WEB-ресурс научно-практических конференций

ЕФЕКТИВНА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКИ КРАЇН СВІТУ, ЯК ОСНОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ

К.е.н . Огданський К.М.

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Сучасні тенденції розвитку Україна та світовий довід сталого розвитку вимагають реформи регіональної економічної політики. Це пов’язано не тільки з величезними територіальними економічними диспропорціями, які необхідно вирівнювати, а й з тим (це більш важливо), що з’являються сфери діяльності, в яких регіональні органи влади обов’язково мають брати участь (насамперед, у розвиткові інфраструктури). Тому чим більшою буде відповідальність регіонів за витрати кошт ів на ці сфери , тим більшим має бути ефект від їх використання. Останні події в уряді України, зокрема створення Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, ще раз підтверджують важливе значення цього питання для економічного життя країни. Сьогодні країни світу зосереджують свою увагу не тільки на національних економічних показниках розвитку, а й на регіональних.

Світовий досвід та сучасні напрями економічної політики різних країн світу дають можливість визначити, що основною проблемою регіонального економічного розвитку є проблема розмежування повноважень між державою та регіонами. На наш погляд, ви рішення питання про оптимальний ступінь децентралізації повинно бути результатом компромісу між мінімізацією витрат держави та регіону, з одного боку, та забезпеченням справедливого розподілу доходів у масштабах національної економіки з урахуванням характеру міжрегіональної економічної диференціації, – з іншого.

Світовий досвід підтверджує, що не існує єдиного правила розмежування фінансових повноважень, а отже, кожна країна має визначати свій власний шлях. Це питання є найбільш складним, оскільки економічні відносини не можна жорстко поділити між центром і регіонами [4]. Узагальнивши світовий досвід регіональної економічної політики, можна визначити такі найбільш характерні особливості розмежування повноважень між центром та регіонами.

1. Центр вирішує питання макроекономічного регулювання, що, залежно від країни, може мати директивний або ліберальний характер. Ці питання, наприклад, докладно прописані в конституції Швейцарії, де також офіційно визначені відповідальність центра за функціонування єдиного економічного простору в країні і функція фінансового вирівнювання [9].

2. Держава визначає та законодавчо закріплює перелік найбільш централізованих економічних сфер, як правило, невеликий, але життєво важливий. Наприклад, у Венесуелі центр залишає за собою не тільки макроекономічну, але й усю фінансову та податкову політику. В Індії за центром також закріплено багато питань фінансової сфери, а саме: банківська справа, страхування, біржі тощо. Хоча в більш ліберальній Австралії законодавство дозволяє регіонам розвивати регіональну банківську справу та страхову сферу. Крім того, існують країни світу, в яких нормативно-правовими актами чітко віднесено до сфери компетенції держави питання промисловості та торгівлі [2].

3. Економічна політика припускає чітко визначену відповідальність регіонів за свій розвиток, які так само, як і центр, несуть відповідальність за єдність економічного простору та зниження його контрастності. У більш децентралізованих країнах, наприклад у Бельгії, межі повноважень центра і регіонів взагалі розмиті. Так, у Бельгії економічна та навіть енергетична політика належать до компетенції регіонів, при тому, що центр бере на себе підтримку економічної єдності (що фактично є втручанням центру в економічну політику регіонів). В Іспанії економічний розвиток території доручений автономному співтовариству, але з необхідністю дотримання загальних напрямів національної економічної політики [6] .

4. Регіони повинні бути забезпечені певною частиною податкових надходжень. Це можуть бути як регіональні податки, так і відрахування від федеральних податків (регіональні частки в податкових надходженнях або регіональні ставки). У багатьох країнах регіони мають право на проведення власної податкової політики, як за допомогою введення пільг, так і з правом уведення власних податків або податкових ставок. У Канаді провінції можуть самостійно вводити податки, виходячи зі своїх потреб. Отже, можна зробити висновок, що існують дві основні моделі розмежування повноважень у податковій сфері: регіони одержують визначену автономію в області податкової політики або гарантії відрахувань від тих або інших податків [6].

5. За наявності «конкурентної компетенції» багато економічних питань належать саме до цієї сфери. Логічною є необхідність створення «конкурентної компетенції», але її застосування на практиці є дуже складним процесом. Але, створення в країні «конкуруючої компетенції» дозволить вирішити такі актуальні проблеми, як регулювання поточного балансу відносин між центром і регіонами, перерозподіл ресурсної бази між рівнями влади тощо. Наприклад, у Німеччині все господарське право знаходиться у сфері «конкуруючої компетенції». Бразилія поділяє законодавство у сфері економіки між федеральною і конкуруючою компетенцією, а саме до останньої належать податкове, фінансове та економічне законодавство [1; 5].

6. О днією з проблем визначення меж та повноважень регіональної економічної політики є питання міжбюджетних трансфертів. С лід зазначити, що під час розгляду фінансової бази для впровадження регіональної економічної політики не є доцільним урахування обсягів міжбюджетних трансфертів. Міжбюджетні відносини та регіональна економічна політика спрямовані , на нашу думку, на досягнення різних цілей і завдань. Ми вважаємо, що регіональна економічна політика – це, насамперед, забезпечення середньо- та довгострокової інвестиційної підтримки регіонів, тобто вжиття таких заходів, що безпосередньо впливають на економічний розвиток регіонів. Що стосується надання фінансової допомоги регіонам у межах міжбюджетних відносин, то така допомога надається в більшості випадків на покриття поточних витрат регіональних бюджетів. Отже, розбіжності між засобами та цілями міжбюджетних відносин і регіональної економічної політики призводять до того , що ці економічні складові взаємин центра та регіонів належать до повноважень різних міністерств. ` недоліком під час надання регіону або міжбюджетних коштів, або інших фінансових ресурсів регіонального розвитку, на нашу думку, є недосконалість методик визначення потреб регіонів [9].

Отже, враховуючи світовий досвід, можна зробити висновок, сталий розвиток неможливий без системи заходів щодо впровадження ефективної регіональної економічної політики, яка має не тільки відстежувати цільовий характер використання коштів централізованої підтримки, але й оцінювати ступінь ефективності реалізації програм різними регіонами, контролювати та коригувати пропорції розподілу коштів між регіонами відповідно до економічної ефективності реалізації програми.

Список використаних джерел:

1. Артоболевський С.С. Регіональний розвиток в Великобританії. – К: Либідь, 1995.

2. Былов В.Г. Экономические аспекты региональной политики в странах Европы . – М.: ИНИОН, 1996.

3. Галкина Т.А. Региональные проблемы в современной Италии// Регионы и регионализм в странах Запада . – М., ИВИ РАН, 2001.

4. Кондрашова Л., Корнейчук Н. КНР: реформа и региональная экономическая политика . – М.: ИМЭПИ РАН, 1998.

5. Кузнецова О.В. Оценка эффективности государственной региональной политики (на примере Германии)// Вестник Московского университета, Серия 5, География . – 1995, №2.

6. Ларина Н.И., Кисельников А.А. Региональная политика в странах с рыночной экономикой . – М.: Экономика, 1998.

7. Ларина Н.И., Ратьковская Т.Г. Региональные проблемы и опыт региональной политики Греции // Регион: экономика и соціологія. –1999, №2.

8. Леонов С.Н. Региональная экономическая политика в переходной экономике . – Владивосток: Дальнаука , 1998.

9. Юилл Д. Основные характеристики региональной политики: опыт европейских стран// Регион: экономика и социология.– 1999, специальный выпуск.