К. е. н. Смерічевська С. В.

Донецька академія автомобільного транспорту, Україна

МЕТОДОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КЛАСТЕРНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Все більше значення у формуванні інноваційності окремих територіальних утворень в Україні набувають кластерні структури, побудовані на співробітництві підприємств, фінансово-кредитних установ, навчальних закладів та ін. У працях відомих зарубіжних учених чітко окреслено теоретичні засади утворення і функціонування кластерів, використання кластерних моделей для забезпечення конкурентоспроможності економіки, їх переваги та недоліки. Закордонний досвід може бути корисний для розробки національної стратегії кластеризації Україні, з комплексним дослідженням її соціально-економічного розвитку.

На підставі узагальнення світового досвіду кластеризації економіки нами була визначена етапність розробки і здійснення національної кластерної політики (табл. 1).

Реалізація основних принципів формування національної кластерної політики (табл. 1) передбачає наступне:

-     політика уряду не повинна бути строго орієнтована на пряме субсидування галузей промисловості і підприємств або на обмеження конкуренції на ринку;

-     кластерні ініціативи можуть виходити від місцевих органів державної влади;

-     політика уряду повинна перейти від прямого втручання до прямого стимулювання кластерів. Втручання в процеси кластеризації може бути виправдано тільки у випадку з прозорим ринком або в разі недосконалості інноваційних систем;

 

 

Таблиця 1. Етапи розробки і здійснення національної кластерної політики

Етапи реалізації кластерної політики	Характеристика змісту кожного конкретного етапу
I етап. Визначення суб'є­к­та та об'єк­та клас­тер­­ної по­лі­тики, фор­­­му­лю­вання цілей і завдань	Суб'єктами проведення кластерної політики є органи влади над­на­ціонального, національного, регіонального та місцевого рівня. Об'єктами кластерної політики є кластери різних типів. Основною метою національної (регіональної) кластерної політики є формування умов сталого розвитку та підвищення конкурен­то­спро­можності національної (регіональної) конкурентоспроможності на ос­нові стимулювання кластерних ініціатив. Завдання кластерної політики: - Створення сприятливих умов для динамічної роботи ринків; - Підвищення рівня обізнаності суб'єктів ринку про переваги клас­терних взаємозв'язків; - Забезпечення підтримки схем стимулювання співробітництва в кластерах та ініціативних мережевих посередників, що знаходять організації для спільної діяльності; - Посередництво та управління системою налагодження зв'язків та обміну знаннями; - Допомога у неформальному і формальному обміні знаннями; - Сприяння програмам спільних досліджень і розвитку; - Формування та реалізація кластерних програм; - Створення і розвиток кластерної інфраструктури; - Залучених коштів на фінансування заходів з реалізації державної кластерної політики під гарантії уряду; - Формування умов для ефективного організаційного розвитку клас­терів, включаючи виявлення учасників кластера та розробку стратегії його розвитку; - Забезпечення ефективної підтримки інвестиційних проектів, спря­мованих на підвищення конкурентоспроможності учасників кластерів.
II етап. Визначення прин­ципів кластерної по­літики	Основними принципами кластерної політики є: принцип доцільності; ієрархічності; комплексності; диференційованого підходу; узго­дже­ності і взаємної ув'язки; координації; системності; стимулювання; кооперентності; підтримки.
III етап. Розробка клас­тер­них стратегій	Кластерна політика повинна формуватися на державному, регіо­нальному, місцевому рівнях і на рівні суб'єктів кластера. Ієрархія кластерних стратегій на прикладі інноваційного кластеру пред­став­ляється такою: стратегія участі в кластері – стратегія підвищення конкурентоспроможності підприємств; регіональна кластерна стратегія – регіональна інноваційна стратегія; національна кластерна стратегія – національна інноваційна стратегія.
IV етап. Реалізація клас­тер­­ної стратегії	Формування фондів розвитку кластерів. Фінансування кластерних програм на основі проектного методу Запровадження чіткої системи моніторингу процесу реалізації кластер- них програм на усіх управлінських рівнях

 

-     уряд не повинен покладати на себе керівництво або право власності над початківцями кластерами, а в основному має виступати посередником, який зводить разом виробників, постачальників і покупців, забезпечуючи структури і стимули, що сприяють кластеризації та процесу інновацій;

-     національна кластерна політика повинна концентруватися не лише на конкурентоспроможних кластерах, але й не нехтувати дрібними і виникаючими за ініціативою бізнесу кластерами.

У зв'язку з тим, що національна кластерна політика повинна сприяти реалізації кластерних ініціатив на місцях та на регіональному рівні, доцільно визначити основні напрями регіональної кластерної політики. До них можна віднести:

-          Проведення досліджень з метою виявлення наявності умов для формування потенційних кластерів в окремих регіонах країни. Можливо – проведення регіональних конкурсів на проведення подібних досліджень.

-          Ідентифікація кластера, виявлення структури кластера, територіальної локалізації його окремих складових.

-          Відстеження кластерних ініціатив та інформування про них державні органи влади, у разі можливостей створення кластерів, що мають національне значення.

-          Визначення експертним методом параметрів, за якими ті чи інші підприємства можуть бути віднесені до ядра кластеру.

-          Формування комунікаційних майданчиків для потенційних учасників територіальних кластерів.

-          Вивчення зв'язку підприємств кластеру з виробничими організаціями, фінансовими інститутами, науково-дослідними та освітніми установами та ін.;

-          Розробка механізму методичної, інформаційно-консультаційної та освітньої підтримки розвитку кластерів.

-          Координація діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань підприємців з метою реалізації кластерної політики.

-          Розширення набору інструментів фінансової підтримки кластерних проектів з бюджетних джерел.

-          Сприяння консолідації учасників кластера (у тому числі через асоціативні форми), реалізація програм сприяння виходу підприємств кластера на зовнішні ринки, проведення спільних маркетингових досліджень та рекламних заходів, реалізація освітньої політики, узгодженої з основними представниками кластеру, забезпечення можливості комунікації і кооперації підприємств і освітніх установ.

-          Створення і розвиток кластерної інфраструктури.

-          Формування інституційного середовища для розвитку територіальних економічних кластерів.

-          Посередництво і керування системою налагодження зв'язків.

-          Визначення фінансових можливостей зі співфінансуванням з бізнесом територіальних кластерів, фінансова підтримка інвестиційних проектів.

-          Співфінансування аналітичних досліджень перспектив розвитку кластеру на зовнішньому ринку, оцінка впливу кластеру на територію і соціальну сферу.