальну інформацію, що отримується з відкритих фондових ринків, на яких реєструється покупка і продаж власності відкритих акціонерних товариств, які і обираються в якості аналогів.

Порівняльний підхід орієнтується на ретроспективу, тобто відображає вже досягнуті результати фінансово-господарської діяльності підприємства, що виступає перевагою методу [4]. Серед недоліків можна відзначити, що при використанні методу не враховують майбутні можливості розвитку бізнесу, достовірну інформацію можна отримати тільки при наявності розвинутого фінансового ринку цінних паперів.

Порівняльний підхід до оцінки бізнесу реалізується за допомогою трьох методів оцінки: метод ринку капіталу, метод угод та метод галузевої специфіки.

Метод ринку капіталу використовується для розрахунку ціни на неконтрольний пакет акцій компанії. В даному методі базою оцінки є ціна на одну акцію акціонерного товариства.

Метод угод полягає у визначенні вартості оцінюваного бізнесу шляхом порівняння його з аналогічними бізнесами, при наявності даних про ціну контрольного пакета акцій або підприємства в цілому.

Метод галузевих коефіцієнтів полягає в використанні співвідношень або показників, виявлених вченими зі спеціалізованих статистичних дослідних інститутів в результаті тривалих спостережень за фінансовим ринком. Саме цей метод користується популярністю у зарубіжних оцінювачів. Через недостатню розвиненість ринку купівлі-продажу Українського бізнесу, на Україні цей метод ще не використовується в повному обсязі.

Визначимо етапи процесу оцінки бізнесу методом ринку капіталу і методом угод:

1) спочатку проводиться аналіз ринку, на якому об'єкт оцінки здійснює свою господарську діяльність, і підбір підприємств-аналогів, про ціни угод або котирувань акцій яких можна знайти достовірну інформацію на фондовому ринку; організації, проводять схожі фінансові операції і підвладні впливу тих же чинників зовнішнього і внутрішнього середовища, що і об'єкт оцінки, є ідеально відповідними для порівняння аналогами;

2) здійснюються коригування з метою підвищення рівня сумісності інформації:

–за наявності високого ступеня ймовірності, що потенційний покупець не придбає оцінюваний актив, оцінювач застосовує портфельну знижку;

–під час розрахунків враховується наявність нефункціонуючих активів;

–вирахування виявленої в ході фінансового аналізу нестачі власного оборотного капіталу або екстреної потреби у фінансуванні.

3) підбираються відповідні оціночні мультиплікатори і робиться розрахунок: під оціночним мультиплікатором розуміється спеціально розрахований оцінювачем коефіцієнт, отриманий шляхом ділення ринкової ціни акції компанії або ж вартості всього інвестованого капіталу на її фінансові показники («прибуток, грошовий потік, дивіденди компанії, виручка від реалізації товарів, робіт послуг або ж вартість активів») [4].

Таким чином, оцінка бізнесу є цілеспрямованим процесом розрахунку величин вартості об'єктів у грошовому вираженні з урахуванням численних факторів, що мають на неї вплив.

Як зазначалось вище, в основі порівняльного підходу лежить принцип заміщення, тобто оцінювач проводить зіставлення об'єкта оцінки з його обраними аналогами за певними критеріями і таким чином розраховує оціночну вартість. Хоча в своїх розрахунках оцінювач спирається на поточну достовірну інформацію з фондових ринків, потенційні можливості розвитку бізнесу не знаходять свого відображення в даному підході.

Метод ринку капіталу і метод угод схожі за алгоритмом розрахунку. Різниця полягає в тому, що перший застосовується для визначення ціни неконтрольного пакета акцій, а другий, навпаки, для мажоритарного пакета.

Підсумкова вартість бізнесу складається з середньозваженої вартості, отриманої різними підходами. Щоб підсумкова вартість була максимально достовірно визначена, оцінювачу слід використовувати більшість підходів і методів, розрахунок яких допустимий в даному оціночному випадку.

Список використаних джерел:

1. Вашакмадзе Т. Подходы к оценке стоимости бизнеса [Електронний ресурс] / Т. Вашакамадзе. – Режим доступу : http://www.cfin.ru/appraisal/business/intro/Valuation_Standard.shtml

2. Коупленд Т. Стоимость компании: оценка и управление / Т. Коупленд, Т. Коллер, Дж. Муррин. – М. : ЗАО «Олимп-Бизнес», 2005.

3. Рейли Р. Оценка нематериальных активов : пер. с англ. / Р. Рейли, Р. Швайс. – М. : КВИНТО-КОНСАЛТИНГ, 2005.

4. Фридман Д. Анализ и оценка приносящей доход недвижимости : пер. с англ. / Д. Фридман, Н. Ордуэй. – М. : Дело Лтд, 1997.