В’єнцко В. І.

Львівський національний університет імені І. Франка, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ВЕРБАЛІЗАЦІЇ ЕТНОКОНЦЕПТУ У ДИНАМІЧНОМУ АСПЕКТІ

Етнозбереження, націєтворення, національна ідентичність – поняття, якими дуже часто оперують різні галузі людського знання. Етнос та людина, як продуцент мови, категоризує оточуючий світ крізь призму свого бачення та своєї унікальної етносвідомості. З іншого боку, будучи носієм цінностей та історичного досвіду, мова є одним з головних чинників націогенезу. «Згустком» уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань виступає концепт, як одиниця колективного знання (що спрямовує до вищих духовних цінностей), яка має мовне вираження та позначена етнокультурною специфікою.

Фразеологічний фонд мови, як «концентрат» історичної пам’яті народу, у площині вищезгаданого, представляє неабиякий інтерес для науковців, та впродовж останніх років активно вивчається під багатьма кутами зору. Виникнення та життя мовних реалій та ідіоматики залежить лише від суспільної необхідності та багатьох екстралінгвістичних чинників. Загальний об’єм зафіксованого в лексиці пізнаного буття переважно збігається в усіх розвинених мовах, хоча лексична конкретизація дійсності – розчленування буття на поняття, що їх виражають слова чи словосполучення, – у різних мовних системах відбувається по-різному.

Отже, завданням етнолінґвістичних досліджень є розкриття культурно-національного досвіду та традицій через систему образів, яка закріплена у фразеологічному складі мови, бо вона є нішою для кумуляції світобачення та пов’язана із матеріальною, соціальною або духовною культурою певної мовної спільноти.

Переосмислюючи предметну дійсність, встановлюючи асоціації, надаючи певним предметам нових смислових ознак, вторинно номінуючи їх, етнос створює свою власну концептуально-мовну картину світу.

Дійсно, а наліз стилістичних прийомів, наявних у народній фразеології окремого народу, демонструє специфіку національної концептуалізації, на відміну від загальнолюдської, поєднуючи у собі когнітивний та мовний рівні.

Окрема етнофразема часто імпліцитно відображає причинність особливого ставлення мовця до реалії. Це пояснюється наповненістю фразеологічної одиниці (далі ФО) своєрідними ментальними знаками-референціями, як от рівень життя, клімат, віросповідання, закони, традиції тощо.

Концепт – це те, через що людина входить в культуру. Це «концентрат» етносвідомості, це умовна ментальна структура. Він має виключно когнітивний статус та не існує поза мисленням. Комплексність концепту полягає в наявності двостороннього зв’язку між мовою та свідомістю, оскільки категорії свідомості реалізовуються в мовних поняттях та одночасно детермінуються ними; культура обумовлює концепт (тобто концепт – це ментальна проекція елементів культури). Співвідношення феноменів «мова» та «культура» є складним, бо мова є одночасно і частиною культури, і зовнішнім для культури фактором; мова та мовлення – сфери, в яких концепт опредметнюється. Складність розуміння вербалізації концепту особливо виникає при вивченні ФО (універсальних мовних категорій) із етимонним та етнокультурним компонентами, у яких спостерігається слоїстість концепту.

Вербалізація концепту, або надання йому фразеоформи, відбувається спонтанно чи зумисне, але цьому передує наявність багатьох різноманітних факторів. Особливо важливу роль у такій мотивації відіграє емоційна етносуб’єктивність. Саме цей суб’єктивізм вбирає в себе концентровану та синтезовану історію етносу.

Етносмили та образи є концептуальною основою фразеономінації. ФО як мікротекст розглядаються у нерозривному зв’язку з макротекстом, у якому вони зародилися. ФО, як частина художнього фразеологічного корпусу, є також репрезентантами світогляду, оскільки мають глибинні етнокультурні нашарування. Окрема спільнота, володіючи генетичним етнокодом, наділяє специфічною символікою оточуючі реалії. Таким чином, етнолексеми, сполучуючись у етнофраземи, утворюють особливі концептуальні мовні продукти – знаки етнокультури.

На основі аналізу фразеологічних виразів cracher au bassinet – платити чи давати щось неохоче; comme le loup blanc – дуже відомий; faire une promesse de gascon – зробити несерйозну пропозицію, пусту обіцянку; planter ses choux – жити у сільській місцевості, піти на пенсію; donner le denier à Dieu – дати на Боже; la beauté du diable – диявольська краса; au diable vauvert – там, де дідько добраніч каже можна дійти висновку, що первинне значення, безперечно, з численними культурно-емоційними та ситуативними нашаруваннями, творить домінуючу лінію у структурі концепту. Це концептуальне ядро, є, певним чином, компресією множинності чинників, які у діахронії нашаровують додаткові смисли. Навіть у випадку етимона зберігається система історичних зв’язків, – історія концепту; хоча й можливе творення нового концепту з синхронною мотивацією.

Отже, формування концепту, як і концептуалізація денотата, відбувається у напрямку від образно-чуттєвого до абстрактно-раціонального. Далі концепт еволюціонує – «обростає» емоційними ознаками. Це породжує появу нових його компонентів, розширення та поглиблення значення, внаслідок чого концепт часто може набувати слоїстої структури. Перша – основна, актуальна ознака. Друга – внутрішній зміст, архезначення (можливо не усвідомлюється в сучасному повсякденному житті, але є внутрішнім прототипом, стовбуром концепту). Можуть долучатися й проміжні шари, що вбирають в себе ціннісні зміни етносу, епохи тощо.

Осмислення фразеологічної системи як феномену етнокультурної свідомості, як результату специфічних обставин побуту народу та пізнання ним світу, дає змогу: 1) краще тлумачити конкретні ідіоматичні фразеологічні вислови; 2) заглибитися у свідомість народу: зобразити у «стереобаченні» своєрідність їх соціального апарату, виділити особливості цієї конкретної спільноти порівняно з іншими.