К. і. н. Сливенко В. А., Бичковський А. О.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

Управління безпекою туристичного бізнесу:

заходи захисту національного туристичного ринку

Сучасне суспільство – це суспільство споживання. Сьогодні людей все більше починають цікавити питання організації відпочинку. Тому сфера туризму стає привабливим видом бізнесу в нашій країні, створюючи зручності і комфорт для населення. Одночасно, туристичний бізнес є високоризиковим видом економічної діяльності, оскільки він відчуває на собі значний вплив великої кількості як зовнішніх, так і внутрішніх факторів і умов [5]. Ускладнення зовнішньополітичної та економічної ситуації у країні в цілому, ослаблення курсу гривні, а також значне зниження (через терористичні загрози) попиту на такі популярні туристичні напрями як Туреччина і Єгипет, похитнули стабільність українських туристичних підприємств і значно збільшили для них ризик банкрутства.

Під безпекою туристичного бізнесу розуміється найбільш ефективне використання наявних ресурсів для запобігання численним загрозам, успішне протистояння будь-яким негативним впливам, забезпечення стабільного функціонування і розвитку галузі [2]. Таким чином, безпека туристичного бізнесу є комплексним поняттям, що складається з безлічі взаємопов’язаних і взаємозалежних факторів.

Ґрунтуючись на існуючих в науковій літературі підходах до визначення економічної безпеки, можна виокремити наступні складові системи безпеки туристичного бізнесу:

· економічна безпека туристів, персоналу туристської організації та місцевого населення туристського регіону:

· економічна безпека туристичного підприємства (захист фінансових, матеріальних, інтелектуальних ресурсів та кадрова безпека);

· безпека туристичного бізнесу регіону (захист природи від шкідливого впливу туризму, екологічна, біологічна, криміногенна та військово-політична безпека);

· національна безпека туристичного бізнесу (сукупність поточного стану готельної індустрії, об'єктів харчування, транспорту, підприємств розважального, ділового, спортивного, пізнавального, лікувально-оздоровчого туризму, туристичних агентств і туроператорів, екскурсійних організацій, їх інституційна забезпеченість);

· міжнародна безпека індустрії туризму (показники туристичних потоків, рівень якості життя населення, політична і економічна стабільність, рівень небезпеки природного, техногенного, соціального характеру) [3].

Забезпечення безпеки туристичного бізнесу на державному рівні розвивалася за залишковим принципом, але останнім часом це питання привернуло увагу влади [1]. До державних заходів захисту національного туристичного ринку необхідно віднести:

· заходи підвищення конкурентоспроможності туристичних регіонів на міжнародному та внутрішньому ринках шляхом поліпшення якості сервісу і умов праці, підвищення якості послуг та рівня кваліфікації кадрового персоналу в сфері туризму;

· заходи сприяння розвитку в’їзного та внутрішнього туризму;

· заходи зменшення сезонності попиту шляхом розвитку зимових та позасезонних видів туризму;

· заходи використання продукції переважно місцевих виробників;

· заходи сталого розвиток туризму шляхом збереження культурної спадщини, підтримки розвитку співпраці та поліпшення якості життя населення в умовах активного розвитку туризму [4].

Після приєднання України до Світової організації торгівлі (СОТ) наша країна, як і більшість держав-членів цієї організації встановила певні заходи захисту національного туристичного ринку. Це пов’язано з прагненням максимально реалізувати потенціал туризму в національній економіці і одночасно захистити державні економічні інтереси, підвищити рівень зайнятості населення, збільшити доходи та ін. У зв'язку з цим на офіційних заходах, що проводяться СОТ, на систематичній основі ставляться питання про необхідність: подальшого спрощення порядку переміщення фізичних осіб, які надають туристичні послуги, і визнання їх кваліфікації; усунення вимог надання економічного обґрунтування у всіх субсекторах та по всіх засобах надання послуг; усунення вимоги комерційної присутності; усунення вимог громадянства або постійного місця проживання постачальників послуг; усунення недобросовісної конкуренції; надання доступу до технологій і інформаційної мережі [3].

Таким чином, зміст діяльності органів державної влади в галузі управління безпекою туристичного бізнесу полягає в побудові та підтримці правових та інституційних механізмів, а також створенні ресурсних можливостей на рівні, що відповідає інтересам забезпечення сталого розвитку національного туристичного ринку, адекватному реальним та потенційним загрозам сьогодення.

Список використаних джерел:

1. Белоногов А. Г. Формирование системы экономической безопасности сферы туризма / А. Г. Белоногов // Вестник РАН. – 2010. – Вып. 1. – С. 15–19.

2. Бобкова А. Г. Безопасность туризма / А. Г. Бобкова, С. А. Кудреватых, Е. Л. Писаревский. – М. : Федеральное агентство по туризму, 2014. – 272 с.

3. Заноско О. В. Формування системи економічної безпеки індустрії в Україні / О. В. Заноско, Н. В. Корж // Економіка. – 2011. – № 2 (6) – С. 17–19.

4. Куліцька Н. В. Економічна безпека туристичних підприємств [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// bitstream/12345678/1/Економічна%безпека% туристичних%підприємств.

5. Харламова А. Ю. Проблемы экономической безопасности туризма / А. Ю. Харламова // Управление инвестициями и инновациями. – 2016. – № 1.– С. 65–58.