WEB-ресурс научно-практических конференций

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ПУБЛІЧНОГО РОЗМІЩЕННЯ АКЦІЙ УКРАЇНСЬКИМИ КОМПАНІЯМИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Грінченко О.І.

Харківська національна академія міського господарства

Процес публічного розміщення акцій, більш відомий загалу під абревіатурою IPO ( Initial Public Offering ), викликає зацікавленість все більшої кількості власників українських компаній. На розвинутих ринках IPO став одним з найефективніших та детально відпрацьованих механізмів залучення інвестицій – через нього фінансується біля 15-20% усіх інвестицій в основний капітал. У європейських країнах з урахуванням вагомішої частки банків в інвестиціях цей показник становить 5-10%.  

Слід зазначити, що дослідженню місця і ролі акціонерної власності в системі ринкової економіки значну увагу приділяли такі економісти світового рівня, як К. Маркс, А. Маршалл, Дж . Гілберт, Й. Шумпетер , М. Туган-Барановський , П. Самуельсон , С. Флоренс , Дж . Сакс та інші. Серед сучасних вітчизняних економістів, які зробили значний внесок в теорію акціонерної власності, необхідно відзначити роботи А. Гальчинського , О. Гоша , П. Єщенка , В. Лозового, С. Мочерного , Ю. Ніколенка , В. Рибалкіна , А. Чухна .

Потреба бізнесу у прозорості та публічності є не просто модною тенденцією сучасності, але обов`язковою умовою ефективної діяльності компанії, що надає власникам можливість: визначити ринкову вартість бізнесу та оцінити ефективність поточної діяльності; підвищити репутацію компанії; зробити з компанії повноцінний та успішний бренд ; отримати підтвердження надійності компанії; отримати   безстрокове та безвідсоткове фінансування розвитку;   вийти на західні ринки капіталу.

Наразі для українських компаній, що мають намір найближчим часом вийти на IPO, склалась вкрай сприятлива ситуація: якщо бюджети інвестиційних фондів на придбання, на приклад, російських акцій майже вичерпані, то ліміти, встановлені на акції українських компаній, зараз недосяжні. На IPO за кордоном поки що вийшли тільки чотири вітчизняні компанії (табл.. 1).

Таблиця 1. Українські компанії на світових фондових біржах

За даними компаній, AIM, ІА «Інтерфакс-Україна»

В Україні на період 2006-2007 років заявлено 50 IPO вітчизняних компаній на суму майже 24 млрд. долл . Ще приблизно 30 компаній, за оцінками інвестиційної компанії Renaissance Investment Management , мають наміри вийти на IPO – вже визначили дату, розмір розміщення та обрали андерайтера (інвестиційний банк, що визначає початкову ціну на акції компанії, а також список клієнтів для їх купівлі).

Сьогодні існує багато перешкод для компанії, яка хотіла б вийти на IPO в України та запропонувати свої цінні папери широкому колу інвесторів.

Насамперед потрібна нова технологія торгів, що буде зручнішою для проведення IPO. У першій половині 2007 року ПФТС планує її впровадити. Однак однієї технології замало – для проведення IPO в Україні потрібно адаптувати законодавство. В Україні багато компаній з мізерним номіналом і високою реальною вартістю акцій. Приміром, номінал акцій компанії « Укрнафта » – 25 копійок, а ринкова ціна папера – 300 гривень. Заковика у податковому законодавстві, яке не стимулювало підприємства показувати свою реальну вартість – емісійний доход міг потрапити під оподаткування. Тобто проводити IPO на українському ринку було невигідно. Компанії розміщали нові акції за номінальною вартістю і тільки серед існуючих акціонерів. Два роки тому податок на емісійний дохід скасували, однак проблеми все одно залишилися. Наприклад, є ціла низка норм, що не дозволяють інвестиційним та пенсійним фондам вкладати активи у цінні папери, існує проблема валютного регулювання.

Подібна ситуація кілька років тому склалася й у наших сусідів Росії та Польщі, коли більшість транзакцій відбувалися не з акціями компаній на внутрішньому ринку, а з депозитарними розписками за межами країни. Зараз усе інакше — російські папери активно торгуються на ММВБ і РТС (Московська міжбанківська валютна біржа і Російська торговельна система – дві провідні фондові біржі РФ).

На Варшавську фондову біржу прийшли компанії з інших країн Східної Європи (у Польщі, наприклад, щороку розміщається до 30 компаній, загальний обсяг IPO сягнув $1,3 млрд.).

За даними інвестиційної компанії Concorde Capital у 2007 році на Франкфуртській фондовій біржі (ФФБ) буде проведено біля 10 IPO українських компаній з фінансового, харчового, переробного секторів економіки, також компанії з ринку нерухомості та ритейлу (третина усіх виходів).

ФФБ буде залишатися одним з найпопулярніших майданчиків для розміщення українських емітентів, адже вона є істотним джерелом ліквідності та капіталу для вітчизняних компаній. До того ж витрати на підготовку до IPO на ФФБ набагато нижчі ніж, на приклад, у Лондоні, та менш жорсткі вимоги до компаній з боку керуючих органів.
Інвестори, які готові прийти в Україну, орієнтовані на зростаючі ринки з високими ризиками та високою дохідністю, при цьому вони вимагають звітності за міжнародними або американськими стандартами і намагаються розібратися, що відбувається на ринку. Складність у тому, що механізм виходу на IPO індивідуальний для кожної компанії: одному підприємству для цього знадобиться кілька років, іншому — рік.

Таким чином, необхідною умовою для подальшого розвитку української економіки та отримання державою належної поваги з боку світової спільноти є виникнення великої кількості публічних компаній, які б мали максимальні можливості. Подальший розвиток економіки країни є неможливим без забезпечення доступності ринку капіталізації для всіх компаній, не залежно від їх розміру.   Для подолання вищенаведених перешкод потрібно провести комплексні структурні зміни як на усіх рівнях національної економіки, так і у свідомості потенційних учасників підвищення капіталізації компаній шляхом IPO.

Список використаних джерел:

1. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП "ИТЕМ" ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед ", 2003. – 448с.

2. Гойко А.Ф. Организация рынка финансового капитала и инвестиций в Украине . – К.: Будівельник, 2005.

3. Тони Райс , Брайан Койли . Финансовые инвестиции и риск. Пер. с англ. – К.: Торгово-издательское бюро BHV, 2005.

4. Шим Джей К., Сигал Джоел Г. Методы управления стоимостью и анализа затрат: Пер. с англ. – М.: Информационно-издательский дом " Филинъ ", 2003.   – 344с.