Семічастна О. Б.

Міністр соціальної політики Автономної Республіки Крим, Україна;

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

АСПЕКТИ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОГЛЯДУ ЗА ДІТЬМИ, ЩО ОПИНИЛИСЯ В СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ

 

Проблематика, до якої я б хотіла звернутися, стосується ефективності функціонування вітчизняних інтернатів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та дітей, що опинилися у складних життєвих обставинах, що належать до галузевого відання Міністерства соціальної політики.

Основною тезою є те, що існуюча нині в Україні система їх фінансування фактично консервує систему таких закладів, призводить до штучного посиротіння дітей. Крім того, більшість інтернатних закладів для дітей-сиріт декілька років тому змінили свої Положення, надавши самим собі право брати в такі заклади дітей із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Слід зазначити, що змін у системі фінансування (в частині розрахунку міжбюджетних трансфертів), пов’язаних з такою значною зміною контингенту дітей – не відбулося. Навіть питання про введення, наприклад, додаткового розрахункового коефіцієнту досі не підіймається. Безсумнівно, зазначене вимагає вжиття дієвих заходів для забезпечення прав кожної дитини, якісного покращення матеріальної бази для виховання цих дітей та їх майбутнього, від якого залежить, зокрема, і майбутній соціально-економічний розвиток держави в цілому.

Тому для розробки державної політики, що забезпечить досягнення зазначених цілей, необхідно наразі здійснити окреме наукове дослідження, основними завданнями якого є:

- оцінка діапазону і якості існуючих превентивних і загальних соціальних послуг, необхідних для попередження інституалізації дітей;

- порівняльний аналіз видатків на забезпечення послугами короткострокового догляду дітей без статусу на основі оптимальної моделі соціальних послуг після реформування системи опіки над дітьми;

- розробка пропозицій щодо державної політики та державного фінансування системи короткострокового догляду дітей без статусу в Україні.

Звичайно, теоретична частина такого дослідження повинна базуватися на вивченні та узагальненні нормативно-правової бази з питань реалізації державної політики у сфері короткострокового догляду за дітьми, що опинилися в складних життєвих обставинах та не набули статусу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також на вивченні уроків та практик з міжнародного досвіду. Наразі ж я можу зазначити основні позиції теоретико – методичної проблематики з цих питань.

По-перше, у діючому законодавстві відсутнє чітке визначення поняття «патронат». Статтею 252 Сімейного кодексу України регулюється дія договору про патронат, за яким орган опіки та піклування передає дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, на виховання у сім ’ ю іншої особи ( патрон атного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату [1] . При цьому, розмір оплати праці патронатного вихователя не регулюється законодавством, а визначається за домовленістю патронатного вихователя з органом опіки та піклування. При чому, тут я говорю не про законодавчу норму, а про практику, яка склалася у саме цій частині соціального забезпечення. Отож, діюче законодавство передбачає під патронатом саме сім’ю конкретної особи, а до дітей, що можуть потрапити у таку сім’ю, відносяться лише діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. Але поза межею дії норми залишаються діти, які не набули такого статусу, і потребують зазначеної форми короткострокової опіки.

Відсутність статусу в таких дітей пов’язане з найблагороднішою соціальною метою – з використанням всіх шансів, аби у майбутньому така дитина залишилася у біологічній сім’ї, тобто, не була інституалізована. На даний час діти, які опинилися у складних життєвих обставинах, але не мають статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, як правило, потрапляють відразу у відповідні інтернатні заклади для дітей-сиріт, або тимчасово у притулки. Безсумнівно, така практика є дуже негативною, адже вона психологічний дискомфорт дитини та розірвання стосунків дітей з біологічними батьками.

По-друге, у законодавстві нечітко визначено категорію дітей, які можуть бути влаштовані у патронатну сім’ю . Так, відсутнє визначення терміну «дитина в несприятливих умовах та екстремальних ситуаціях». Водночас однією з проблем, вирішення якої є необхідною умовою розвитку патронату, є чітка законодавча дефініція категорій дітей, які будуть влаштовуватись у таку форму опіки.

По-третє, важливо визначити стосунки патронатного вихователя з біологічними батьками дитини, оскільки стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що «Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили» [2].

Також у діючому законодавстві відсутній вичерпний перелік щодо визначення обставин, які є небезпечними та складають підставу для вилучення дитини з біологічної сім’ї. Відповідно, не затверджено законодавчі положення щодо місця перебування дитини з моменту її вилучення з біологічної сім’ї до моменту повернення або надання дитині статусу.

Для формування цих положень необхідно перш за все виробити чіткий перелік документів, які чітко підтверджують статус дитини, що опинилася в складних життєвих обставинах чи потребує вилучення із сім’ї (при чому, два зазначені випадки можуть передбачати два різні комплекти документів). Наприклад, до категорії таких дітей можуть включатися: д іти, які зазнали насильства у родині ; діти, батьки яких не виконують свої батьківські обов’язки; діти, які самовільно залишили сім’ю чи установи .

Питання визначення статусу дітей, що опинилися в складних життєвих обставинах, потребує окремого додаткового вивчення та формування соціального стандарту щодо потреб таких дітей.

Водночас, потребує вирішення питання працевлаштування патронатного вихователя. Зокрема, Кодекс Законів про Працю встановлює восьмигодинний робочий день, два вихідних на тиждень, оплату праці у нічний час та у вихідні дні за подвійним тарифом, наявність відпустки тощо [3] . Отже, якщо патронатний вихователь буде співробітником бюджетної установи, то в одній патронатній сім ’ї мають працювати 4 – 5 вихователів. При цьому, може виникнути ситуація, коли у патронатній сім ’ ї буде відсутня дитина, а заробітну плату вихователям необхідно буде виплачувати, що також не відповідає діючому законодавству.

Отже, питання фінансування вітчизняних інтернатів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та дітей, що опинилися у складних життєвих обставинах, що належать до галузевого відання Міністерства соціальної політики, а також пов’язані з ними питання соціального патронату в Україні мають глибинну теоретико-методологічну проблематику, пов’язану з недосконалістю нормативно-правової бази у сфері соціального захисту зазначених категорій дітей. Вони нагально потребують вирішення, оскільки зачіпають чи не найбільш важливу сферу державної політики – соціальний захист дітей України.

Список використаних джерел:

1. Сімейний кодекс України , Закон від 10.01.2002 № 2947-III (Редакція станом на 09.12.2012)

2. Закон «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III (Редакція станом на 01.01.2013)

3. Кодекс Законів про Працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (Редакція станом на 09.12.2012)