WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Токар В.В.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

МОБІЛІЗАЦІЙНА СКЛАДОВА РОЗВИТКУ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ В УМОВАХ ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ

Стабільне функціонування ринкової економіки значною мірою пов’язано з наявністю в структурі населення значного прошарку середнього класу, рівень добробуту якого виступає якісним індикатором ефективності середньострокової та довгострокової національної стратегії соціально-економічного розвитку.

Традиційні теоретичні підходи дають досить широке трактування складу середнього класу, до якого зараховують людей, які є управлінцями середньої та нижчої ланок, кваліфікованими працівниками, творчими працівниками або мають власний бізнес. Середній клас є найбільш активним на ринках, та на його долю припадає левова частка попиту.

Сучасні світові соціально-економічні процеси вказують на формування глобального середнього класу (дохід $4000), який на сьогоднішній день складає лише 7,6% від світового населення, проте до 2030 року пропорція зросте до 16%, завдячуючи перш за все КНР та Індії [ 5 ]. У залежності від національної специфіки середній клас зазнає серйозних видозмін, які обумовлюються традиційними уявленнями й особливостями проведення соціально-економічної політики. Базовими характеристиками середнього класу виступають майново-матеріальне становище; професійний статус і становище в суспільстві; самоідентифікація (система ціннісно-моральних критеріїв).

Середній клас пострадянського простору в грошовому еквіваленті характеризується доходами на рівні $250?1500 на особу в місяць [ 1 ]. Специфіка середнього класу пострадянського простору пояснюється тим, що реформування в більшості країн із перехідною економікою проводились під гаслом розбудови ринку, який до сьогодні розглядається як самоціль, а не як фактор підвищення життєвого рівня населення, забезпечення національної конкурентоспроможності. Середній клас пострадянського простору отримав право на життя в жорсткій конкурентній боротьбі, завдячуючи особистим якостям, часто всупереч державній політиці, тому очікувати від його представників прояву національної свідомості та захисту національних інтересів особливо не доводиться.

Накопичений теоретико-практичний матеріал успішного реформування різних за соціально-економічним рівнем розвитку країн свідчить про «визначальну роль держави» у процесі трансформації[ 2 ,С.24]; з великим ступенем імовірності можна стверджувати, що чим кардинальніші зміни необхідно здійснити, тим сильніше повинна держава брати на себе відповідальність за майбутнє нації.

Представники теорії залежності А.Франк, П.Беран, Х.Марьятегі, Р.Маріні, А.Кіхано, С.Амін, В.Родні, Т.ДосСантос, А.Еманюел указують на те, що надмірний соціально-економічний розрив між рівнями доходів різних верств населення всередині країни зливається з нерівністю в глобальній системі. Необхідна сильна держава, яка здатна мобілізувати народ на здійснення фундаментальних перетворень і в кінцевому підсумку зменшити нерівність у міжнародному масштабі – між провідними державами та периферією. [ 4 , С. 255–256]. За припущеннями М.Тетчер, при збереженні існуючої лінії розвитку пройде жорстке балансування економічного потенціалу й чисельності населення України й Росії. У 2035–2040 рр. у Росії, за даним прогнозом, буде проживати 50 млн. осіб, в Україні – 15–20 млн. [ 3 , С.393]. Нездатність провести ефективні капіталовкладення всередині країни, відсутність свідомого самообмеження споживання престижних товарів на користь інноваційного інвестування об’єктивно посилює теоретичні пошуки щодо шляхів активізації держави в перерозподілу доходів, інвестиціях.

Вимогою часу є формування національної системи індикативного планування, яка дозволяє узгоджувати загальнонаціональні інтереси із приватною ініціативою, забезпечуючи стабілізацію соціально-економічного розвитку в цілому на основі середньострокового планування й довгострокового прогнозування. Особливе місце серед індикативних показників повинні зайняти цільові коефіцієнти: частка населення за рівнем доходів і власності, яку можна класифікувати як середній клас на основі показників споживання. Ефективність діяльності держави повинна оцінюватись на основі зростання частки середнього класу в структурі населення й збільшення інноваційної складової в структурі виробленого національного продукту.

Література

1. Подгорная В. Куда «подвинуть» средний класс? / http://dialogs.org.ua.

2. Семиноженко В.П. Інноваційна політика України як національний проект // Економіка знань: виклики глобалізації та Україна. – К., 2004. – С. 18–39.

3. Теплицкий Ю.М. «Запад-Восток» и феномен славянской цивилизации. История и альтернативные сценарии развития. – К.: Аристей, 2005. – 448 с.

4. Эндрейн Ч.Ф. Сравнительный анализ политических систем. Эффективность осуществления политического курса и социальные преобразования. – Пер. с англ. – М.: Изд. дом «Инфра-М», Изд. «Весь мир», 2000. – 320 с.

5. World Bank Global Economic Prospects Report / http://www.worldbusinesslive.com/article/609473/world-bank-predicts-rise-global-middle-class.