К. е. н. Обозна А. О., к. е. н. Крючковська Т. О.

Європейський університет (Миколаївський філіал), Україна

ВПЛИВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НА АГРОПРОДОВОЛЬЧУ СФЕРУ УКРАЇНИ

Україна є одним з провідних виробників сільськогосподарської продукції у світі і може відігрівати значну роль у вирішенні глобальної світової проблеми.

За період 2007–2011 років обсяги виробництва соняшнику зросли в два рази, виробництво зернових теж збільшилось майже вдвічі, зокрема на 60% збільшилось виробництво зерна пшениці. За обсягами виробництва основних сільськогосподарських культур Україна посідає провідне місце у світі.

Оцінюючи виробничий потенціал аграрної галузі країни окремі аналітики висловлюються щодо можливості збільшення виробництва зерна в Україні у 2 рази (до 80 млн т) до 2015 року [129, с. 74]. В умовах, коли в світі ціни на сільськогосподарську продукцію і продовольство зростають, сільське господарство України може грати велике значення щодо забезпечення продовольчої безпеки у світі.

У результаті аграрної реформи відбулася трансформація – деінституціоналізація суспільної і державної монополії на володіння активами в сільському господарстві та реінституціоналізація приватної власності шляхом паювання майна і землі. Але поки ще ми не спостерігаємо від цього вагомого позитивного результату. Причина у відсутності ефективного механізму контролю власником за використанням зданих в оренду активів.

Значна диференціація у рівні розвитку регіонів України, зокрема їх агропродовольчої сфери, обумовлює необхідність пошуку шляхів інтеграції економіки усіх територій у єдину систему, оскільки саме збалансування просторового розвитку є основою для узгодження критеріїв соціальної рівності та економічної ефективності у реалізації державної політики.

Зокрема, наслідком неефективних інституційних відносин між власниками капіталу-землі та підприємцями-орендарями є нераціональне використання даного активу. Це спричинено існуючими інституціями, які спонукають орендаря до безвідповідальності, та байдужого ставлення до землі як джерела доходу. Причина у відсутності ефективного інституту підприємництва, а головне – відчутті тимчасовості бізнесу, який переважно заснований і функціонує не на власних (засновників підприємств), а на запозичених активах землі та майна.

В агропродовольчій сфері за відсутності відповідних традицій, недоформованості інституційного ринкового середовища, селянин залишається фактично відчуженим від власності на засоби виробництва і результатів праці, адже не може ефективно впливати на їх використання.

Основу капіталу підприємств – понад 90% сільськогосподарських угідь, які задіяні сільськогосподарськими підприємствами у виробничому процесі, становлять орендовані землі. Недолік ситуації полягає в тому що, орендарі не заінтересовані у збереженні якісних характеристик даного ресурсу, відновленні родючості ґрунту, максимально використовуючи його потенціал.

На нашу думку, державна підтримка повинна полягати в наданні агропродовольчому сектору як необхідної матеріальної і фінансової допомоги, так і в забезпеченні сприятливих умов виробництва. Причому вона повинна охоплювати не тільки сільське господарство, але і залежні від нього інші галузі і сфери аграрного сектора економіки:

-   галузі, обслуговуючі сільськогосподарське виробництво;

-   харчову і переробну промисловість;

-   мукомельно-круп'яну і комбікормову промисловість;

-   агросервіс (ремонтно-механічні майстерні, транспорт та ін.).

Крім того, в сферу держрегулювання повинні потрапити організації інших галузей економіки, що забезпечують аграрно-промислове виробництво і мають додаткові витрати та підвищені ризики (банки, страхові та інвестиційні компанії). Вказане дозволить залучити інвестиції в АПК, розвивати виробництво на сучасній техніко-технологічній основі, а звідси забезпечити соціальну стабільність і продовольчу безпеку країни та окремих її регіонів.

Державна підтримка агропродовольчого сектора повинна складатися з наступних основних груп:

-   забезпечення сприятливих умов для виробництва продукції (доступність агрохімічних, меліоративних, ветеринарних та інших послуг);

-   заходи, пов'язані з підвищенням доступності товаровиробникам матеріальних і фінансових ресурсів (енергоносіїв, кредитів, необхідної техніки і технологій );

-   заходи, пов'язані з підвищенням ефективності виробництва (доступністю прогресивних технологій, нової техніки, висококваліфікованих фахівців);

-   підтримка доходів від сільськогосподарської діяльності (виплата дотацій, компенсацій і т. п.).

На виконання Програми економічних реформ на 2010–2014 роки Президента України Віктора Януковича «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» Міністерством аграрної політики України протягом січня-вересня 2011 року вживалися комплексні заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності продукції аграрного сектора на внутрішньому та зовнішньому ринках, вирішення соціальних проблем села. Основні положення розділу «Розвиток сільського господарства й земельна реформа» Програми економічних реформ Президента України набувають особливої актуальності сьогодні, коли розвиток сільського господарства потребує інтеграції до світового господарства.

Список використаних джерел:

1.   Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. – К.: ННЦ ІАЕ, 2011. – 292 с.

2.   Програма економічного і соціального розвитку Миколаївської області на 2011–2014 роки «Миколаївщина – 2014» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.oga.mk.ua/publication/content/5435