Стратегія підприємства на сучасному етапі становлення економіки України

Ціпуринда В.С.

Київський національний торговельно-економічний університет

В стратегії економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) зазначено, що „основою стратегічного курсу [економічного і соціального розвитку України], його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави” [1; 2].

Виходячи з сучасного стану вітчизняної економіки, в якій значна частина підприємств з різних причин працює нерентабельно, актуальною є проблема оздоровлення їх ділової активності. Проблемою є приведення у відповідність стратегії інноваційного розвитку підприємств до стратегії інноваційної моделі розвитку економіки держави [3; 4].

Поряд із здійсненням комплексу заходів, спрямованих на приведення системи державного управління у відповідність до вимог інноваційної моделі економічного зростання (нормативно-правового, податкового регулювання, інформатизації, розвитку інноваційної інфраструктури, інвестиційної та фінансової підтримки підприємств, вдосконалення вітчизняної системи впровадження науково-технічних досягнень, захисту прав інтелектуальної власності   та системи освіти і підготовки кадрів) найбільш актуальною є проблема побудови відповідної стратегії управління діяльністю підприємства на засадах інноваційного підходу [5; 7].

Згідно цієї стратегії шлях до внутрішньої і міжнародної конкурентоспроможності йде через усвідомлення підпорядкованості певним закономірностям поводження суб’єктів господарювання на сучасних ринках. Також ключовою ланкою у підвищенні конкурентоспроможності підприємства є людські ресурси, зокрема розвиток і ефективне використання персоналу в організаціях.

Побудова інноваційної стратегії підприємства ґрунтується на основі комплексу універсальних закономірностей динамічного розвитку систем [6; 8], що пов'язані із побудовою й удосконалюванням структури підприємства; із розвитком внутрішніх взаємозв'язків між підрозділами; управлінням розвитком зовнішніх зв’язків та із перехідними процесами підприємства на якісно новий рівень розвитку згідно наступних принципів:

1.   Основним продуктом діяльності будь-якої організації (підприємства) є не тільки продукція чи послуги, але, перш за все, розвиток людини, яка приймає участь у процесі діяльності підприємства, здобуває більш глибокий досвід побудови структури, розвитку взаємозв’язків, управління процесами життєдіяльності різних рівнів, і зростаючи сама, збагачує суспільство.

2.   Вибір стратегії і мети пов’язаний із формуванням більш ефективних взаємозв’язків на підприємстві, що буде основою нових якісних відносин у суспільстві, де головним кінцевим продуктом є вищий ступінь інтеграції підприємства в навколишнє середовище.

3.   Вибір ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових) пов’язаний із формуванням умов, при яких в діяльності підприємства застосовуються новітні технології синтезу, в т.ч. і переробка відходів, а не надмірне використання природних ресурсів.

4.   Розподіл ресурсів пов’язаний із створенням умов, при яких чітким плануванням досягається динамічна усталеність оптимального розвитку підприємства в часі й у ринковому просторі.

5.   Технологія і безпека діяльності пов’язані із формуванням умов, при яких в процесі діяльності забезпечується професійне, культурне зростання персоналу і здоровий спосіб життя.

6.   Регулювання, координація діяльності пов’язані із забезпеченням оптимуму зв'язків між підрозділами, делегування повноважень, регулювання для максимального узгодження цілей і завдань усіх підрозділів підприємства.

7.   Забезпечення здійснення переходу від жорсткого управління підприємством до розширеного самоврядування із максимальною участю персоналу в управлінні підприємством, що надає можливість активізації нововведень.

8.   Інтеграція досвіду інноваційного господарювання і управління – як результат накопичення співробітництва між підрозділами, формування більш ефективних команд для впровадження інновацій. Колективна стратегія, самоврядування, своєчасне врахування помилок і досягнень в управлінні підприємством, пошук нових інноваційних можливостей.

9.   Випуск продукції і послуг, що стимулюють інноваційний, культурний розвиток споживачів. Створення умов довгострокових творчих зв'язків підприємства і споживачів, які стимулюють розвиток зворотного зв'язку між підприємством та споживачами, якість технології, продукції, рівень кваліфікації персоналу.

10. Витрата необхідної частини прибутку підприємства, яке повинно саморозвиватися, на інноваційний розвиток системи управління, підвищення кваліфікації персоналу.

Основними напрямками реалізації стратегічних цілей інноваційної політики підприємства як відкритої системи в навколишньому середовищі є:

- динамічне вивчення внутрішнього та зовнішнього середовища ринку, у тому числі продукції, яка потрібна для місцевих потреб;

- закупівля нової техніки та використання нової технології для підвищення споживчих (якісних) характеристик продукції, що випускається до рівня кращих світових аналогів;

- розробка та випуск такої продукції, послуг, яка буде активно розвивати об’єкти соціальної сфери, задоволення потреб місцевої соціальної сфери;

- застосування новітніх наукових розробок для підвищення якісних характеристик продукції;

- організація ефективної технологічної кооперації з іншими підприємствами (великими, середніми і малими), організаціями та установами;

- організація спільного виробництва високотехнологічної продукції з іноземними партнерами з використанням власних виробничих площ та кваліфікованих кадрів;

- участь в розробці та впровадженні ефективних ресурсозберігаючих технологій та засобів захисту навколишнього природного середовища від негативного екологічного впливу виробництва;

При цьому стратегія інноваційної політики підприємства передбачає досягнення наступних основних результатів:

- формування ефективного структурованого комплексу, який виробляє конкурентноспроможну на внутрішньому та зовнішньому ринках (ліквідну), екологічно безпечну продукцію;

- задоволення потреб господарства району міста, чи регіону, населення (внутрішнього ринку) у високоякісній інноваційній продукції та послугах;

- нарощування можливостей експортного потенціалу підприємства для створення нових робочих місць, покращення платіжного балансу, збільшення валютних надходжень до бюджету підприємства та району, в якому воно розташовано;

- допомога підприємства в розвитку малого підприємництва, в тому числі на основі формування системи внутрішньої технологічної кооперації в місцевій промисловості (кооперування великих, середніх і малих підприємств);

Стратегією інноваційної політики підприємства на сучасному етапі є забезпечення переходу в максимально короткий термін організації діяльності на інноваційну модель розвитку, проведення в результаті цього структурних і функціональних змін у виробництві, які мають сприяти розширенню можливостей випускати конкурентноспроможну продукцію, задовольняючи якісно зростаючі потреби місцевого господарського комплексу, економіки країни та особистого споживання населення.

Список використаних джерел:

1. Закон України „Про інноваційну діяльність” , м. Київ, 4 липня 2002 р., N-1V 04.

2. Закон України „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, м. Київ, 16 січня 2003 р., № 433-1V.

3. Указ Президента України «Про концепцію державної промислової політики», 12.02.2003 р. №102/2003.

4. Указ Президента України „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від   3 липня 2001 року „Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створення реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку”, м. Київ, 20.08.2001 р. № 640/2001.

5. Водачек Л., Водачкова О. Стратегия управления инновациями на предприятии. – М.: Экономика, 1989. – 241 с.

6. Зиндер Е.З. «ЗД-предприятие» - модель стратегии трансформирующейся системы // ComputerWorld Россия . – 2000 . – №4 . – С. 22-28.

7. Контуры инновационного развития мировой экономики: Прогноз на 2000-2015 гг. /Под ред. А.А.Дынкина . – М.: Наука, 2000. – 262 с.

8. Поляков В.А. Модели управления предприятием. Организационный механизм. – М н. : ВЭВЭР, 2001. – 176 с.