WEB-ресурс научно-практических конференций

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ КРАЇН ЄС: УРОКИ ДЛЯ АДАПТАЦІЇ В УКРАЇНІ

Рожко А.О.

Тернопільський національний економічний університет

Світові інтеграційні процеси, що торкнулись сьогодні і України, поширюють свій вплив на всі сторони господарського життя держави, як суб’єкта міжнародних відносин.

Під економічною інтеграцією розуміють процес інтернаціоналізації господарського життя, зближення та об’єднання національних еко­номік. При цьому країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростан­ня обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків.

В контексті останнього особливо гостро постають питання енерго­збе­реження та енергозберігаючої політики для країн, які значною мірою залежать від імпорту енергоресурсів. В сереньому країни   ЄС залежать від імпортерів енергоресурсів на 51%. Близькою до цього показника є енергозалежність таких розвинутих країн Європи, як ФРН (61,4%), Франція (50%), Австрія (64,7%). Багато країн світу мають значно нижчі показники забезпечення власними первинними паливно-енергетичними ресурсами, зокрема в Японії їх частка становить не перевищує 7%, в Італії – близько 18%.

Рівень енергозалежності України є середньоєвропейським . При цьому він має тенденцію до зменшення (з 60,7% у 2004 р. до 54,8% у 2005 р.), однак характеризується відсутністю диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, насамперед нафти, природного газу та ядерного палива [1 ] .

З початку 70–х років ХХ століття внаслідок нафтової кризи та зростання цін на нафту у 4 рази країни ЄС розпочали активну енергозберігаючу політику. Вже протягом 80-х років завдяки реалізації програм підвищення ефективності використання енергоресурсів у промисловості, посиленні жорсткості вимог до енергоефективності в будівництві, підвищенні цін на енергоносії, активній популяризації енерго­­збереження вдалося значно скоротити споживання енергоре­сурсів у країнах ЄС. В більшості цих країн, при практично незмінних показниках споживання енергоресурсів, вдалося збільшити ВВП у 1,5–2 рази. Реалізація активної енергозберігаючої політики на державному рівні дала змогу розірвати пропорційну залежність між економічним розвитком європейських держав, підвищенням добробуту їх громадян та збільшенням споживання енергоресурсів. Фактично, цим було забезпечено системний перехід від ресурсної до інноваційної моделі економічного розвитку.

На даний час в країнах ЄС досягнуто значних результатів в політиці енергозбереження, вона стала раціональною, суспільно-орієнтованою та прогресивною. Впровадження численних інноваційних проектів у сфері енергозбереження та перехід до використання відновлювальної енергетики відбулися, головним чином, завдяки наступним принципам:

1. Дотримання системних підходів . Варто відзначити, що політика енергозбереження є окремою важливою функціональною складовою державної економічної, промислової і соціальної політики. Енергозбе­рігаючі заходи мають системно-взаємодіючий характер (інформаційно-пропагандистські компанії, фінансові механізми реалізації енергозбері­гаючих проектів, регуляторні і нормативні акти та державні стандарти з енергозбереження, добровільні угоди між державним, приватним і громадським секторами).

2. Наявність загальної стратегії енергозбереження . Більшість країн ЄС мають детально розроблені програми реалізації політики з енергозбереження, в яких визначені конкретні цілі та методи їх досягення. Деякі європейські держави здійснюють функціональний огляд і систематично переглядають свої енергозберігаючі програми. Причому в багатьох з них діють спеціальні рамкові законодавчі акти, що врегульовують питання енергозбереження. Однак в більшості країн Центральної Європи такі програми лише розробляються, хоча тут вже сформувалося усвідомлення необхідності проведення ефективної енергозберігаючої політики.

3. Ефективна цінова політика . Майже у всіх країнах Центральної і Східної Європи, в т.ч. і в Україні, досі не проведено реформи ціноутво­рення у сфері енергопромислового комплексу. В більшості з них ціни на енергоносії не відображають реальної ринкової собівартості, тому існує гостра проблема неплатежів. У країнах ЄС цінова політика формується на ринкових засадах, при цьому вона містить гнучку систему стимулювання енергозбереження. Крім того, існують також спеціальні „зелені” тарифи на електроенергію, яка виробляється з відновлювальних джерел.

4. Ефективна інституційна політика . У державах-членах ЄС більшість органів з енергозбереження діють як урядові органи або   підрозділи міністерства. Такі органи мають розгалужену регіональну інфраструктуру, забезпечені належною держав­ною фінансово-ресурс­ною підтримкою та відповідною законодавчою і нормативною базою.

5. Результативність політики енергозбереження . Впровадження енергозберігаючої політики в країнах ЄС протягом 70-90 років ХХ століття дало можливість знизити темпи зростання споживання енергоресурсів та суттєво зменшити енергоємність ВВП європейських держав. Цього було досягнуто завдяки використанню переважно ринкових механізмів, ефективній ціновій політиці, модернізації базових енергозатратних технологій і обладнання [2 ] .

Спираючись на результати дослідження енергозберігаючої політики країн Європейського Союзу, доцільно сформулювати основні рекомен­дації в даному напрямку і для України. З прийняттям Енергетичної стратегії України до 2030 р. наша країна визначила для себе:

- основні шляхи для безпечного, надійного та сталого функціонуван­ня енергетики та її максимально ефективного розвитку;

- способи зниження питомих витрат у виробництві та використанні енергопродуктів за рахунок раціонального їх споживання, впровад­жен­ня енергозберігаючих технологій та обладнання, раціоналізації структури суспільного виробництва і зниження питомої ваги енергоємних технологій;

- можливості інтеграції Об‘єднаної енергосистеми України до європейської енергосистеми з послідовним збільшенням експорту електроенергії, зміцнення позицій України як транзитної держави нафти і газу тощо.

Головними напрямами реалізації державної політики енергозбере­ження, які доцільно адаптувати до національних умов України, на наш погляд, повинні стати наступні:

1. Розвиток та державна підтримка інноваційних проектів в сфері енергозберігаючих технологій.

2. Стимулювання економічного розвитку в державі та підтримка ефективної ринкової інфраструктури.

3. Мотивування споживачів до енергозбереження в усіх сферах суспільного життя.

4. Зацікавлення суб'єктів господарювання у впровадженні енерго­збе­рі­га­ючих технологій, використанні відновлювальних джерел енергії для потреб виробництва.

5. Запровадження певних гарантій для учасників енергетичного ринку та інвесторів в енергетичну сферу.

Список використаних джерел:

1. Енергетична стратегія України до 2030 року. – Мінпаливенерго України, 2006. - Розділ І.

2. Communication from the Commission to the Council, the European Parliament, the Economic and Social Committee and the Committee of the Regions. Action Plan to Improve Energy Efficiency in the European Community. Brussels , 29.02.2000.