WEB-ресурс научно-практических конференций

СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В СУСПІЛЬСТВІ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ

Убейволк О.О.

Запорізький національний університет

Актуальність теми дослідження обумовлюється тим, що системна криза, яка уразила українське суспільство, як суспільство перехідного періоду, призвела не тільки до значного зниження життєвого рівня більшої частини населення країни, але і негативно позначилася на всіх сферах життєдіяльності суспільства в цілому. Соціальний капітал країни поніс значну втрату, особливо у сфері державного управління, науки, оборони й інших важливих напрямах діяльності. У економічній сфері склалася деформована система цінностей: знижується престиж чесної і високопродуктивної праці, зникає суспільна мотивація праці, зменшується значущість професійного росту кадрів та ін.

Подолати кризу, відродити Україну можливо тільки за умов мобілізації всіх ресурсів, що є в країні. Одним з факторів подолання системної кризи в Україні є відтворення і нарощування соціального капіталу суспільства. Соціальний капітал є чинником вирішення важливих соціальних завдань, пов’язаних з економічним зростанням, підвищенням рівня життя населення, справедливим розподілом національного доходу, розширенням свободи вибору для людей, зростанням рівня культури і споживання, підвищенням конкурентоспроможності як окремого підприємства, так і країни в цілому.

У суспільствознавстві віднедавна суму спільних цінностей, що існують в суспільстві, почали називати соціальним капіталом. Подібно до фізичного капіталу (землі, будівель, машин) і людського капіталу (вмінь і знань окремої людини), “соціальний капітал створює багатства, а тому має економічну цінність для національної економіки” [8, 21], він також є необхідною передумовою будь-яких видів групових зусиль.

Соціальний капітал визначають як можливості, що виникають з наявності довіри в суспільстві чи його частинах. Він може існувати в малому й основному соціальному осередку, в родині або ж на рівні гранично великого колективу – усього народу, так само, як і в рамках якої-небудь з проміжних груп [9, с. 324].

Не дивлячись на все зростаючу популярність досліджень феномену соціального капіталу, мало вивченим і проаналізованим залишається питання стосовно специфіки формування соціального капіталу в суспільстві перехідного періоду, в тому числі і в українському суспільстві.

У суспільстві, що трансформується кардинально змінюються ціннісні орієнтації різних груп населення. Для сучасної ситуації характерна множинність ціннісних систем, в одному “просторі” свідомості нагромаджуються різні духовно-культурні спектри. Більшість соціальних груп, які втягнені у перехідні процеси в українському суспільстві, доволі чітко розуміють, чого вони не хочуть: тоталітаризму, панування ідеологічних кліше, однопартійності, монополізму тощо,   – але далеко не всі розуміють, чого вони хочуть насправді, які завдання висувають перед собою в перетворюваній дійсності. У складному процесі кристалізації завдань та ідеалів виникає своєрідний патологічний момент: перебільшення значення нових цінностей, які приходять на зміну старим цінностям [3, с.98]. В цілому слід зазначити, що специфіка тривалої кризи, що охоплює практично весь пострадянський простір, пов'язана з її всеосяжністю. Су спільні зміни, що визрівали у надрах зовні монолітної систе­ ми розвиненого соціалізму і сфокусувалися в подіях 1990-х років, торкають усі без винятку сфери життя: політику, економіку, ідеологію, культуру, структуру суспільства; так чи інакше вони відбилися на особистій долі кожного українця. Очевидно, що вони не могли не вплинути на суспільну свідо мість, суб'єктивну картину реальності, змусили провести інвен­ таризацію і переоцінку соціального капіталу [4, с. 248].

Сучасний стан розвитку уявлень про соціальний капітал дозволяє, принаймні теоретично, виявити суть впливу цього фактора на розвиток організаційних структур в економіці України. Цілком можливо сформувати успішні групи за відсутності соціального капіталу, використовуючи всілякого роду офіційні координаційні механізми, такі як контракти, ієрархії, конституції, правові системи тощо. Але неофіційні норми значно зменшують те, що економісти називають організаційними витратами – витрати на моніторинг, укладання контрактів, арбітраж і впровадження офіційних угод. За певних умов “соціальний капітал може також сприяти досягненню вищого рівня інновацій та групової адаптації. ”Соціальний капітал має переваги, які виходять далеко за межі економічної сфери. Він необхідний для створення здорового громадянського суспільства, тобто сукупності груп і асоціацій, що знаходяться між сім'єю і державою   [8, с.25].

Головною складовою соціального капіталу є довіра, і в цій сфері Україна, як і інші посткомуністичні суспільства є “цариною низької довіри як у сфері міжособистісних відносин, так і у сфері публічного життя, оскільки досвід тоталітарного суспільства мав фатальні наслідки для "якості громадянськості" на цих теренах” [7, с.145].

Слід вказати на надзвичайно низький рівень довіри на макрорівні формування соціального капіталу, тобто до політичних і публічних інституцій у незалежній Україні, що є наслідком специфічної політичної культури соціалізму [1] невиконання обов'язків владними структурами за часів незалежності та впливу викривальних матеріалів ЗМІ [2].

Елемент довіри є необхідною психологічною передумо­ вою процесу спілкування соціальних суб'єктів усіх рівнів, бо, хоча й збільшує потенційну можливість обману, помітно спрощує процес верифікації отриманої під час спілкування інформації, забезпечує широкі можливості для співдії, коопе­ рації, співробітництва. І навпаки, недовіра, що віддзеркалює якості довіри, але із протилежним знаком, значною мірою ускладнює спілкування і циркуляцію соціальної інформації, спотворюючи її зміст, спричиняючи зрештою порочне коло так званої ''трагедії громад". На жаль, численні соціологічні й соціально-психологічні дослідження останніх років демонструють невтішну за своєю стабільністю картину: серед населення панує песимізм, зне­ віра в те, що розпочаті останніми роками зміни можуть успішно завершитися   [4, с. 250].

Різке розшарування населення за майновими статками і рівнем доходу в умовах значного зубожіння більшості людей деда­ лі ускладнює можливість порозуміння "ситого з голодним". Масове загострення екзистенційних почуттів страху і не впевненості у майбутньому, мінливості і нестабільності буття, проблемності власного існування і ненадійності системи цін­ нісних дороговказів так само сприяє зростанню аномії та генералізованої взаємної недовіри, запроваджуючи у вигляді норми “війну всіх проти всіх” [4, с. 251], тобто такий вид конкуренції який не може слугувати передумовою для формування соціального капіталу в умовах соціальних трансформацій.

Отже, морально-психологічна атмосфера недовіри, що сформувалася і зберігається впродовж всіх років існу­ вання самостійного українського суспільства, є закономір­ ним відбитком тих кардинальних трансформацій, яких воно зазнало за час свого становлення. В українському суспільстві існує тотальна недовіра громадян як один до іншого, так і майже до всіх формальних соціальних інститутів, не кажучи вже про низький рівень довіри до органів влади і правопорядку.

У цілому слід зазначити, що про формування й відтворення повноцінного соціального капіталу можна говорити тільки тоді, коли він може бути конвертований в економічний   капітал і може забезпечити зростання сукупного капіталу індивіда.

Приклади конвертації соціального капіталу в економічний говорять про те, що при всій значущості соціального капіталу провідну роль у поєднанні з ним має економічна ситуація, в якій опинилась людина і, виходячи з цього, рівень її матеріального добробуту. Таким чином, включеність в соціальні мережі, значний соціальний капітал, який накопичила людина, може їй дати додаткові шанси вирватися з важкої ситуації, поліпшити власний економічний стан або принаймні уповільнити процеси зубожіння і маргіналізації, однак соціальний капітал не може ефективно і на тривалий час замінити економічний ресурс. Цим фактом можна пояснити обмеженість соціального партнерства між різними верствами в перехідному українському суспільстві.

Формування й відтворення соціального капіталу в умовах трансформацій може мати для суспільства як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивним результатом може бути те, що взаємостосунки між людьми можуть привести до кооперації з метою надання взаємодопомоги, боротьби із злочинністю, тіньовою економікою та ін. Негативним результатом може бути так звана негативна   (деструктивна) кооперація, яка може виявлятися в створенні злочинних угрупувань, терористичних організацій, розповсюдженні корупції тощо. Як приклад соціального капіталу, який несе в собі соціально негативні, і навіть деструктивні функції, можна навести існування широких мереж взаємодопомоги в тіньовому секторі економіки і в сучасній політиці.

При дослідженні специфіки формування соціального капіталу в політичній сфері суспільства, слід звернути увагу на особливості відтворення соціального капіталу в структурах влади. Важливою причиною, що стримує формування і розвиток соціального капіталу органів державної влади, є рихлість системи управління. Держава виділяє великі ресурси на управління, містить значний апарат, сукупна управлінська діяльність якого всеосяжна і напружена, що створює враження, ніби державне управління здійснюється на досить високому рівні. В той же час, як показує аналіз соціального середовища, відновлення соціального капіталу в колишніх обсягах ведеться украй слабо, не цілеспрямовано. Через це підвищення ефективності роботи персоналу державної служби в основному здійснюється за рахунок екстенсивних методів: збільшення чисельності співробітників, підвищення заробітної платні, збільшення матеріально-технічних ресурсів, що   безперечно важливо, але не вирішує головного. Проте недостатньо використовуються інтенсивні форми і методи оптимізації соціального капіталу, пов'язані із збагаченням змісту і структури управління, з підвищенням кваліфікації співробітників, оволодінням ними новими технологіями, методами роботи і засобами комунікації [5, с.4]. За таких умов, що існують зараз в системі державного управління слід підкреслити, що соціальний капітал як суспільне благо не може замінити ефективну державну політику, але служить її необхідною передумовою і частково її наслідком. Втілений в нормах і мережах громадянської участі, на думку Р. Патнема, соціальний капітал є попередньою умовою, як економічного процвітання, так і ефективного самоврядування [6, с.78]. Однак, соціальний капітал не може стати результатом індивідуальних дій. Соціальний капітал передбачає пріоритет суспільних, а не індивідуальних чеснот.

Таким чином, відносно специфіки формування соціального капіталу в суспільстві перехідного періоду, можна зробити наступні висновки.

В умовах соціальних трансформацій загальний настрій і самопочуття населення визначаються загостренням екзистенційних почуттів страху і не впевненості у майбутньому, мінливості і нестабільності буття, проблемності власного існування і ненадійності системи цін­ нісних дороговказів, що сприяє зростанню аномії та в заємної недовіри. Це, у свою чергу, призводить до конкуренції, яка ґрунтується на принципі “війни всіх проти всіх”. Такий вид конкуренції не може слугувати передумовою для формування соціального капіталу в перехідному суспільстві.

Приклади конвертації соціального капіталу в економічний говорять про те, що при всій значущості соціального капіталу провідну роль у поєднанні з ним має економічна ситуація, в якій опинилась людина і, виходячи з цього, рівень її матеріального добробуту.

Потрібно мати на увазі, що соціальний капітал не може замінити ефективну державну політику, але служить її необхідною передумовою і частково її наслідком. Втілений в нормах і мережах громадянської участі соціальний капітал є попередньою умовою, як економічного процвітання, так і ефективного самоврядування.

Список використаних джерел:

1. Политическая культура населения Украины: результаты социологических исследований /Головаха Е., Панина Н ., Пахомов Ю. и др.. – К., 1993.

2. Головаха Є. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні. – К., 1997.

3. Запорожець Т., Привалов Ю. Феномен утопії в соціальній думці. – К.: ПЦ “Фоліант”, 2004 –144 с.

4. Злобіна О., Мартинюк І., Соболєва Н., Тихонович В. Соціальний простір життя як суб'єктивна символічна реальність. — К.: Інститут соціології НАН України, 2004. — 299 с.

5. Лукьяненко В. Социальный капитал. Как он влияет на повышение эффективности органов государственной власти // Служба кадров. – 2002. – № 3. – С. 3-6.

6. Патнэм Р. Процветающая комьюнити, социальный капитал и общественная жизнь. – М.: Мировая экономика и международные отношения. – 1995. – №4. – С. 78.

7. Погоріла Н. Довіра населення до політичних та публічних інституцій у порівняльному контексті // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – № 3. – С. 144-156.

8. Фукуяма Ф. Великий крах. Людська природа і відновлення соціального порядку / Переклад з англійської Дмитрук В. – Львів: Кальварія, 2005. – 380 с.

9. Шмиголь О.М. Особливості формування й відтворення соціального капіталу в умовах ринкової економіки.// Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2005. – №1. – С. 324-327.