К. філос. н. Сагуйченко В. В.

Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, Україна

ПІСЛЯДИПЛОМНА ОСВІТА: СУЧАСНІ РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Проаналізовано аксіологічні аспекти післядипломної педагогічної освіти та подальші тенденції її розвитку.

Ключові слова: філософія освіти, післядипломна педагогічна освіта.

Проанализированы аксиологические аспекты последипломного педагогического образования и дальнейшие тенденции его развития.

Ключевые слова: философия образования, последипломное педагогическое образование.

In this article analyzed the axiological aspects of postgraduate teacher education and future development trends.

Keywords: philosophy of education, postgraduate teacher education.

Постановка проблеми. В умовах реформування освітньої сфери зростає вплив особистості педагогів та викладачів вищої школи на загальний результат якості освіти. Система підготовки цих категорій в закладах післядипломної освіти вимагає подальшого удосконалення у складних соціокультурних умовах, що дають можливість вченим називати наше суспільство суспільством ризику. Необхідність врахування соціокультурних контекстів в системі післядипломної педагогічної освіти є одним із важливих напрямків удосконалення системи післядипломної педагогічної освіти за концепцією випереджаючої освіти для сталого розвитку. Передусім, це стосується демократизації, орієнтації на виконання замовлення не лише держави, а й учнівської, студентської, батьківської громади, місцевої громади. Нова філософія навчального плану обґрунтовує своєчасність інновацій, модернізації змісту, форм і методів підготовки педагогів та керівників освіти до роботи у складних соціокультурних умовах, які кожному учаснику навчально-виховного процесу дають можливість щодо аксіологічного наповнення своєї діяльності.

Мета дослідження. Проаналізувати аксіологічний вимір післядипломної педагогічної освіти протягом усього життя у сучасних соціокультурних контекстах, визначити її функціональний потенціал та тенденції подальшого розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Національна доктрина розвитку освіти в Україні обґрунтувала основні положення щодо стратегії розвитку сучасної системи освіти України у ХХІ столітті. Вплив духовних, етичних та культурних цінностей на сучасну освітню галузь досліджували наші вітчизняні філософи Б. В. Братаніч, І. Д. Денисенко В. В.Кізіма, В. В.Корженко, Н. В.Радіонова, О. В.Садоха, І. В.Степаненко. Про важливість екології людини у сучасному суспільстві йдеться у роботах Ю. Д.Бойчука, К. І.Карпенко, О. М.Микитюка. Постійна велика увага до питань становлення високопрофесійних педагогічних кадрів прослідковується у роботах зарубіжних і вітчизняних науковців. Зарубіжні освітні концепції досліджували М. Д.Култаєва, К. В.Корсак, І. О.Радіонова. Проблеми модернізації педагогічної діяльності розглянуто в роботах В. І.Бондаря, Л. І.Даниленко, Г. В.Єльникової, В. І.Маслова, М. М.Поташника; питання демократизації в закладах загальної середньої освіти розглянуті у працях В. М.Бегея, Є. С.Березняка, В. І.Бочкарьова, Т. І.Шамової, психологічному аспекту педагогічної діяльності присвячені роботи М. Б.Євтуха, Л. М.Карамушки, Н. Л.Коломінського, В. А.Семиченко; принципи, мета та шляхи удосконалення управлінням освітою висвітлено в працях А. І.Адамського, В. І.Бочкарьова, К. В.Корсака, І. Л.Лікарчука, А. І.Пінського; стратегічне управління досліджували І.Ансоф, В.Афанасьєв; Незважаючи на неоднозначне ставлення до технології А. С.Макаренка у молодого покоління вчених, важливо врахувати дієвість його технології виховання й навчання, яка останнім часом має своїх прихильників в країнах Європи, Америки, Японії. Великий досвід розвитку освіти має філософія зарубіжної школи, починаючи від Дж.Дьюї до сучасних представників німецької та англо-американської наукових шкіл.

Виклад основного матеріалу дослідження. Найбільш проблемними питаннями сьогодні залишаються аспекти життєтворчого імперативу, етики відповідальності, філософії навчального плану, соціальних комунікацій, випереджаючої освіти, на яких є доцільність зупинитися окремо. Сьогодні ми все частіше говоримо про життєтворчий імператив безперевної освіти, який полягає у вимозі постійного саморозвитку особистості та її самореалізації у всіх сферах її життя, в тому числі і професійній. Цей імператив перегукується с головною методологічною настановою філософської антропології, сформульовоної О. Ф. Больновим – вимозі розгляду людини у цілісності усього того, що є. Враховуючи діалогічний підхід в управління післядипломною педагогічною освітою ми повинні підкреслити: взагалі наша сучасна освіта є важливою соціальною комунікацію. У цьому її розумінні допомагають праці Нікласа Лумана. Діалог, який виникає і підтримується в ході управління, потребує також комунікативної компетентності, яка має постійно розвиватися як на управлінському рівні, так і на рівні особистості педагога та управлінських кадрів [3]. Діалог між широкими колами громадськості, в тому числі релігійних конфесій, педагогами, керівниками навчальних закладів постійно вдосконалюється, дає підстави для діючого соціального партнерства. Взаємодія освіти і широких кіл громадськості можлива за умов сприйняття освіти в її антропологічному розумінні, тобто єдності її людинотворчого потенціалу, а вчителів як носіїв освітньої культури і представників активної частини громадянського суспільства. Їх взаємодія є внутрішньою, сутнісно обумовленою. Виділяючи державний і регіональний рівні розвитку післядипломної освіти важливо не рахувати це анахронізмом за умов існування активного і динамічного суспільства, бо розвиток регіонального самоуправління є складовою демократії, в тому числі і в освіті. Єдність державного і регіонального рівнів післядипломної освіти дозволяє конкретизувати її завдання. Дає можливість ефективніше підтримувати зв’язок між теорією і практикою. Звертаючись все частіше до категорії філософії навчального плану післядипломної освіти, ми віддаємо перевагу аналітичній і прагматично орієнтованій філософії. У західній традиції ми спираємося на розробки теорії навчального плану в американській філософії освіти (Дьюї та його послідовники), а у вітчизняній – на праці С. Ф.Клепка. Неможливо обійти у післядипломній педагогічній освіті роль етики відповідальності: адже етика відповідальності Г.Йонаса і його послідовників є фундаментом формування нових педагогічних відносин. Отже, у післядипломній педагогічній освіті вона є не тільки предметом для засвоєння, а й життєвим принципом педагогів, дотримання її принципів є показником як особистісної, так і професійної зрілості педагога.

Неможливо сьогодні не згадати педагогічні ризики післядипломної освіти. Серед педагогічних ризиків післядипломної освіти передусім треба назвати необхідність постійного переучування, яка дестабілізує людське буття. Усі педагогічні ризики цієї освіти пов’язані із процедурами селекції знань та орієнтацій. З тим, що вона значною мірою залежить від самоосвіти і самовиховання, від людських якостей педагога, його професійного само розуміння. Суб’єктивний чинник взагалі відіграє провідну роль у післядипломній педагогічній освіті. Узгодження освітнього і культурного потенціалу особистості з об’єктивними умовами його реалізації завжди породжує низку ризиків різного рівня, серед яких передусім треба назвати ризики, що пов’язані з хибним або неадекватним розумінням ситуативних і перспективних педагогічних завдань. Роль гуманістичної філософії в управління післядипломною педагогічною освітою все частіше акцентується у сучасних дослідженнях. Це дає можливість дотримуватися міжпарадигмального підходу у розгляді проблем післядипломної освіти. Гуманітарно-антропологічний напрям сучасної філософської думки можна назвати сучасною гуманістичною філософією. Можна згадати афористичний вислів Ж. П. Сартра: «Екзистенціалізм – це гуманізм». Останні дослідження дають можливість дотримуватися цієї філософії. поєднуючи її з гуманістичним змістом прагматизму та аналітичної філософії. Важливо підкреслити: післядипломна освіта має справу із сформованими особистостями, які одержують у системі післядипломної освіти імпульси для свого подальшого розвитку, а сьогодні і для випереджаючої освіти. Викладачі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти розуміють об'єктивну наявність багатоваріантних рішень в усіх сферах педагогічної і управлінської діяльності, але не завжди правильно і своєчасно здійснюють вибір оптимальних стратегій у розвитку вітчизняної освіти. Завдання необхідності прогностичної оцінки наслідків рішень, що приймаються у системі післядипломної педагогічної освіти, розуміння відповідальності за них і недостатній розвиток в процесі професійного утворення гуманістично орієнтованого, прогностичного образу мислення і діяльності усвідомлюють не всі суб’єкти освітньої діяльності.

Незважаючи на перелічені труднощі та протиріччя, сьогодні післядипломна педагогічна освіта може служити прикладом для організації інших форм післядипломної освіти для інших спеціальностей. Саме вона і відповідні педагогічні компетентності є передумовою ефективного встановлення міждисциплінарних зв’язків, в той же час організація самоосвіти педагогічних працівників в системі післядипломної педагогічної освіти залишається найбільш трудно реалізованим практичним завданням. Виникає актуальна потреба у нових формах, методах, технологіях, критеріях взаємодії з педагогічними кадрами, які б допомагали та спонукали педагогів до самостійного сприйняття необхідності удосконалення та мотивованого підвищення своєї професійної компетенції. До цього можна додати, що нові тенденції соціокультурних контекстів, конфронтація з ними або сприйняття цих нових обставин, сприяє тому, що відносно швидко, але не просто, змінюються певні інтереси, формується вже в іншому новому аспекті ціннісна картина своєї власної особистості, її місця в житті, в професійній діяльності, обмірковуються нові орієнтири та траєкторії розвитку життєвого успіху та професійної педагогічної кар’єри [1]. Базова філософська підготовка педагогічних кадрів здійснюється у педуніверситетах. А сьогодні педагог вимушений творчо застосовувати філософські знання у практичній площині і займатися філософською самоосвітою і використовуючи для цього можливості дистанційної освіти. До цього можна додати, що зміна філософської підготовки педагогів і керівників навчальних закладів є необхідністю, що викликана певними протиріччями сучасного суспільства [3]. Головним є суттєве протиріччя між соціальним, моральним характером освіти та антисоціальним, бездуховним ринком, існуючою сферою послуг, сучасними засобами масової інформації. Молодь спостерігає за зростаючим розривом між багатими та бідними. Після батьківського затишку, рідного навчального закладу, роботи (найчастіше у державному секторі) молода людина опиняється у складній ситуації щодо вибору та реагування на події на вулиці, в транспорті, у сфері розваг. А там вже інша атмосфера з іншими цінностями. Дослідники пропонують замислитися над аксіологічним виміром сучасної освіти [2].

Суттєві застереження щодо ідеалізації та обґрунтування необхідності врахування суперечностей, конфліктів, ризиків висувають також чисельні дослідники: Ю. Д.Бойчук, І. Д.Денисенко. К. І.Карпенко, С. Ф.Клепко, В. В.Корженко, М. Д.Култаєва, О. М.Микитюк, І. О.Радіонова, Н. В. Радіонова, О. В.Садоха, І. В.Степаненко. Важливо підкреслити, що сьогодні німецька еволюційна педагогіка критикує як авторитарне так і вільне виховання. Захоплення антиавторитарним вихованням поступило місце виваженій виховній практиці, характерною рисою якої є культура щодо вільного вибору і певної свободи. Дослідження В. П.Андрущенка, В. В.Платонова, К. Р.Поппера свідчать про посилення тривожних симптомів того, що людина і суспільство в цілому часто не усвідомлюють необхідність такого образу мислення і дії, а це відгукнеться можливими руйнівними наслідками на мікро- і макрорівнях різних сфер життєдіяльності. Багато в чому це є наслідком орієнтації педагогічної професійної освіти на формування духовного світу педагогів як вузьких фахівців, а не як творчої особистості, її світоглядів, нерозуміння своєї ролі і місця в соціумі, майбутніх наслідків своєї діяльності.

У зв'язку з цим потрібно знаходження шляхів зміни філософії навчального плану професійної педагогічної освіти, виведення її на інший якісний рівень на основі значного розширення рамок розгляду і рішення проблем освіти з позицій усього комплексу наук про людину, про шляхи розвитку її як об'єкта і суб'єкта дії. Дистанційна освіта у проблемному полі безперервної освіти потребує окремого спеціального дослідження. В розвинених країнах, де вже діють чисельні центри комп’ютерного навчання, підтверджена і його чисто практична ефективність – з точки зору швидкого оволодіння навчальними програмами та професійними знаннями і навичками. Проте все ж є багато питань, які потребують подальших досліджень, адже дистанційне навчання позбавляє учня різностороннього соціокультурного та педагогічного впливу і цим прирікає на однобокий інтровертивний розвиток, по суті – відчуження від соціуму. Сьогодні проводяться певні дослідження з цього питання [4]. Насторожує звичка молодого покоління працювати за певними алгоритмами, швидко засвоївши сучасні технічні засоби. Інша проблема – залежність від комп’ютерних технологій, дослідження з цього питання також проводяться у нашому регіоні. Є певні проблеми в системі навчання педагогів старшого віку, які часто негативно відносяться до сучасної комп’ютерної техніки. Комплекс цих проблем потребує також системного розгляду [ 5 ].

Можна зауважити, що післядипломна освіта передбачає певну деконтекстуалізацію для того, щоб педагоги змогли вийти за межі рутинної повсякденності і ситуативної обумовленості на більш високий рівень розуміння призначення і пов’язаних з ним освітніх та управлінських завдань. Вибір за вчителем. У системі післядипломної педагогічної освіти першим кроком пропонується філософсько-антропологічне обґрунтування конструкту освіти протягом життя саме виходячи з потреб саморозвитку людини і її індивідуальності для збереження людського. Ця думка повинна бути наскрізною у подальших дослідженнях системи післядипломної освіти. Важливо поєднати післядипломну освіту із життєвими траєкторіями розвитку особ истості педагогічного працівника. Необхідно звернути увагу на інноваційну діяльність у роботі педагогічних працівників: сьогодні вона актуальна, але при цьому необхідно враховувати її амбівалентність за багатьма показниками.

Висновки. Виявлені у дослідженні тенденції можуть бути основою для подальшої розробки проблем, що пов’язані з філософським осмисленням майбутнього вітчизняної освіти, для розробки тематичних спецкурсів, для підготовки педагогів та керівників загальноосвітніх навчальних закладів у якості освітніх філософів на курсах підвищення кваліфікації в інститутах післядипломної освіти, для роботи з широкими колами громадськості в регіональних Центрах з розвитку громадських організацій, для становлення соціального партнерства між державою та суспільством у сфері освіти, що допоможе ліквідувати у свідомості людей морально-правову роздвоєність.

Список використаних джерел:

1. Братаніч Б. В. Маркетинг в освіті як предмет філософського аналізу : дис. … д-ра філос. наук: 09.00.10 / Б. В. Братаніч. – К.: Інститут вищої освіти АПН України, 2006. – 418 с.

2. КултаєваМ. Д. Аксиологический конструктивизм, или кое-что об опыте переоценки всех прежних ценностей / М. Д.Култаєва // Sofia. Журнал философов славянских стран. Жешув (Польша). – 2005. – № 5. – С. 31–39.

3. РадіоноваН. В. Філософське спілкування у контексті проблем удосконалення освіти / Н. В.Радіонова // Философские проблемы гуманитаризации высшего образования. –Сумы; Бердянск, 2002. – С. 112–114.

4. РоманенкоМ. І. Філософсько-освітні та практичні аспекти взаємодії освіти та православної церкви / М. І.Романенко, Б. В.Братаніч // Християнська педагогіка в духовно-ціннісній парадигмі сучасної освіти: проблеми філософсько-богословської інтерпретації. Матеріали обласної науково-методичної конференції; за заг. ред. В. Г.Вікторова. – Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2011. – С. 105–109.

5. СтепаненкоІ. В. Життєва компетентність особистості: філософсько-антропологічний та соціокультурний виміри / І. В.Степаненко, М. Д.Степаненко. – Х.: ХДУХТ, 2011. – 220 с.