Наши конференции

В данной секции Вы можете ознакомиться с материалами наших конференций

VII МНПК "АЛЬЯНС НАУК: ученый - ученому"

IV МНПК "КАЧЕСТВО ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ: глобальные и локальные аспекты"

IV МНПК "Проблемы и пути совершенствования экономического механизма предпринимательской деятельности"

I МНПК «Финансовый механизм решения глобальных проблем: предотвращение экономических кризисов»

VII НПК "Спецпроект: анализ научных исследований"

III МНПК молодых ученых и студентов "Стратегия экономического развития стран в условиях глобализации"(17-18 февраля 2012г.)

Региональный научный семинар "Бизнес-планы проектов инвестиционного развития Днепропетровщины в ходе подготовки Евро-2012" (17 апреля 2012г.)

II Всеукраинская НПК "Актуальные проблемы преподавания иностранных языков для профессионального общения" (6-7 апреля 2012г.)

МС НПК "Инновационное развитие государства: проблемы и перспективы глазам молодых ученых" (5-6 апреля 2012г.)

I Международная научно-практическая Интернет-конференция «Актуальные вопросы повышения конкурентоспособности государства, бизнеса и образования в современных экономических условиях»(Полтава, 14?15 февраля 2013г.)

I Международная научно-практическая конференция «Лингвокогнитология и языковые структуры» (Днепропетровск, 14-15 февраля 2013г.)

Региональная научно-методическая конференция для студентов, аспирантов, молодых учёных «Язык и мир: современные тенденции преподавания иностранных языков в высшей школе» (Днепродзержинск, 20-21 февраля 2013г.)

IV Международная научно-практическая конференция молодых ученых и студентов «Стратегия экономического развития стран в условиях глобализации» (Днепропетровск, 15-16 марта 2013г.)

VIII Международная научно-практическая Интернет-конференция «Альянс наук: ученый – ученому» (28–29 марта 2013г.)

Региональная студенческая научно-практическая конференция «Актуальные исследования в сфере социально-экономических, технических и естественных наук и новейших технологий» (Днепропетровск, 4?5 апреля 2013г.)

V Международная научно-практическая конференция «Проблемы и пути совершенствования экономического механизма предпринимательской деятельности» (Желтые Воды, 4?5 апреля 2013г.)

Всеукраинская научно-практическая конференция «Научно-методические подходы к преподаванию управленческих дисциплин в контексте требований рынка труда» (Днепропетровск, 11-12 апреля 2013г.)

VІ Всеукраинская научно-методическая конференция «Восточные славяне: история, язык, культура, перевод» (Днепродзержинск, 17-18 апреля 2013г.)

VIII Международная научно-практическая Интернет-конференция «Спецпроект: анализ научных исследований» (30–31 мая 2013г.)

Всеукраинская научно-практическая конференция «Актуальные проблемы преподавания иностранных языков для профессионального общения» (Днепропетровск, 7–8 июня 2013г.)

V Международная научно-практическая Интернет-конференция «Качество экономического развития: глобальные и локальные аспекты» (17–18 июня 2013г.)

IX Международная научно-практическая конференция «Наука в информационном пространстве» (10–11 октября 2013г.)

Первая международная научно-практическая конференция "КАЧЕСТВО ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ: глобальные и локальные аспекты" (24-25 мая 2007 г.)

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ   УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНИМИ ПРАВАМИ ДЕРЖАВИ

К.пед.н . Тимчик О.А.

Київський міський педагогічний університет імені Б.Д. Грінченка

В умовах трансформації економіки України, процесу роздержавлення власності постійно виникає питання формування підходів до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави. Як відомо, корпоративне управління поєднує в собі норми законодавства, нормативні положення та практику господарювання у приватному секторі, що дає змогу акціонерним товариствам залучати фінансові та людські ресурси, ефективно здійснювати господарську діяльність і таким чином продовжувати своє функціонування, нагромаджуючи довгострокову економічну вартість шляхом підвищення вартості акцій і додержуючи при цьому інтересів акціонерів та суспільства в цілому. Таке трактування терміна “корпоративне управління” містить як правовий аспект функціонування корпорації, так і вказує на економічні умови досягнення мети корпорації – ефективного використання ресурсів у господарській діяльності. Важливим є те, що інтереси акціонерів мають задовольнятися не просто одержанням прибутку корпорації, а шляхом підвищення вартості акцій. Врахований також соціальний аспект діяльності корпорації – додержання інтересів як акціонерів, так і суспільства в цілому. Це визначення корпоративного управління є найбільш точним, повним та охоплює всі аспекти діяльності акціонерного товариства, в якій би формі – приватній чи державній – воно не розвивалося.

Незважаючи на принципову узгодженість цілей корпорації, єдиної моделі корпоративного управління не існує. Зарубіжні фахівці підкреслюють, що світові економічні події останніх років, а саме: глобалізація інвестиційних процесів, збільшення кількості країн, які переймають ринкові підходи до економічної політики, фінансові та військові кризи – призвели до зростання усвідомлення важливості якісного корпоративного управління. На рівні Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) сформульовані загальні принципи корпоративного управління: права акціонерів мають бути захищені; ставлення до акціонерів (у тому числі дрібних та іноземних) має бути однаковим; визнається роль зацікавлених осіб в управлінні компанією; вчасне розкриття інформації та її прозорість; ефективний контроль за здійсненням менеджменту; підзвітність компанії акціонерам; забезпечення стратегічного управління компанією.

Ці основні елементи моделі найліпшого корпоративного управління можуть бути впроваджені в системі управління корпоративними правами держави.

В Україні держава є рівноправним суб’єктом політики економічного зростання, а серед особливих завдань для неї є сприяння за допомогою всіх наявних інструментів, фінансових та організаційних ресурсів максимальній реалізації конкурентних переваг української економіки, зміцненню та розвитку передусім наукомістких галузей, які вже сьогодні демонструють високий технологічний рівень і конкурентоспроможність.

Окремим завданням для держави є необхідність запобігання стихійним змінам у ринковій кон’юнктурі, забезпечення достатнього рівня національної безпеки та надійної стабільності грошово-фінансового середовища, регулювання базисних пропорцій макроекономічного відтворення.

Необхідність зміцнення регулюючої функції держави зумовлена потребою істотно посилити її вплив на розвиток соціальної сфери та процесів, пов’язаних зі змінами у соціальній структурі суспільства, подоланням глибокої диференціації доходів населення і зміцненням позицій середнього класу. До принципово важливих функцій держави віднесено забезпечення економічної безпеки як однієї з невід’ємних складових національної безпеки країни.

Основні концептуальні підходи до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави знаходяться у загальній системі вдосконалення управління корпоративними правами держави.

Управління корпоративними правами держави передбачає розв’язання таких завдань:

  - забезпечення участі суб’єктів господарювання у здійсненні заходів, пов’язаних із виконанням державних функцій (економічна безпека, оборона, державні резерви, соціальні програми, державна монополія тощо), а також досягнення інших стратегічних цілей, визначених державою;

  - збільшення за рахунок поліпшення фінансових результатів господарювання об’єктів управління надходженням сум податків і зборів до бюджетів, обов’язкових платежів (внесків) до державних цільових фондів, а також неподаткових надходжень у вигляді дивідендів (доходів), нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, які перебувають у державній власності;

  - здійснення контролю за використанням і збереженням майна господарських товариств, у статутних фондах яких є державна частка.

Удосконалення системи управління корпоративними правами держави повинно здійснюватися за такими основними напрямами: ведення обліку цих прав, їх класифікація залежно від особливостей завдань управління ними та розміру державної частки в статутному фонді господарського товариства шляхом формування та ведення Реєстру корпоративних прав держави; оптимізація кількості господарських товариств, у статутних фондах яких державна частка; створення надійного механізму захисту інтересів держави у процесі управління цими правами без обмеження законних інтересів інших власників; визначення повноважень та відповідальності суб’єктів управління; визначення критеріїв ефективності управління цими правами та законодавчого впровадження на їх основі моніторингу результатів управління; підвищення професійного рівня та відповідальності посадових осіб органів виконавчої   влади та інших суб ’ єктів управління за результати діяльності відповідних господарських товариств. Зазначимо, що дефініція “корпоративні права держави” – це право держави, частка якої визначається в статутному фонді господарського товариства, що включає право на управління цим товариством, отримання певної частки його прибутку (дивідендів), активів у разі ліквідації відповідно до законодавства, а також   інші права, передбачені законом та установчими документами.

Практика показує, що корпоративні права держави необхідно класифікувати залежно від суб'єкта управління, ступеня корпоративного контролю держави у господарських товариствах, галузевих особливостей цих товариств і строку закріплення корпоративних прав у власності держави. Актуальним є питання корпоративного контролю держави за прийняттям рішень щодо діяльності господарських товариств. Як відомо, корпоративні права держави поділяються відповідно до їх обсягу на такі, що забезпечують контроль держави над прийняттям рішень щодо діяльності господарських товариств (більше ніж 50 % акцій), і такі, що неповною мірою   забезпечують здійснення зазначеного контролю. Але в законодавчому полі це питання досі не вирішене. У теоретичному плані не повністю обґрунтовані поняття “суб’єкти управління корпоративними правами держави”.

До суб ’ єктів управління корпоративними правами держави пропонується віднести: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна; органи виконавчої   влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України   управляти об ’ єктами державної власності; громадян або юридичних осіб, визначених за   результатами конкурсу, з якими укладено договір доручення з   управління корпоративними правами держави.

У теоретичному плані предметом аналізу повинно стати обґрунтування дії механізму забезпечення захисту інтересів держави. Перш за все це стосується корпоративних прав держави в обсязі, що забезпечують контроль держави над прийняттям рішень щодо діяльності господарських товариств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи регіональне значення.

Потребує законодавчого закріплення положення про те, що управління корпоративними правами держави, переданими до статутних фондів державних холдингових компаній, є основним видом діяльності цих компаній.

Відомо, що на практиці національні акціонерні компанії, які поєднують управління   корпоративними правами держави з провадженням іншої господарської діяльності, поступово реорганізуються у державні холдингові компанії в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Управління корпоративними правами держави в одному господарському товаристві може здійснюватися лише одним суб'єктом управління.

Необхідно вирішити в законодавчому плані, що суб’єкти управління корпоративними правами держави в обсязі, що забезпечує контроль держави над прийняттям рішень щодо діяльності господарського товариства, повинні забезпечити обрання своїх представників до складу спостережної ради та ревізійної комісії товариства, а також голови правління та головного бухгалтера товариства.

Також суб’єкти управління, в тому числі національних акціонерних компаній та державних холдингових компаній, яким корпоративні права держави передані в управління або для формування їх статутних фондів, використовують ці корпоративні права для прийняття рішень щодо: ліквідації, банкрутства чи реорганізації товариства; внесення змін до установчих документів товариства; зменшення державної частки у статутному фонді товариства; відчуження активів товариства понад мінімальний розмір, визначений його статутом.

Суб’єкти управління в межах наданих повноважень забезпечують провадження діяльності господарськими товариствами відповідно до корпоративно-дивідендної політики держави, зокрема, щодо оптимального   розподілу прибутку товариств, виплати дивідендів власникам корпоративних прав (враховуючи фінансове становище товариств), впливу розподілу прибутку на подальший розвиток товариств та виконання завдань державного бюджету з нарахування дивідендів.

Отже, державна корпоративна власність має сприяти реалізації таких природних макроекономічних функцій держави, як: заповнення економічних ніш з несприятливими умовами виробництва, але розвиток яких є необхідним для всієї економіки країни. Управління державними корпоративними правами повинно сприяти фінансово-економічній політиці у господарському комплексі країни шляхом нівелювання значних диспропорцій економічного розвитку регіонів з метою забезпечення належних умов задоволення суспільних потреб; стимулювання розвитку наукомістких, прогресивних галузей виробництва, які вимагають значних первісних капіталовкладень, забезпечити політику економічного росту.