Мисько Н. В.

Харківський національний економічний університет, Україна

державна підтримка конкурентоспроможності промислової продукції

 

У економіці України присутні галузі, потенційно конкурентоздатні як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках (в першу чергу виробництва п'ятого технологічного укладу). Реалізація конкурентних переваг продукції цих галузей (наявність незавантажених технологічно ефективних потужностей, кваліфікованих кадрів, науково-технічних заділів і тому подібне) гальмується недосконалістю ринкових механізмів.

У цих умовах першочерговими завданнями державної промислової політики стають:

–      підвищення інноваційної активності і заохочення розвитку високотехнологічного виробництва;

–      стимулювання економічного зростання і підтримка виробництв імпортозаміщуючої продукції;

–      припинення прямого і непрямого субсидування неефективних підприємств. підвищення дієвості інституту банкрутства, реструктуризація неефективно працюючих підприємств;

–      стимулювання процесів реструктуризації і реформування підприємств, підвищення їх ефективності при всемірному сприянні розвитку малого і середнього бізнесу;

–       підвищення ефективності природних монополій шляхом: забезпечення більшої інформаційної прозорості їх господарської діяльності; організаційного розділення природно-монопольних і немонопольних структурних підрозділів; формування конкурентного середовища в не монопольних структурах: забезпечення контролю за підтримкою необхідного рівня інвестиційної активності в інноваційній сфері.

Характерною рисою сучасної економіки є збереження значної кількості підприємств, що випускають об'єктивно неконкурентоспроможну продукцію, їх штучна підтримка безпосередньо або побічно з бюджетів різних рівнів.

Важливим завданням є реструктуризація підприємств, що перш за все відносяться до державного сектора. Політика держави в цій області має бути направлена на підвищення ефективності використання активів підприємства, проведення реструктуризації заборгованості, створення більш дієвих механізмів зміни неефективних власників і менеджерів, захист інтересів кредиторів та інвесторів.

Процеси реформування підприємств повинні підтримуватися забезпеченням необхідних умов для підвищення їх конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості шляхом вдосконалення нормативного правового забезпечення майнової, фінансової, технологічної і управлінської реструктуризації, розвитку корпоративного управління, інформаційного забезпечення і моніторингу вказаних процесів в галузях і регіонах.

Поліпшення загальних умов господарювання, формування адекватних сучасним завданням інститутів ринкової інфраструктури і, перш за все надійних фінансових установ, державна підтримка пріоритетних інвестиційних проектів, ефективний захист прав інвестора, що знижує до мінімуму інвестиційні ризики, створення сприятливого інвестиційного клімату, передбачають проведення активної інвестиційної політики держави.

Вирішення завдань інвестиційного розвитку багато в чому повинне спиратися на вже створені механізми та інструменти державної інвестиційної політики, наявне законодавче забезпечення інвестиційної діяльності вітчизняних й іноземних інвесторів, механізми державної підтримки високоефективних інвестиційних проектів, що швидко окупаються.

Забезпечення структурних зрушень в економіці має бути доповнене заходами для подолання основних проблем, в першу чергу, в промисловості:

–          збереження і розширення пропозиції продукції машинобудування за рахунок підвищення її якості, надійності і цінових переваг на ринках, де спостерігається підвищення платоспроможного попиту і перш за все на ринках виробничого устаткування експортоорієнтірованних галузей і енергетики, а також для галузей кінцевого вжитку. Для експортоорієнтірованних галузей важливим є збереження завойованих позицій на традиційних зовнішніх ринках і розширення географії експорту. Цей напрям забезпечуватиметься, в першу чергу, заходами, пов'язаними з модернізацією виробничих потужностей і впровадженням передових технологій, підвищенням технологічної дисципліни виробництва, посиленням технічного контролю і впровадженням сучасних систем якості, сертифікацією продукції і виробництв, розвитком дилерської мережі, проведенням активної реклами продукції, розширенням вживання лізингових схем;

–          збільшення долі конкурентоспроможної продукції в загальному обсязі виробництва на основі використання сучасних і новітніх технологій. Цей напрям повинен забезпечуватися розробкою нових видів продукції, технологій, матеріалів, використанням наявного науково-технічного заділу і нових результатів фундаментальних і прикладних досліджень, активізацією процесів модернізації і реконструкції виробництва на базі вітчизняного машинобудування. Широке вживання отримають технології подвійного призначення, включаючи технології здобуття нових матеріалів, мікроелектроніку, інформаційні технології, технології високоефективних теплових двигунів, високопродуктивного промислового устаткування, устаткування для захисту довкілля та ін.

Концентрація бюджетних коштів, призначених для фінансування наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок у промисловості повинна здійснюватися в рамках комплексних загальнодержавних цільових програм. У їх рамках повинні забезпечуватися:

–      формування перспективних науково-технічних заділів,

–      чітка орієнтація прикладних НДДКР та інновацій на вирішення найбільш актуальних завдань підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників,

–      безперервність циклу створення і освоєння нової техніки (промислової продукції),

–      залучення коштів з позабюджетних джерел для створення наукоємких виробництв,

–      максимальна ефективність бюджетних асигнувань.

До методів економічної дії держави на витрати, що формують конкурентоспроможність продукції слід віднести:

–      амортизаційну політику;

–      інвестиційну політику;

–      вдосконалення законодавчих і правових актів;

–      податкове регулювання;

–      сертифікацію продукції і виробництва;

–      розвиток міжрегіональної і зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств;

–      митну політику;

–      систему державного страхування;

–      участь в міжнародному розподілі праці;

–      розробку національних програм щодо забезпечення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників.

Таким чином до основних аспектів економічного регулювання конкурентоспроможності продукції підприємств з боку держави, тобто дії на постійні і вмінені витрати підприємства, відносяться: амортизаційна; інвестиційна політика; податкове регулювання; розвиток міжрегіональної і зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств; сертифікація продукції і виробництва. Стратегія розвитку конкурентоспроможності промислової продукції повинна передбачати активне використання як методів прямого, так і непрямого (економічного) державного регулювання, що створюють основи для досягнення поставлених стратегічних цілей і вирішення тих питань, які не можна ефективно вирішувати лише з використанням методів ринкового саморегулювання.