WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Трофимова В.В.

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

НОВІ ОРІЄНТИРИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ ЯПОНІЇ

Сучасна криза, зумовлена зміною технологічних укладів, випробовує міцність національних економічних моделей, а феномен саме японської економічної моделі полягає у постійному пошуку та спроможності віднайти власний шлях самодостатнього розвитку та зберегти власну унікальність.

Підтвердженням цієї тези є той факт, що автаркічна національна економічна система, закрита для зовнішнього світу протягом багатьох століть, після 1868 р. набула певних елементів відкритої економічної моделі. Успіхи швидкої індустріалізації за умов обмеженості ресурсів завдячують насамперед розвиненим у межах zaibatzu (попередників keirezu ) ефективним механізмам алокації ресурсів. Переважна більшість сучасних найбільших японських компаній були створені на початку 20 ст. У період 1920-1945 рр. за умов мілітаризації економіки в Японії сформувались усі ознаки планової економіки із значною роллю держави в економіці, що вважалось основним чинником, який забезпечив можливість реалізації економічного дива у наступному періоді протягом 1950-1980 рр. Проте нещодавні дослідження М. Портера , Х. Такеурі та М. Сакакібара [1, 75-76] містять висновки та обґрунтування того, що у високому рівні міжнародної конкурентоспроможності певних галузей японської економіки уряд не відігравав тієї значної ролі, яка йому традиційно приписувалась, проте значне втручання уряду спостерігалось у галузях, які протягом 20 ст. залишились неконкурентоспроможними. Роль уряду у японській економічній моделі реалізується у активності центрального уряду у визначенні пріоритетних галузей для прискорення економічного росту, послідовність у реалізації макроекономічної політики, агресивний розвиток експорту, вибірковий протекціонізм внутрішнього ринку, обмеження іноземних інвестицій, офіційний дозвіл на створення картелів та ліберальне антимонопольне законодавство, спонсорська участь уряду у реалізації спільних науково-дослідних проектів, жорстке регулювання фінансового ринку та обмежений вплив рад директорів компаній.

На сучасному етапі спадної хвилі економічного розвитку, яка в японській економіці розпочалася на початку 90-х років та триває до нині, необхідним є формування нової моделі державного регулювання економіки переважно у напрямку децентралізації влади, посиленні місцевого саморегулювання, лібералізації правил внутрішнього ринку, підтримки малого бізнесу у сфері послуг, що дозволить посилити присутність країни зокрема на світовому ринку туристичних послуг. Певне дистанціювання влади та бізнесу у питаннях стратегії ведення бізнесу забезпечить більші можливості реалізації внутрішніх та зовнішніх національних інтересів. Останнім часом у західних наукових колах активізувались дискусії щодо можливості переходу від однієї форми капіталізму до іншої, поте навряд чи японська комунітарна модель набуде ліберального проамериканського варіанту.

Успіх великого бізнесу, який завжди був рушійною силою японського капіталізму, має багато у чому завдячувати створеній та реалізованій ним моделі корпоративного менеджменту, яка дозволяє випускати диференційовану продукцію, швидко диверсифікувати діяльність, досягати високої якості за низьких затрат. У країні, яка активно використовувала аутсорсинг , у сучасних умовах система міцних зв’язків виробників із постачальниками потребує перегляду зокрема щодо впровадження елементів тендерності та конкуренції між постачальниками, зокрема й з метою зменшення витрат на комплектуючі матеріали та підвищення рентабельності.

Сучасна модель менеджменту персоналу нині стала перепоною на шляху до подальшого підвищення продуктивності праці. 20 століття, яке є століттям нечуваного економічного зростання та підвищення стандартів життя призвело до виснаження трудового ресурсу, що виявляється зокрема в старінні населення, зменшення народжуваності, збільшенні кількості самогубств, захворюваності та погіршенні середнього рівня стану здоров’я населення. Вичерпання фізичної та ментальної енергії сучасного працездатного покоління унеможливлює підвищення операційної ефективності конвеєрного типу виробництв, а тому потребує нових підходів до мотивації персоналу, підготовки нових кадрів, найму персоналу, запозичення американського та європейського досвіду. Цьому в значній мірі сприяє зростання іноземних інвестицій, обсяг яких збільшився з 3 трлн. дол. США у 1998 р. до 9,6 трлн. дол. США у 2003 р. [3, 222]. Прихід іноземних інвесторів на японський ринок неминуче призведе до лібералізації фінансового ринку, що також надасть японським компаніям більше фінансової свободи та можливостей залучення міжнародних фінансових ресурсів.

Базовими чинниками самодостатності японського капіталізму й надалі залишатиметься значна роль інститутів та мережевої організації суспільства на всіх історичних етапах розвитку; міцний зв’язок між владою та бізнесом без ознак гіперкорупції ; розвиток конкуренції ринку за принципом «координація, а не змагання».

Література:

1. Портер М. Японская экономическая модель: может ли Япония конкурировать? / М. Портер, Х. Такеури , М. Сакакибара ; Пер. с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 262 с .

2. Vogel Steven K . Japan Remodeled : How Government and Industry Are Reforming Japanese Capitalism ( Cornell Studies in Political Economy ) . – Cornell university press, 2007. – 254 p.