WEB-ресурс научно-практических конференций

ЕТНІЧНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ ЯК ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ: СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Васильчук Є.О.

Черкаський державний технологічний університет

Розпад радянської державності, крах комуністичної ідеології та ідейна дезорієнтація, що наступила вслід за цим, зумовили пошук альтернативних концепцій та ідей, які переоформили б соціальний простір на інших принципах. Системна криза, що охопила пострадянське суспільство, неминуче призвела до актуалізації етноцентристських та етнократичних ідей, які, на думку їх апологетів, змогли б згуртувати окремі сегменти розбалансованого соціополітичного простору та мобілізувати їх з метою радикальної та швидкої трансформації політичної системи, світоглядних комплексів та перерозподілу влади.

Актуальність теми визначається особливим інтересом, який викликають останнім часом нові аспекти формування пострадянських ідентичностей , серед яких переважне значення набуває одна з багатьох ідентичностей – етнічність та форми її прояву.

Етнічний націоналізм (етнонаціоналізм) – це комплексне явище, що має в своїй основі специфічні поведінкові, психологічні, політичні та ідеологічні характеристики. Будучи обмеженими рамками заданої теми, ми розглянемо це явище як особливий різновид політичної ідеології.

В інтерпретації В. Тишкова етнонаціоналізм розуміється як:

– ідеологія, що «… обґрунтовує вимогу політичного визнання етногрупи в суспільстві та є мобілізаційним засобом руху за зміну політичного статусу або домінування...» [3, с.15];

– «… доктрина та політична практика, заснована на розумінні нації як форми етнічної спільності, що володіє членством на базі глибоких історичних та інших об'єктивних характеристик, і праві володіння державністю, що виникає з цього колективного членства, включаючи його інститути, ресурси та культурну систему» [4, с.34].

Є.  Баранов схильний розглядати етнонаціоналізм як певну перверсію , специфічну форму психічного відхилення та психологічну закомплексованість , яка, на його думку, «… консервує тоталітаризм...» [1, с.75]. Ця думка співпадає з твердженням В.  Хекслі , яка вважає, що «... психологічний та емоційний вплив етнічності вже не можна далі ігнорувати...» [7, с.45]. Цієї ж думки дотримується і Л.  Колесова : «… Наростання конфліктогенних ситуацій ... виявляється з найбільшою силою на соціопсихологічному , етнопсихологічному та особистісно-психологічному рівнях, з яких останній виступає немов би індикатором, провісником майбутніх, глибинних соціальних та політичних змін...» [2, с.119] і далі «… Саме у цьому середовищі висуваються міфи та стереотипи, характерні для комплексу культурно-етнічної та конфесійної образи, які згодом переростають в цілу ідейну систему і у вигляді гасел опановують масу, що радикалізується та люмпенізується. Прояв власне етнічної свідомості як установка типу «ми-вони» приймає в цьому комплексі вид конфлікту між «правом історичної першості» та «правом історичної реальності», виникають ідеї «тягаря історичної несправедливості», «засилля інородців», «необхідності відродити минулу славу» і т.д. Найбільш значущим для даного психологічного комплексу є, на наш погляд, загострене сприйняття етнічною свідомістю стереотипу, що склався, про сортність, кастовість, застиглість в становищі різних етнічних та конфесійних груп в суспільстві...» [2, с.119].

Е. Ян вважає, що в процесі розвитку, етнонаціоналізм найбільш схильний до обґрунтування легітимності антидемократичних, зокрема тоталітарних та авторитарних, форм правління «… де свобода розуміється перш за все як свобода від інонаціонального панування та захищається головним чином від сильних – реально або надумано – національних меншин та небезпек...» [8, с.38].

Таким чином, серед характеристик, властивих етнонаціоналізму як особливому різновиду політичної ідеології та взаємопов'язаних між собою, необхідно виділити наступні:

– етнонаціоналізм як політична ідеологія апелює не стільки до розсудливих та раціональних моментів, скільки до ірраціонально-естетичного досвіду представників конкретного етносу та набору його символів, переживань, вірувань і т.д.;

– етнонаціоналізм володіє великим мобілізаційним та конфліктогенним потенціалом, завдяки якому навколо етнонаціоналістичного комплексу ідей можна відносно швидко згуртувати велику масу людей і дати їй певний політичний імпульс;

– етнонаціоналістична міфологія, граючи на почуттях та переживаннях певної групи людей – представників конкретної етнонації , маніпулюючи «образом ворога» дозволяє вимкнути фактор індивідуальної відповідальності, заражаючи рекрутовану масу агресивними гаслами, що квінтесенціально представляють собою основні етнонаціоналістичні ідеологічні постулати і направити в потрібне русло;

– етнонаціоналізм може виступати як могутня інтегруюча детермінанта розпалювання соціально-політичного конфлікту.

Враховуючи всі вищенаведені моменти, слід сформулювати визначення етнонаціоналізму як особливого різновиду політичної ідеології.

На наш погляд, етнонаціоналізм – це різновид націоналістичної ідеології, в центрі якої знаходиться етнічний фактор, що превалює та підпорядковує собі інші, і служить засобом мобілізації мас в кризових умовах. В процесі розвитку власне націоналізму, не оформленого як конкретна політична доктрина, відбувається зіткнення та переплетення власне етнічних та соціальних, релігійних, культурних, етичних, естетичних мотивів, внаслідок чого утворюється самостійний різновид політичної ідеології, осьовою конструкцією якого є етнічна домінанта. Як зазначає цитована вище В.  Хекслі : «… політики можуть дуже майстерно апелювати до вірувань групи, до її уявлень про спільність походження і спадщини – адже … етнічність забезпечує той набір символів, спираючись на який найлегше мобілізувати прихильників з метою політичної конкуренції...» [7, с.45]. Таким чином, оформленню та становленню етнонаціоналістичної ідеології сприяють, в першу чергу, психологічні негативно забарвлені претензійні стереотипи, що формуються під впливом несприятливих зовнішніх обставин і обумовлюють її кризову орієнтованість і, поведінкові стереотипи, що випливають з неї, створюючи заданий патерн колективних дій.

Список використаних джерел:

1. Баранов  Е.Г. Нациопатия – источник конфликтов // Общественные науки и современность . – 1996. – №6. – С.67-75.

2. Колесова  Л.О. Причины современных межэтнических и межконфессиональных конфликтов // Общественные науки и современность . – 1992. – №4. – С.117-120.

3. Тишков  В.А. Забыть о нации ( Пост-националистическое понимание национализма ) // Вопросы философии . – 1998. – №9. – С.3-26.

4. Тишков  В.А. О нации и национализме ( Полемические заметки ) // Свободная мысль . – 1996. – №3. – С.30-38.

5. Тишков  В.А. О природе этнического конфликта // Свободная мысль . – 1993. – №4. – С.4-15.

6. Тишков  В.А. Этничность и этнонационализм в постсоветском пространстве // Региональные проблемы межнациональных отношений в России . – Омск . – 1993. – С. 265-277.

7. Хексли  В. Национализм и пути разрешения межэтнических противоречий // ПОЛИС. – 1996. – №6. – С.39-51.

8. Ян Э. Демократия и национализм : единство или противоречие ? // ПОЛИС. – 1996. – №1. –С.33-49.