К. е. н. Скрипник Н. Є.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ТА АДАПТИВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

 

Глибинна трансформація соціально-економічних відносин, що відбувається в Україні, обумовлює необхідність дослідження та усвідомлення регіонального розвитку суспільства, обґрунтування його пріоритетів та формування адаптивних механізмів управління. Останнім часом загострюються проблеми диспропорцій регіонального розвитку в контексті суспільного розвитку України.

Подальший розвиток регіонально-просторових утворень багато в чому залежить і від рівня їх конкурентоспроможності, що безпосередньо впливає на міжнародну конкуренто спроможність національної економіки загалом.

Конкурентоспроможність у регіональній проекції є багатоаспектним явищем, яке характеризується тісним взаємозв’язком та взаємообумовленістю її окремих елементів і рівнів. Поширення процесів економічної глобалізації робить актуальнішим питання забезпечення конкурентоспроможності регіональної економіки як запоруки сталого поступального розвитку. Комплекс різновекторних чинників, які формують передумови та загрози конкурентоспроможності регіонів, обумовлений підвищенням ступеня їх інтегрованості з різними рівнями соціально-економічного розвитку та конкурентними можливостями.

Засновник теорії конкурентоспроможності націй М. Портер розглядає конкурентоспроможність країни як наявність, збереження і розвиток її конкурентних переваг в умовах динамічної міжнародної конкуренції, в якій головну роль відіграють інновації. Основними факторами конкурентоспроможності сучасному постіндустріальному суспільстві є не традиційні переваги (наявність ресурсів, вигідне геополітичне становище тощо), а нові – конкурентні переваги, пов’язані з розвитком інтелектуального капіталу [ 1 ] .

Глобальна фінансово-економічна криза 2008 року продемонструвала, що дестабілізація однієї складової світового господарства негативно впливає на інші її компоненти, а дисбаланс декількох складових, утворюючи сінергетичний ефект, призводить до значних руйнівних наслідків за умов низької адаптивності економіки. Формування конкурентоспроможної та адаптивної до зовнішніх збурень регіональної економіки є головним завданням державної соціально-економічної політики, розв’язання якого потребує визначення ключових складових адаптивності, що відповідатимуть наявним і майбутнім викликам.

У міжнародних рейтингах конкурентоспроможності Україну традиційно зараховують до країн, які розвиваються та характеризуються підвищеною політичною і економічною нестабільністю, несприятливим інвестиційним кліматом і високими ризиками господарської діяльності.

За даними рейтингової оцінки глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) протягом 2004–2006 рр. позиції України посилилися і вона піднялася у рейтингу з 86 до 69 місця, а за 2007–2011 рр. втратила 20 позицій у рейтингу, опустившись на 89 місце у 2010 р із 139, і піднялася на 7 позицій у 2011 р., зайнявши 82 місце із 142. За оцінками міжнародного рейтингу в 2012 р. Україна зміцнила свої позиції та посіла 73 серед 144 країн світу, піднявшись на 9 сходинок порівняно з минулим роком. Провідні позиції займають Швейцарія, Сінгапур та Фінляндія, які складають трійку лідерів. Російська Федерація та Казахстан випереджають Україну за показниками конкурентоспроможності, посідаючи відповідно 67 і 51 місця у загальному рейтингу [ 2 ] .

Починаючи з 2008 року фонд «Ефективне управління» спільно з Всесвітнім економічним форумом проводить дослідження конкурентоспроможності регіонів України. Основною метою дослідження є комплексна діагностика соціально-економічного розвитку регіонів України, визначення основних конкурентних переваг і стримуючих факторів . За результатами дослідження 2011 року п’ятірку лідерів очолюють м. Київ, Дніпропетровська, Харківська, Київська, Донецька області, останні сходинки займають Житомирська, Тернопільська, Чернігівська, Кіровоградська, Херсонська області. Основними детермінантами, що обумовили позитивну динаміку розвитку та підвищення конкурентоспроможності регіонів, визначені якісні охорона здоров’я, початкова освіта, вища освіта та ефективний ринок праці, але встановлено, що основною перепоною для розвитку бізнесу є відплив кваліфікованої робочої сили. Негативний вплив на рівень конкурентоспроможності регіонів справили такі чинники, як розмір ринку, зниження інноваційної активності та недостатня оснащеність новими технологіями [ 3 ] . Недостатній приплив прямих іноземних інвестицій гальмує трансфер сучасних технологій в Україну. На сучасному етапі розвитку світової економіки технологічні шоки зумовлюють стрімкі зміни в підвищенні продуктивності праці, коли в наслідок упровадження нових технологій суттєво підвищується ефективність використання трудових ресурсів. Значне підвищення продуктивності праці в період 1999–2000 рр. та 2004 р. було обумовлене відновленням використання раніше виключених із процесу виробництва потужностей. Такі зрушення не можна пов’язувати з позитивною дією досягнень науково-технічного прогресу. В економіках переважної більшості розвинених та трансформаційних країн відбуваються суттєві технологічні зрушення, а виробнича база України залишається технологічно відсталою, що знижує конкурентоспроможність української продукції як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку і тим уповільнює загальноекономічну динаміку. За даними Світового економічного форуму в 2012 р. технологічний рівень економіки України за параметром залучення прямих іноземних інвестицій та трансферу технологій знаходиться на 109 місці у рейтингу серед 144 країн світу.

Результати дослідження виявили значні розбіжності в значенні рейтингу конкурентоспроможності регіонів лідерів та аутсайдерів, так підсумкові бали Києва та Херсонської області відповідно дорівнюють 62 (Болгарія) і 123 (Уганда) позиціям у рейтингу конкурентоспроможності. Значний міжрегіональний розрив виявлений за рівнем технологічної готовності, за розміром ринку й рівнем розвитку інфраструктури. Найменші розбіжності у балах зафіксовані за рівнем ефективності ринку праці й товарів, а також охорони здоров’я та початкової освіти. Беззаперечним є той факт, що слабкою економіку України робить величезний міжрегіональний розрив у рівні розвитку. Україна далеко не повністю використовує потенціал регіонального розвитку через нерівномірність інвестування економіки, включаючи інвестиції в людський капітал, що обумовлює значні розбіжності в розвитку. Так за даними Державної служби статистики України прямі іноземні інвестиції на кінець 2011 р. в економіку України склали 49362,3 млн. дол. США, в м. Київ – 24459,1 млн. дол. США, а в Чернівецький та Тернопільській областях 61,9 млн. дол. США. Нескладні підрахувати вражають, так 50 % від загальної суми прямих іноземних інвестицій в економіку України сконцентровані у м. Києві та перевищують у 395 разів обсяг інвестування у названих областях [ 4, с. 268 ] .

Наявність значних відмінностей в розвитку регіонів України вказує на високий потенціал зростання за умови проведення цілеспрямованої політики регіонального розвитку. Досвід розвинених країн демонструє позитивні результати державної підтримки відсталих регіонів шляхом «зонування» території країни та введення низки пільг для інвесторів у разі вкладання інвестицій в окремі види економічної діяльності, які потребують їх в першу чергу. Тобто використання механізмів державного заохочення інвесторів до розвитку певних видів діяльності в окремих регіонах дозволить перерозподілити інвестиції на користь депресивних регіонів, зменшити міжрегіональні диспропорції.

 

Список використаних джерел:

1.              Портер М. Конкуренция: учеб. пособ. / М. Портер. – М., 2001. – 495 с.

2.              Global Competitiveness Report 2012–2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2012-13.pdf

3.              Звіт про конкурентоспроможність регіонів України 2011 опубліковано Фондом «Ефективне Управління» за підтримки Всесвітнього економічного форуму [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.feg.org.ua/docs/Ukraines_Competitiveness_Report_2011_ua.pdf

4.              Статистичний щорічник України за 2011 р. [ Електронний ресурс ] . – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/katalog/kat_u/2012/11_2012/sz_Ukr_2011.zip