К. психол. н. Крупський О. П.
Дніпропетровський
національний університет імені Олеся Гончара (Україна)
КУЛЬТУРА БЕЗПЕКИ В КОНТЕКСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ТУРИСТИЧНИХ
ПІДПРИЄМСТВ
Питання
безпеки особливої гостроти набуває, коли мова йде про сферу послуг, а саме про
галузь туризму, оскільки будь-які помилки, можуть викликати безпосередню
загрозу стану або життю споживача туристичних послуг. В той час, кількість
туристичних підприємств зростає, дані щодо можливості підвищити якість послуг та
зменшити небезпеку залишаються обмеженими. Вперше термін «культура безпеки» був застосований в 1988 р. після аварії на
Чорнобильській атомній електростанції [8].
Значна кількість робіт освітлює окремі питання безпеки [1; 2]. Але роботи присвячені культурі безпеки на
туристичних підприємствах залишається поодинокими [3; 4].
В Україні проблеми безпеки все ще підіймаються лише в
контексті охорони праці, страхування, економічної безпеки. Протягом ХІХ-ХХ
століть велика кількість
спеціалістів з питань безпеки сходилися на думці, що превентивні заходи фізичного
характеру є достатніми для запобігання нещасним випадкам та аваріям. Проте,
практика сподівань не справдила. Як наслідок, західна наукова література
накопила значну кількість різноманітних підходів до визначення культури безпеки
[7; 8; 9]. Що важливо, напрацювання в цієї області, тим чи іншим чином, торкаються
і культурного середовища підприємства [5; 6].
Існує ціла низка
досліджень, які доводять існування синергії між професіоналізмом (професійною
культурою) і організаційною культурою, часто спостерігається неготовність
працівників до відповідних змін [7],
оскільки останні потребують певних додаткових зусиль з боку кожного учасника.
Заходи з виправлення
ситуації на краще й створення професійної культури безпеки в контексті
організаційної культури туристичного підприємства можна, в першому наближенні, поділити на чотири наступних
групи:
Перша група – Встановлення лідерства. Завдання, яке
вирішує дана група: роз’яснення загальних цілей, підтримка співробітників, в
тому числі, фінансове заохочення; адекватний стратегічним цілям підприємства
контроль за виконанням завдань, розвиток звітності, розробка й впровадження
рішень щодо запобігання шкоди споживачам туристичних послуг; гарантія
адекватного сприйняття зауважень і можливості висловити думку; створення на
підприємстві атмосфери відкритості й довіри; забезпечення можливості постійного
підвищення кваліфікації;
Друга група – Удосконалення системи комунікацій.
Завдання, яке вирішує дана група: систематичне збирання, аналіз, обробка даних;
навчання персоналу щодо роботи з цими даними; технічна підтримка;
Третя група – Соціально-психологічна відповідальність.
Завдання, яке вирішує дана група: врахування думки персоналу щодо роботи;
розповсюдження досвіду; обговорення результатів і досягнень; підтримка
оптимального соціально-психологічного мікроклімату в колективі.
Четверта група – Організаційна відповідальність.
Організація просвітницької роботи серед споживачів туристичних послуг;
пояснення їхніх прав і обов’язків; надання чітких інструкцій, що до
індивідуальної безпеки та культурних особливостей мешканців територій, на яких
відбувається відпочинок (туристична або інша подорож); контроль (у разі
необхідності) за діями туристів і дотриманням ними рекомендацій менеджера.
Висновки. В останні
роки неефективне управління безпекою все частіше представляють причиною
більшості інцидентів, які виникають із туристами. Її ігнорування призводить до
виникнення проблем під час поїздок та відпочинку. Особиста безпека, безпека
руху на транспорті, безпека на воді або джунглях, ось не повний список того, на
що можуть не звертати уваги споживачі туристичних послуг. Відповідно, потрібні
чітка концептуальна основа розгляду питання культури безпеки туристичного
підприємства (адже саме від нього залежить як ступінь підготовки туриста до
отримання послуги, так і якість самої послуги); система заходів, що дозволять
теоретичну базу покласти в основу майбутніх змін на краще в галузі туризму та
гостинності і суворий контроль за реалізацією цього завдання з боку як
керівництва, так і кожного професійного учасника процесу надання послуги. Культура
безпеки повинна стати частиною професійної культури менеджера туристичного
підприємства.
Список
використаних джерел:
2.
Громцева Д. К. Професійна культура і безпека: інноваційний підхід до
впровадження в медичному закладі / Д. К. Громцева, О.
П. Крупський // Вісник Дніпропетровського
університету. Серія: Менеджмент інновацій. – 2016. – Т. 23. – № 5. – С. 15–23.
3.
Крупський О.
П. Організаційна культура як чинник економічної безпеки туристичного
підприємства / О. П. Крупський, А. А. Кобченко // Науковий Вісник
Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Економіка і менеджмент : зб. наук. праць.– О. : Видавничий дім «Гельветика», 2015. – Вип. 10. – С. 149–152.
4.
Сливенко В. А. Інноваційні підходи до вирішення проблем безпеки в
туризмі / В. А. Сливенко // Вісник Дніпропетровського
університету. Серія: Менеджмент інновацій. – 2013. – Т. 21. – № 2. – С. 44–49.
5.
Тихомирова О. Г. Организационная культура: формирование, развитие и оценка / О. Г. Тихомирова. – СПб.
: Изд-во ГУ ИТМО, 2008. – 160 с.
6.
Харчишина О. В.
Організаційна культура: теоретичні
засади та взаємозв’язок із конкурентоспроможністю підприємства / О. В. Харчишина // Забезпечення соціально-економічного розвитку
господарюючих систем в умовах транзитивної економіки : колект. моногр. ; за заг. ред. д. е. н., проф. В. К. Данилка, д. е. н., проф. Г.
М. Тарасюка. – Житомир : Вид-во ЖДТУ, 2010. – С. 182–202.
7.
Beck, C. Professional Nursing Practice
Models and Culture Change. Nurses Involvement in Culture Change.
Presentation: October 27 –
28, 2008. – Р. 1-5.
8.
Halligan M., Zecevic A. Safety culture in healthcare: a review of concepts,
dimensions, measures and progress. BMJ Quality & Safety, 20(4). – 2011.
– Р. 338–343.