К. е. н. Макаренко С.М. ^* , к. т. н. Олійник Н.М. ^** , Шарапа І.В. ^***

^* Херсонська обласна державна адміністрація, ^** Херсонський національний технічний університет, ^*** Державна податкова інспекція в м. Херсоні, Україна

ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ РИНКУ

Сільське господарство – галузь народного господарства , направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена практично у всіх країнах. У світовому сільському господарстві зайнято понад 1млрд. економічно активного населення [4].

У сучасному світі сільське господарство розглядається як один із основних факторів економічного і, передусім, соціального розвитку. За оцінками науковців зростання ВВП, обумовлене сільським господарством, щонайменше удвічі ефективніше сприяє скороченню бідності, ніж зростання ВВП, що отримане за рахунок інших галузей економіки.

Україна володіє 9% світових запасів чорноземів, на яких створюється більше 18% ВВП [2]. Територія Херсонської області складає 28,5 тис. кв. км, що дорівнює 4,7% площі України. Поряд з цим питома вага виробленої продукції рослинництва у загальному обсязі по країні в 2011 році складала 5%, у тому числі виробництво зернових культур – 4,4%, соняшника – 4,8%, овочів – 11,4%, плодів та ягід – 4,6%, винограду – 9,8%. Натомість продукції тваринництва було вироблено лише 2,6% від загальнодержавних обсягів, а саме: реалізовано худоби та птиці на забій (у живій вазі) – 2,3%, вироблено молока – 2,7%, яєць – 2,6%, вовни – 4,2% [1].

Незважаючи на наявний потенціал галузі останніми роками спостерігається зниження частки основних засобів у сільському господарстві майже по всім регіонам України. За даними Головного управління статистики в Херсонській області впродовж останніх років частка основних засобів сільського господарства, мисливства та пов`язаних з ним послуг у загальній вартості основних засобів в економіці області постійно зменшувалась. Так, наприклад, у 2000 році величина згаданого показника дорівнювала 25,5% (або 4,4 млрд. грн.), а у 2007 році – лише 13,4% (4 млрд. грн.), 2010 році – 10,3% (6 млрд. грн.) [3].

Ступінь зносу основних засобів у 2010 році склав 54,4%. Водночас, у порівнянні з 2000 роком – на 0,8 відсоткових пункти менше, з 2005 роком – на 7,8 відсоткових пункти менше. Це пов’язано із тим, що навіть під час світової фінансової кризи та загальновиробничої політики оптимізації джерел фінансування, відбувалося зростання обсягів введення в дію нових основних засобів, а саме: в 2010 році було введено в дію нових основних засобів на суму 324,1 млн. грн. (24,6% від загального обсягу по області), що більше у 2,6 рази ніж в 2000 році, на 49,4% ніж в 2005 році та на 36,3% ніж в 2009 році. Водночас, темпи введення в дію нових основних засобів в галузі є замалими у порівнянні з іншими сферами економічної діяльності.

Зазначене підтверджує також той факт, що за 1990–2011 роки в області скоротилась кількість тракторів із 26860 шт. на кінець 1990 року до 5533 шт. на кінець 2011 року (у 4,8 рази), зернозбиральних комбайнів – з 4470 шт. до 1030 шт. (у 4,3 рази), вантажних автомобілів з 12533 шт. до 2577 шт. (у 4,9 рази) [3]. Значне зменшення кількісного складу техніки та зниження рівня її технічної готовності призвели до збільшення у 1,5–2,5 рази навантаження обсягів технологічних робіт на трактори, зернозбиральні комбайни та інші сільськогосподарські машини.

Такий стан низького забезпечення сільського господарства технікою є одним із головних факторів (за виключенням несприятливих погодних умов), що в останні роки призводить до значних втрат урожаю, які, за підрахунками науковців-аграріїв області, становлять близько 1 млн. т. на рік. Переробні підприємства, втративши ринки збуту, не розширюють виробництво, не модернізують виробничі потужності. Вони завантажені лише на 20–30%, знос технологічного обладнання на деяких підприємствах досягає 70–80%. Відставання вітчизняного машинобудування дорівнює майже двом поколінням енергетичних засобів, збиральних машин, комбінованих агрегатів порівняно із зарубіжними аналогами. Енерго- та машиноозброєність галузі поступається розвинутим країнам у 7–10 разів. Застаріле технологічне обладнання, середній вік якого становить 30–35 років, не дає змоги машинобудівникам виробляти технічні засоби сучасного рівня якості. Залишається невирішеним питання сталого функціонування ринку вітчизняної сільськогосподарської техніки, задоволення попиту потенційних покупців, відсутня інноваційно-інвестиційна стратегія суміжного розвитку сільського господарства і машинобудування для агропромислового комплексу, поліпшення механізму інвестиційно-технічної діяльності в цих сферах. Вітчизняний ринок сільськогосподарської техніки завойовують закордонні фірми, які пропонують високоякісну, продуктивну і перевірену роками використання техніку [4].

Негативні наслідки погіршення матеріально-технічного забезпечення суб’єктів господарювання стають все більш відчутними не тільки безпосередньо для сільськогосподарських товаровиробників, а й в цілому для економіки з таких причин: відбувається деіндустріалізація виробництва; порушуються цілісні технологічні комплекси машин і механізмів; посилюється залежність від імпорту сільськогосподарської техніки; збільшуються витрати коштів на підтримку робочого стану машинно-тракторного парку; порушуються строки виконання польових робіт, не забезпечується їх якість; зростають обсяги виробничих втрат; не дотримуються технологічні вимоги щодо проведення сільськогосподарських робіт; вітчизняні технічні та хімічні засоби виробництва не відповідають вимогам екологобезпечного проведення робіт; не забезпечуються стандарти якості продукції.

Для досягнення конкурентоспроможності вітчизняного сільськогосподарського виробництва, перш за все, необхідно подолати негативну тенденцію погіршення кількісних та якісних характеристик машинно-тракторного парку та інших матеріальних ресурсів. А в найближчій перспективі потрібно терміново забезпечити технологічне оновлення аграрної сфери на інноваційній основі.

Організація стратегічного розвитку аграрної сфери потребує на всіх ієрархічних рівнях управління наочно-графічного зображення, підпорядкованості та взаємозв'язку цілей, які демонструють розподіл загальної мети або місії на підцілі, завдання та окремі дії щодо їх впровадження. Суб'єкти господарювання повинні вимірювати не тільки фінансові результати, продуктивність та інші традиційні параметри, але й результати впровадження тих чи інших стратегій.

Отже, результати проведеного дослідження економічних результатів розвитку аграрної галузі свідчать про недостатню відпрацьованість відповідних нормативно-правових та організаційно-методичних механізмів. Головним у вихідних положеннях була лише тотальна деколективізація сільського господарства та його фермеризація. Як наслідок, рівень технологічного переоснащення господарств регіону знизився – скоротилась кількість тракторів, забезпеченість енергетичними ресурсами, тобто відбувається деіндустріалізація аграрного виробництва, не забезпечуються встановлені стандарти якості продукції та інше.

Перебудова функціонально-економічних відносин суб’єктів аграрного господарювання має ґрунтуватись на стратегії інтеграції. Досить важливо скоординувати та забезпечити виконання основних заходів у сфері «виробництво сировини – її промислова переробка – реалізація готової продукції», а саме: визначити умови, обсяги та строки постачання сировини, ціни та порядок здійснення взаєморозрахунків; порядок формування та розподілу прибутку чи доходів від спільної діяльності.

Список використаних джерел:

1. Сайт Головного управління статистики у Херсонській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www . ks.ukrstat.gov.ua

2. Сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www . ukrstat.gov.ua

3. Статистичний щорічник Херсонської області за 2011 рік [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Головного управління статистики у Херсонській області . – Режим доступу: http:// www . ks.ukrstat.gov.ua

4. Андрійчук В. Г. Ефективність діяльності аграрних підприємств: теорія, методика, аналіз / В. Г. Андрійчук . – К.: КНЕУ, 2008. – 292 с.