Економічне зростання в контексті соціально-економічного розвитку

Міщук О.В.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Соціально-економічний розвиток України можливий лише за умови ефективного регулювання рівня добробуту населення, навіть з врахуванням ймовірних негативних наслідків трансформаційних процесів.

Суть закономірностей соціально-економічного розвитку полягає насамперед у системному сприйманні процесів, що відбуваються у суспільстві, в економіці, та формуванні на цій основі системного бачення віддалених стратегічних перспектив і результатів розвитку цих процесів, необхідних напрямків їх трансформації, виходячи з визначальних стратегічних намірів основних політичних сил та суб’єктів економічної діяльності. Концептуальний підхід до аналізу проблем соціально-економічного розвитку суспільства, його економічної і господарської систем обов’язково завершується формуванням певної моделі цього розвитку, що містить у собі теоретичну конструкцію, схему та структуру реально можливих економічних та соціальних зв’язків, реалізація яких відбувається на основі системи поглядів та основного задуму, закладених у концептуальному підході, шляхом визначення та використання відповідних інститутів та інструментів [1, с.16].

Соціально-економічний розвиток на основі зростання національного багатства та добробуту кожної людини повинен забезпечуватися з врахуванням структурних зрушень економіки, які визначають перспективи середньо- та довгострокового росту. Структурні зміни є ознакою економічного розвитку при переході до постіндустріального розвитку та значно впливають на ефективність економічної системи і мають позитивний та негативний характер. Якщо позитивні зрушення пов’язані із покращенням роботи підприємств, підвищенням продуктивності праці, зростанням обсягів виробництва, інвестиційних надходжень, капіталовкладень, використанням новітніх технологій, то негативні проявляються через спад виробництва, продуктивності праці, скорочення інвестицій, інновацій, закриття підприємств. Для України, як і більшості країн бувшого СРСР, характерний негативний зміст структурних зрушень, що позначається на економічному розвитку.

Ринкові механізми не здатні забезпечити створення оптимальної галузевої структури економіки і ріст промислового виробництва, тому стабільні темпи економічного зростання можливі при втручанні держави в економічну систему. Безумовно повинні існувати межі втручання держави у формування структури економіки, мова має йти про те, в яких масштабах та галузях потрібно це робити. Хоча сьогодні роль держави в ринковій економіці зменшена, але основні її функції стосовно формування бюджету, грошово-кредитної політики, податкової, створення фінансово-кредитної інфраструктури, обмеження недобросовісної конкуренції, використання монопольних позицій у виробництві і на ринку, особливо актуальні. [2 ] Держава повинна враховувати не тільки особливості сучасного етапу розвитку, а й те, що економічне зростання є джерелом підвищення рівня життя населення. Тому й стимулювання економічного розвитку, як головне завдання державного управління, буде здійснюватися шляхом проведення політики економічного зростання.

Політика економічного зростання спрямована на збереження та примноження науково-виробничого потенціалу країни, формування ефективної промислової, бюджетної, зовнішньоекономічної, науково-технічної політики і розглядається в наступних аспектах:

- з економічної точки зору, вона полягає в тому, щоб постійно давати імпульс росту підприємницької діяльності, використовувати переваги ринку, сприяти збільшенню конкурентноздатності підприємств;

- з науково-технічної точки зору повинна забезпечити формування сучасного технологічного укладу та створювати передумови для становлення іншого (наступного);

- з виробничої точки зору дана політика повинна реалізовуватися через стимулювання пріоритетних галузей та виробництв;

- з соціальної точки зору має супроводжуватися зниженням рівня безробіття, зростанням реальної заробітної плати та добробуту окремого індивіду і суспільства вцілому .

Одним із найважливіших напрямів державного впливу на економічне зростання є промислова політика. До промислової політики мають прив’язку структурні зрушення (в літературі ототожнюються структурна і промислова політика), але реалізація першої пов’язана з охопленням більшого спектру напрямків: не тільки із стимулюванням структурних зрушень, а й інвестиційно-інноваційних та науково-технічних.

Розробка нової промислової політики повинна спрямовуватися на забезпечення економічного зростання в довгостроковій перспективі, реалізацію інноваційної стратегії економічного розвитку, розширення соціальної сфери та її реформування, на визначення механізмів уникнення нестабільності. З цією метою пропонується розробка нової ендогенно орієнтованої стратегії структурних змін, а відтак на основі неї становлення ендогенно орієнтованої моделі розвитку економіки. Дана стратегія вимагає структурних змін у виробництві на основі використання та розвитку наукоємних , високотехнологічних галузей і виробництв, а також підтримки пріоритетів нових ефективних секторів економіки (інноваційних та інформаційних).

Список використаних джерел :

1. Зайцев Ю.К. Основні принципи формування концепції та моделі соціально-економічного розвитку України в умовах перехідного періоду // Стратегія економічного розвитку України . – К., 200 3 . – Вип.5. – С. 15-23.

2. Глинкина С. Проблемы економического роста в странах Центральной и Восточной Европы // Проблемы теории и практики управления . – 1997. - №2.