Д. е. н. Березін О. В.*, к. е. н. Березіна Л. М.**

*ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», Україна;

  **Полтавська державна аграрна академія, Україна

ЕКОЛОГІЧНО ОРІЄНТОВАНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ СТІЙКОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФОРМУВАННЯ

 

Рівень конкурентоспроможності суб’єктів сільськогосподарського виробництва визначається впливом екологічних аспектів. У цих процесах вагомого значення набуває необхідність максимального підвищення рівня якості продукції, забезпечення її екологічності та безпечності. Зауважимо, що основою екологічної політики Євросоюзу є принципи упереджувальної дії, запобігання забрудненням, охорони довкілля, відшкодування збитків, заподіяних суб’єктами господарювання довкіллю тощо [1].

В Україні практично відсутній надійний механізм контролю за ввезенням на територію держави насіння та посадкового матеріалу. Протягом останніх років увага громадськості прикута до питань генетично модифікованих організмів у зв’язку зі значними масштабами несанкціонованого розповсюдження та використання їх в Україні. У державі практично ніхто системно не опікується навіть аналізом ринку розповсюдження генетично модифікованої продукції. Так, ні Міністерство аграрної політики та продовольства, ні інші причетні структури, посилаючись на правові колізії у національному законодавстві, не здійснюють державного контролю за наявністю генетично модифікованих організмів, у тому числі і під час сертифікації рослин, які завозяться чи вивозяться. Відсутній нагляд за здійсненням заходів екологічної та генетичної безпеки при ввезенні в Україну генетично модифікованих сільськогосподарських рослин. Така ситуація дає можливість іноземним компаніям, які є власниками прав на генетично-модифіковані сорти, безперешкодно оволодівати величезним агропродовольчим ринком України.

Особливе занепокоєння викликають руйнівні процеси у такому важливому елементі екосистеми, як земля – найважливіша складова національного багатства.

Основний напрямок забезпечення сталого розвитку територій у межах сільськогосподарського землекористування полягає в охороні угідь та підвищенні їх продуктивності за рахунок: здійснення агротехнічних заходів, спрямованих на поліпшення та відновлення ґрунтового покриву; відновлення у ґрунтах вмісту поживних речовин, винесених з урожаєм; раціонального використання суб’єктами господарювання природних ресурсів.

Несприятливою, а в окремих регіонах навіть катастрофічною, є ситуація щодо охорони та відтворення водних ресурсів. Збереження негативних тенденцій щодо погіршення екологічного стану приховує загрозу виробництву продуктів харчування та збільшує невідповідність стандартам безпеки. Пагубний вплив на екологію річок має інтенсивна, часто нерегульована, забудова їх берегів, що значно ускладнює процеси стікання паводкових вод. Крім того, щороку загострюються питання порушення природоохоронного законодавства, в оренду як юридичним, так і фізичним особам безконтрольно надаються тисячі гектарів земель водного фонду. Проби води часто не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам щодо санітарно-хімічних та мікробіологічних показників, а населення продовжує використовувати таку воду. Нітратне забруднення вод складає нині головну загрозу для здоров’я та життя населення, а також якості сільськогосподарської продукції і сировини.

Таким чином, проблема охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки – це проблема комплексна та багатопланова, що вимагає виважених системних рішень. Лише такий підхід може забезпечити виконання існуючих багаточисельних державних програм. Для їх реалізації мають опрацьовуватися як загальнонаціональні, так і регіональні еколого-економічні моделі з використанням програмно-цільового підходу.

Концептуально-методологічна значимість та практичний пріоритет проблеми формування екологічно орієнтованого економічного механізму стійкого функціонування сільськогосподарських підприємств повною мірою обґрунтовується низкою наступних аргументів. Так, існує проблема недостатньої ефективності чинної природно-господарської концепції розвитку аграрного виробництва, низької результативності природоохоронної діяльності підприємств, що значною мірою актуалізує пошук оптимального напряму агроеколого-економічного прогресу, який трансформує питання сільськогосподарського землекористування у проблему пріоритетної теоретико-практичної значимості. Крім того, вони обумовлені трансформаціями національної економіки і, у першу чергу, сфери її аграрних відносин, що визначає необхідність опрацювання природоохоронної концепції.

Одним із напрямів розвитку господарської діяльності сільськогосподарських підприємств вважаємо опрацювання таких елементів економічного механізму, які будуть спрямовані на інтенсифікацію використання природно-ресурсного потенціалу та забезпечуватимуть екологічну рівновагу регіону. Практичне використання таких елементів господарського механізму дасть, за нашим переконанням, низку переваг, а саме: сприятиме збільшенню надходження коштів у вигляді прибутку; забезпечить створення нових робочих місць; підвищить ефективність використання природно-ресурсного потенціалу; слугуватиме відтворенню екологічної рівноваги; стимулюватиме ресурсоощадливість та ресурсозбереження.

Орієнтиром в обґрунтуванні стратегій сталого природокористування має стати забезпечення збалансованого розвитку усіх сфер життєдіяльності на засадах оптимізації ресурсно-екологічних чинників розвитку та виваженого розподілу ресурсів з метою запобігання появи нових соціально-економічних та екологічних проблем.

Оптимізація природно-ресурсного потенціалу та забезпечення екологічної безпеки потребують дотримання наступних основних принципів: цілеспрямованості – визначення пріоритетів використання тієї чи іншої складової природно-ресурсного потенціалу; науковості – наукового обґрунтування вибору щодо ресурсокористування та забезпечення сталого господарського розвитку в умовах екологічної рівноваги; ієрархічності узгодженості використання окремих складових природно-ресурсного потенціалу, забезпечення їх збалансованості у межах господарської діяльності підприємства; комплексності та системності – з метою досягнення синергетичного ефекту ресурсовикористання; гнучкості – здатності функціонального перетворення у сфері ресурсовикористання з метою оптимізації господарського розвитку.

Для оцінки екологічної прийнятності рішень серед основних критеріїв пропонуємо враховувати ступінь досягнення належної якості довкілля та основних природних комплексів. У практиці господарювання сільськогосподарських підприємств таке поняття ще не знайшло чіткого відображення ні у планових, ні у статистичних матеріалах. На нашу думку, необхідність досягнення такого стану варто розглядати як цільову настанову, соціальну складову природоохоронної діяльності та природокористування у цілому [2].

Серед основних причин низької конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції є її низька якість. За нашим переконанням, досягненню рівня якості, що відповідає вимогам СОТ, в Україні перешкоджає наступне: а) відсутність цілеспрямованої державної політики щодо підвищення якості та конкурентоспроможності продукції; б) відсутність необхідних заборон у сфері зовнішньоекономічної політики щодо ввезення в Україну низькоякісних продуктів харчування; в) відсутність державного впливу, спрямованого на боротьбу з недобросовісною конкуренцією на внутрішньому ринку України.

 

Список використаних джерел:

1.              Березін О. В. Проблеми формування продовольчого ринку України: монографія / О. В. Березін. – К.: Вища школа, 2002. – 211 с.

2.              Березіна Л. М. Організаційно-економічні аспекти формування відносин підприємств АПК: монографія / Л. М. Березіна. – Полтава: ІнтерГрафіка, 2012. – 280 с.