WEB-ресурс научно-практических конференций

Скриль В.В.

Полтавський національний технічний університет ім. Ю.Кондратюка

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТЕПЛОВОГО ГОСПОДАРСТВА НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ В УКРАЇНІ

Незадовільний фінансовий та технічний стан українських підприємств теплопостачання у відповідності з узагальнюючими проблемами регіонів України вимагає потреби в інвестиціях і уважного розгляду, вивчення та розуміння виробничої ефективності теплопостачання. Проблема, яку передбачається розв’язати не може бути розв’язана за допомогою чисто ринкових механізмів. Вона потребує державного регулювання і полягає у забезпеченні державної цінової політики на регіональному рівні та стабільної роботи теплопостачального господарства міста, покращення якості послуг теплопостачання, впровадження новітніх технологій на виробництві теплової енергії, покращення системи обліку теплових ресурсів, зменшення втрат теплової енергії шляхом своєчасної ліквідації пошкоджень та здійснення капітальних та поточних ремонтів, реконструкцій споруд, мереж та обладнання.

На сьогодні у тепловому господарстві України існує багато проблем, які останнім часом особливо загострилися. Серед фундаментальних чинників таких проблем чільне місце посідають : низька енергоефективність в теплоенергетичному секторі та низька якість комунальних послуг, які, в свою чергу, обумовлені моральним і фізичним зношенням теплового обладнання і теплових мереж та браком коштів на їхню модернізацію [1]. Значно поглиблюється ця проблем через різке зростання цін на природний газ в Україні з 45 до 200 долл. США за 1000 м за оста н н і роки , що призвело до різкого подорожчання тарифів на теплову енергію, приблизно у 2,5-3 рази. В період з 2008-2015 рр., за прогнозами аналітиків, очікуваний ріст цін на газ пропорційно призведе до зростання тарифів на тепло, а в майбутньому теплові господарства міст, що працюють на основі газових котелень, стануть глибоко збитковими підприємствами [2]. Слід також зазначити, що у паливному балансі України домінуюча роль належить природному газу. За споживанням газу Україна займає шосте місце у св іті після США, Росії, Великобританії, Німеччини і Канади. Рівень забезпечення України власними ресурсами природного газу становить понад 26 відсотків, решта газу поставляється за імпортом з Р осії і Туркмені ї [ 6 ] . Нажаль, на сьогодні немає свідчень позитивного та прогресивного процесу реформування та розвитку теплового господарства.

Слід зазначити, що в Україні найвища насиченість міст тепловими мережами. Загальна протяжність теплопроводів в нашій державі становить близько 47 тисяч кілометрів у двотрубному обчисленні. На балансі підприємств комунальної теплоенергетики України перебуває 20,8 тисяч кілометрів теплових мереж у двотрубному обчисленні діаметрів від 50 до 800 мм . На п ідприємствах галузі експлуатується 6702 котельні, загальний технічний стан обладнання яких є критичним. З 23349 установлених котлів більше 20 % (4837 одиниць) експлуатується понад 20 років, а 38 % (8934 одиниці) котлів є застарілими та малоефективними з коефіцієнтом корисної дії нижче 82 %. Найгіршим є технічний стан теплових мереж, майже 7,5 тис. км (або 32% ) яких перебувають в аварійному стані. Як результат щорічні втрати теплової енергії перевищують 12%. Близько 80% сучасних теплових мереж прокладені в непрохідних залізобетонних каналах з ізоляцією у вигляді мінеральної ваги. Канали в більшості не захищені від проникання ґрунтової та іншої води, що призводить до значних втрат теплової енергії, корозійного пошкодження теплопроводів і аварійного відключення споживачів. Загальні втрати теплової енергії в діючих мережах систем централізованого теплопостачання становлять 30%, а у деяких регіонах досягають 40%. Термін безаварійної експлуатації таких мереж не перевищує 10-15 років.

Зазначені обставини значною мірою є причиною того, що в Україні витрата теплоти на опалення об’єктів рівною площі в 2-3 рази більша, ніж у країнах Західної Європи.

Саме тому для вирішення цих та інших проблем слід звернутися за досвідом реформування теплових господарств країн Скандинавського півострова. На наш погляд, варто приділити увагу розвитку теплового балансу Швеції. Протягом 1970-2005 років у країні була проведена повна реконструкція теплопостачання. Поетапно проведено заміщення природного газу та нафтопродуктів місцевими джерелами палива та енергії, проведена політика переходу на відновлюючи джерела палива та енергії, політика енергетичної незалежності країни, муніципалітетів і громадян від постійного подорожчання імпорту нафти та газу. Архітекторам національного проекту модернізації теплового балансу Швеції це вдалося зробити упродовж 10 років.

Нині Швеція вкладає значні інвестиції в дослідження, що будуть направлені на модернізацію існуючих, і впровадження інноваційних технологій. Чверть енергетичного балансу країни припадає на оновлюючі джерела енергії, а решта, головним чином на атомну енергію та нафтопродукти. Завдяки значній протяжності побережжя, Швеція володіє значним потенціалом гідроенергетики, до того ж росте частка вітроенергетики. Збільшується кількість заміни ТЕЦ та ТЕС, що працюють на пальних відтворювальних джерелах енергії та відходах [3]. ТЕЦ використовують у якості палива деревину та відходи деревообробки, включаючи спалювання кори, тирси, швидкорослої деревини та пічне дизельне паливо. До того ж у країні створені: сміттєпереробні заводи; у фермерському господарстві використовують як джерело теплової енергії котли, що працює на відходах переробки технічних культур; у власних садибах використовують додатково сонячні водонагріваючі елементи; заводи по виробництву біогазу з харчових відходів та сільськогосподарських рослин; заводи по виробництву біогазу з комунальних відходів підприємств м'ясопереробки; компанії по виробництву деревинних пеллет, паливних брикетів і деревинного пилу для спалювання в котельних агрегатах; очисні споруди каналізації міст, де виробляється біогаз, що використовується для отримання електро- та теплоенергії для власних потреб [6].

Наступним кроком керівництва Швеції у 2005 році стало створення національної програми, що направлена на ліквідацію залежності країни від добувних видів палива до 2020 року за рахунок поступового переходу від нафти до біопалива. Цікавим є те, що Швеція успішно використовує бюджетно-податкову політику для заохочування використання відтворювальних джерел і збільшення енергоефективності.

На даний момент у Швеції здійснюється ряд програм в галузі енергоефективності: Програма стійкого розвитку муніціпалітетів (2003-2008); Програма по енергоефективності в енергомістких сферах промисловості (2005-2009); Інвестиційна підтримка переходу від прямого електричного та нафтового опалення на централізоване теплопостачання, біоенергію, теплові насоси та сонячне опалення (2006-2010); Національна програма енергоефективності та „інтелектуальних будинків”, здійснення якої розпочато в 2006 р.

Разом з тим Швеція виділяє значну кількість бюджетних ресурсів на заохочення енергоефективності та сприяння використанню відтворюючих джерел енергії. У багатьох випадках ці засоби використовуються для того, щоб привернути фінансові можливості споживачів. Міністерство з питань стійкого розвитку при сприянні спеціальних комісій („дослідницьких груп”), відповідає за політику керівництва в галузі енергоефективності й відтворювальних джерел енергії. Шведське енергетичне агентство відповідає за реалізацію програм і заходів у політиці в галузі енергоефективності в житловий сектор, сектор послуг та в промисловість. Активним учасником реалізації політики у відповідних сферах відповідальності є Шведське агентство по охороні навколишнього середовища і Національна рада з житлових питань та планування [4].

Таким чином, підсумовуючи вишесказанє, важливо зазначити, що світовий досвід показує надійні шляхи визволення від газової залежності, а досвід Західної Європи нині є дуже цінний для України та її регіонів: потрібно в регіонах побудувати сучасні багатопаливні ТЕЦ на місці старих газових котелень – це вирішення проблеми палива та рентабельності муніципальних енергетичних компаній; сприяти створенню акціонерних муніципальних енергокомпаній з залученням зовнішнього капіталу та технологій; на регіональному рівні створити конкурсні умови на основі системи тисячі малих та великих заводів по переробці паливних гранул відходів сміття, соломи, відходів харчових заводів та іншої біомаси, якої так багато в Україні; замість здійснюваного теплового балансу країни, в регіонах України повинна бути реалізована нова модель, за основу якої доцільно взяти тепловий баланс Швеції початку ХХІ ст. [1].

Список використаних джерел:

1. А. І. Шевцов, М. Г. Земляний, В. В. Вербинський . Муніципальна енергетика: шляхи п ідвищення ефективності . Проблеми енергетики. 21 августа 2007 р.

2. В.А. Степаненко. Замещение природного газа местн ыми источниками топлива и энергии в системах теплоэлектроснабжения крупных городов. Новости теплоснабжения . - №1 (89) январь 2008 г .С.7-10.

3. http :// reenergy . by / index . php . Обзор политики Швеции в области энергоэффективности в 2006 г .

4. В.Л. Криворотов. Оп ыт Швеции нужно использовать не только в разговорах. „Энергия и менеджмент”.- №2 (29), 2006 г .С.56-59.

5. Дубовик В.С., Щуліпенкок В.Є. Інноваційне рішення з енергозбереження в комунальній теплоенергетиці України. Рада з вивчення продуктивних сил України НАН України.

6. Концепція державної програми реформування організаційно-правових відносин в галузі теплоенергетики та технологічної модернізації і розвитку систем теплозабезпечення об?єктів житлово-комунального господарства. Электронный журнал энергосервисной компании „Экологические системы”, №5, м ай 2007 г .