Марфобудінова М.   М.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ДЕЯКІ АКТУАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ФОЛЬКЛОРНИХ ТА ПОСТФОЛЬКЛОРНИХ ПРОЦЕСІВ

На сьогодні питання розвитку фольклору є гостро актуальним, одним з центральних в українській фольклористиці; дослідження його потребує акумуляції накопичений імперичних й теоретичних знань. Актуальність дослідження зумовлена сучасним станом народної творчості, зростанням інтересу до поглибленого вивчення народної культури у сучасному суспільстві; з’являється необхідність неупередженого з’ясування реалій фольклоротворення й фольклорозбереження.

Однією з найактуальніших проблем сучасної української фольклористики, на що звертає особливу увагу Р. Кирчів, є з’ясування місця і ролі фольклору ХХ – початку ХХІ століття в духовному житті народу й загальній системі української культури. У зв’язку з цим актуалізується, зокрема, проблематика взаємовпливів міської й сільської культури.

У сучасній українській фольклористиці позиціонується, також й проблема джерельної бази, соціально-комунікативної природи фольклору. Під подібним кутом зору існують дослідження О. Бріциної, Р. Кирчіва, І. Коваль-Фучило, М. Дмитренка; у регіональному вимірі частково проблеми розвитку фольклору Нижньої Наддніпрянщини відбито у доробку В. Буряка, М. Долгова, І. Павленко, Л. Стрюк, К. Фролової, В. Чабаненка та ін.

Особливо доцільним, на нашу думку є формування банку даних повторних експедицій на одній і тій же території. Такий досвід мають, зокрема, російські фольклористи. «У наш час значення повторних експедицій не втрачає актуальності, оскільки в центрі уваги продовжують залишатися питання сучасного стану фольклору, історичної ролі його жанрів, порівняльно-історичного вивчення» [2, с. 41].

Сучасний стан побутування фольклору на території Нижньої Наддніпрянщини – це складне, багатоаспектне, малодосліджене явище й цілком природно, що від часів збирацької діяльності Г. Залюбовського, І. Манжури, Я. Новицького, Д. Яворницького реальна наповненість досліджуваного поля Нижньої Наддніпрянщини, яке перебуває у постійній динаміці, досить суттєво змінилося. Збирацька діяльність у межах Дніпропетровської області, впродовж понад 20-ти років, моніторинг сучасного стану усної словесності у контексті її живого побутового функціонування й представлення носіями фольклору зі сцени (т. зв. секундарний фольклор) дає можливість виокремити певні «точки росту» й розвитку усної народної творчості у порівнянні й зіставленні її з традиційним наповненням.

Фольклорний простір Нижньої Наддніпрянщини характеризується досить великою розмаїтістю; до особливостей перебігу фольклорних та постфольклорних процесів належить співіснування й змішування у побуті віддалених регіональних традицій українського фольклорного простору, а також іноетнічних нашарувань.

Як зазначає Р. Кирчів «Важливим і необхідним є дослідження змін у тяглості фольклорної традиції, її модифікації, трансформаційних процесів і нових нашарувань» [1, 10].

На наш погляд, симптоматичним є те, які саме сюжети домінують в оповідних жанрах, наприклад, у казці, анекдоті; які приказки, загадки побутують у місті й на селі; з якими етичними пріоритетами; наскільки сильними є процеси взаємопроникнення різноетнічних культурних взі­рців, наприклад українського та єврейського фольклору, у межах міста; українського й російського у місті й на селі, – дослідження у цьому на­прямку сприятимуть повнішому вивченню етногенетичних процесів нашого часу.

Досвід збирання фольклору (максимально охоплюючи усю територію Дніпропетровської області) дозволяє зробити деякі проміжні висновки про особливості його побутування. Йдучи від практики фольклоротворення у сучасний період, можемо відзначити певні сталі тенденції, характерні для Нижньої Наддніпрянщини, зокрема Дніпропетровщини. Сучасна усна мистецька комунікація вбирає у себе більшість фольклорних жанрів, проте наймобільнішими, такими, що перебувають у стані постійного доповнення й оновлення є ті, які синхронно фіксують соціальні реалії через особисті переживання, переплавляючи незрідка «анекдотичну реальність» [3, 7] в анекдоти, приказки, прислів’я, короткі пісеньки-частівки, жартівливі пісні. Усі названі жанри представлені в сучасному фольклорі регіону досить потужно.

Зупинимося на деяких тенденціях традиційної усної народної творчості. Як і раніше, найбільшу частину в усьому масиві фольклору, що побутує на Дніпропетровщині, становлять пісні соці­ально-побутові та пісні про кохання. Їх виконують як у побуті (переважно по селах), так і зі сцени (самодіяльні чи професійні викона­вці). Фольклорні колективи (точніше, самодіяльні колективи, що ви­конують народні пісні) у 90-ті роки ХХ ст. набули широкого розповсюдження, їх число коливається від кількох до кількох десятків у кожному районі. У репертуарі таких колективів як давно відомі усім народні пісні, зафіксовані у збірниках, виконувані професіоналами, так і місцеві, ніким досі не зафіксовані твори.

Йдеться зокрема й про зміни в системі й сюжетному складі жанрів, що побутують. Та все ж залишаються без достатнього вивчення доля фольклорної традиції і репертуару в цілому, зміни в системі і сюжетному складі жанрів, що побутують.

Так, наприклад, на початку 2000-х років ансамбль «Туряночка» (Царичанський ра­йон), який має у своєму репертуарі понад сто творів , співає переважно місцеві пісні, як от «Парова машина», «Ой на горі, на високій». Вік викона­вців (сорок - сімдесят п'ять років) дозволяє пригадати деякі давні взірці, крім того, учасники ансамблю ведуть записи (практично здійснюють фольклорні експедиції) у навколишніх селах. Ансамбль троїстих музик с. Цибульківка цього ж району може служити взірцем «самозароджуваного» фольклору: учасники ансамблю грають на оригінальних музич­них інструментах: пляшках, ложках, чашках, створюють частівки на мі­сцеву тематику, с учасниками усіх сільських весіль, інших свят. У цьому селі досі побутує традиція колективних танців (польки, вальси); пошу­кова робота ансамблю «Першоцвіт» (Павлоградський район с. Коче­режки) йде у тому ж напрямку - запис маловідомих пісень, останнім ча­сом колектив зосередив зусилля на запису тюремних та рекругських пісень, пісень часу Великої Вітчизняної війни, серед них виокремлюються своєю красою пісні «Некормлена пташка», «Із-за гір, із-за високих»; фольклорний ансамбль с. Мар'янське Апостолівського району збирає й популяризує жартівливі пісні…

З’явилася й набуває певної динаміки потреба проведення фольклорних фестивалів у межах району. Так, наприклад, пройшов уже VІ фольклорний фестиваль у Павлоградському районі (2012 рік), у якому з дев’яти сіл взяло участь 14 (!) аматорських колективів, причому їх репертуар формується з місцевих джерел, органічно передаючи саму етнічну наповненість територій зі змішаним населенням.

Переважна більшість самодіяльних колективів мають організований характер, подекуди ініціатива виходить від самих виконавців, у будь-якому разі мова йде не про самодостатню пісенну творчість (чи аутентичну?), а про її сценічне чи інше організоване втілення, яке вимагає спеціальної підготовки.

У репертуарі багатьох ансамблів є блок історичних пісень, наприклад, ансамблі «Відродження», «Знахідка» (м. Жовті Води), ансамбль «Господиня гарная», хор «Металург» (м.   Вільногірськ),   ансамбль «Криниця» (м. Підгороднє) виконують історичні пісні часів Хмельниччини, козацькі пісні, навіть створюють пісні на історичну тематику.

До генеруючих тенденцій сучасного фольклоротворення відносимо й творчо-художню взаємодію фольклорно-музичних традицій, що побутують у Подніпров'ї як поліетнічному середовищі (мова йде насамперед про взаємодії на рівні залучення до активного репертуару зразків російського, єврейського, білоруського фольклору, фольклору інших народів).

Показовою з   цієї точки   зору   є творчість театру   «Фольклор" (керівник Л.Левченко, м. Кривий Ріг), де синтез слова, ритму, мелодики та драматичного діалогізму досягає високого ступеня досконалості, незважаючи на мальовничий еклектизм й змішування елементів фольклорного дійства різних народів (що, по суті, відповідає реальному етнічному наповненню духовного простору).

Практично у кожному такому колективі є цілий блок пісень інших народів які цілком природно звучать і у побуті. Так, у гурті «Хлопці з Голубівки» (Новомосковський район) серед улюблених пісень – «Ой, на горі цигани стояли» та «Ой мороз, мороз». Ансамбль «Криниця» з Підгороднього (Дніпропетровський район) виконує й російські пісні, «Музиченьки» (с. Піщанка Новомосковського району) відтворюють й саму манеру виконання пісень російською мовою; широко побутує російський фольклор у Павлоградському районі, де є цілі села, колись переселені з Росії, є окремі включення до активного репертуару російських пісень у Солонянському, Широківському районах, – й цей перелік можна продовжити.

Отже сама манера передачі фольклорних творів «з уст в уста» доповнюється у наш час її секундарною складовою, якщо можна так висловитися, «зі сцени – в уста».

Та незважаючи на суттєве піднесення інтересу до усіх форм фольклорної творчості, маємо констатувати що помітні й процеси певного згасання чи й переформатування в її природному наповнені

Суверенна художня система світовідтворення зазнає величезних деформацій. Співвіднесення з минулим можливе, лише будучи пропущене крізь призму сучасності, коли змінилися самі форми існування (так, давній шар народної творчості творився переважно на селі, вбирав у себе усі фази сільського життя й був природно їм підпорядкований, згармованізований з потребами). Цілком очевидно, що цих форм життя відтворити неможливо, то й цілісність обрядів неминуче зазнаватиме втрат. Історично-буттєві реалії сучасності витворюють нові форми побутування фольклору, у тім числі й як самодіяльного мистецтва.

За наслідками фольклорних експедицій останніх десятиліть на нашій території зібрано кілька тисяч одиниць взірців усної народної поетичної творчості, що побутує у Придніпров'ї (носії фольклору представляють різні вікові, соціальні групи, практично всі райони Дніпропетровщини).

Можемо говорити (на основі обробки й систематизації значного масиву з зібраних матеріалів) про певні закономірності й тенденції у побутуванні фольклору в нашому регіоні, а також про рух фольклорної свідомості як етнонаціональної ознаки.

Список використаних джерел:

1. Савушкіна Н. І. З досвіду експедиційної роботи російських фольклористів / Н. І. Савушкіна // Народна творчість та етнографія. – 1975. –   №1.–   С. 41-44

2. Кирчів Р. Двадцяте століття в українському фольклорі / Р. Кирчів. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2010. – 536 с.

3. Український політичний фольклор / Упорядкування, передмова, коментарі Є. М. Пащенка. – К.: Видавець Микола Дмитренко, 2008. – 100 с.