WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Плотницька С.І.

Харківська національна академія міського господарства

ЩОДО ПИТАНЬ РЕГІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Останнім часом в Україні досить активно обговорюються проблеми регіонального економічного розвитку, оскільки зростаюча соціально-економічна диференціація регіонів має негативні наслідки для економіки країни в цілому. В умовах посилення глобалізації світового господарства спостерігається висока динамічність робочої сили, яка обумовлена високими темпами руху капіталів, що, в свою чергу, призводить, по-перше, до концентрації ділової активності на локалізованих територіях (як правило в мегаполісах) і, по-друге, до занепаду регіонів з традиційною (недиверсифікованою) структурою виробництва і сільських територій.

Актуальність даної проблеми в Україні пов’язана з тим, що вона є державою з яскраво вираженими регіональними диспропорціями за економічними, соціальними і суспільно-політичними параметрами. Наведемо лише окремі приклади: с піввідношення максимального та мінімального рівнів безробіття, розрахованих за методологією МОП, за січень - жовтень 2008 р. становить 1,9 рази, середньомісячної заробітної плати – 1,6 рази, а обсяг реалізованих послуг на одну особу – 4 рази, валовий регіональний продукт на одну особу – майже 3 рази! [1].

Така диференціація склалася внаслідок тривалої сукупної дії низки факторів, серед яких можна виділити:

? відмінності між регіонами за природно-ресурсним, людським потенціалом,

? особливостями господарського та історичного розвитку;

? особливості структури та спеціалізації регіональних господарських комплексів;

? абсолютне домінування відомчо-галузевого принципу управління соціально-економічними процесами над територіальним плануванням та управлінням;

? відсутність виваженої державної регіональної політики.

Теоретичні аспекти регіонального розвитку в умовах глобалізації світового господарства, а також особливості європейської економічної інтеграції досліджувалися в працях вітчизняних вчених, зокрема, В.Герасимчука, Д.Лук ’ яненка, Є.Панченка, Ю.Пахомова, Л.Поліщук, В.Чужикова, І.Школи і багатьох інших [2, 6, 9]. Вагомий внесок в розвиток сучасного регіонального аналізу був зроблений також представниками так званої “ регіональної школи ” як вітчизняної, так і зарубіжної, зокрема Е.Алаєвим, З.Варналієм, Дж.Лессінджером, Б.Данилишиним, М.Долішнім, Р . Кларком, І.Івановим, та цілим рядом інших науковців [3, 8] .

Проблема регулювання диспропорцій в постіндустріальних державах світу проводиться через відбір та використання механізмів та інструментів регіонального розвитку з метою гармонізації економічного простору, в якому існуючі асиметрії не будуть призводити до руйнації регіональної структури господарства та гіпертрофованого руху капіталу і робочої сили. Беззаперечним лідером регулювання регіональних асиметрій в глобальній економіці останнім часом став Європейський Союз. Основною метою європейської регіональної політики на найближчі сім років є конвергенція всіх територій Європейського Союзу і посилення їх глобально-локальної конкурентоздатності, стимулювання розвитку інфраструктури, посилення кооперації і т.п. [9].

Слід відмітити, що вирішення проблеми міжрегіональних диспропорцій вимагає постійного і послідовного застосування відповідних заходів протягом тривалого часу. Практика вирішення цих проблем в європейських країнах свідчить, що територіальні диспропорції дуже стійкі. Причому досвід останньої «регіональної семирічки» показав, що навіть за умови спрямування у відсталі регіони значної фінансової підтримки протягом тривалого часу ці проблеми не вдається вирішити повністю. До того ж зменшення такої підтримки часто відразу ж призводить до деградації, погіршення ситуації в регіоні, якщо за цей час тут не створено потужної конкурентоспроможної господарської системи [ 2 ]. Саме тому новітня регіональна політика Європейського Союзу спрямована на підвищення ролі регіонального планування, співробітництво і кооперацію регіонів [9].

Таким чином, в світлі новітньої регіональної політики Євросоюзу, можна сформулювати зміст регіональної політики України - забезпечити концентрацію ресурсів на пріоритетних напрямках, створити умови для міжрегіональної кооперації і стратегічного партнерства влади, бізнесу і суспільних інститутів у рамках інноваційної моделі розвитку. Причому наголосимо, що саме формування нових інноваційних технологій управління розвитком територій є необхідною основою для підвищення конкурентоспроможності регіонів і України в цілому.

На основі проведеного аналізу робіт вітчизняних та зарубіжних науковців інструменти регіонального розвитку, на погляд автора, в цілому за характером впливу доцільно розділити на два укрупнені блоки.

До першого належать адміністративно-управлінські заходи, спрямовані на:

- залучення у відповідні регіони приватного капіталу як основного фактору розвитку регіональної економічної активності;

- просторовий розподіл економічної діяльності держави (наприклад, через розміщення підприємств державного сектору впливати на регіональні ринки праці) ;

- фінансоване державою сприяння розвитку "точок зростання" (комплексний господарський розвиток окремих міст та населених пунктів, що включає дотації на визначені суми інвестицій, кредити, фінансові пільги, субсидії в зв'язку зі створенням робочих місць і т.п.);

- стимулювання розвитку певних регіонів через організацію відповідної інфраструктури: створення сприятливого бізнес-середовища, підтримка інформаційних мереж, консалтингової діяльності, наукових досліджень і технічних розробок.

До другого блоку відносимо заходи, які спрямовані на обмеження певних соціально-економічних процесів, тобто зменшення надмірної концентрації населення та господарської діяльності в певних районах, вирішення певних проблем, які пов'язані з захистом навколишнього середовища, тощо. Іншими словами, держава намагається скоротити масштаби економічної діяльності, яка зумовлює появу регіональних проблем.

В цьому контексті варто наголосити, що використання тих чи інших інструментів регіональної політики вимагає чіткого розуміння характеру та причин проблем, які стоять перед регіоном, оптимального поєднання зусиль центральної та місцевої влади, й залежить від конкретних обставин і, перш за все, особливостей даного етапу економічного розвитку суспільства.

Регіональна політика, в свою чергу, має чіткий механізм реалізації, складовими якого є регіональні програми, відповідні бюджетні фонди та спеціальні адміністративні органи. Так як розробка та втілення в життя регіональної політики вимагає значних коштів та створення відповідного інституціонального забезпечення, то можливості та масштаби політики сприяння регіональному економічному розвитку безпосередньо залежать від загальної економічної ситуації в країні і їх не можна розглядати поза цим контекстом. Особливо актуальне це питання в умовах світової кризи, яка охопила ведучі розвинені країни і розгортається і в нашій державі. Таким чином, на перший план виходить питання чіткого визначення об'єкту регіональної політики. Тобто йдеться про формулювання чітких критеріїв, яким має задовольняти певна територія для того, щоб бути включеною до реалізації відповідних регіональних програм. Такі критерії з часом можуть змінюватися, але вони мають бути чіткими, можливо навіть законодавчо закріпленими, для максимально ефективного використання обмежених бюджетних коштів.

Таким чином, вважаємо, що сутність та зміст ефективної регіональної політики полягає в знаходженні так званої «золотої середини», тобто регіони повинні отримати певний обсяг допомоги, який буде достатній для їх подальшого розвитку, і при цьому не перетворитися на пасивних споживачів допомоги з боку центральної влади.

Список використаних джерел

1. Веб - сайт Держкомстату України www . ukrstat . gov . ua .

2. Гладій І. Й. Регіоналізація світового ринку: євроінтеграційний аспект: Монографія. — Тернопіль: Економічна думка, 2006.

3. Глобализация: человеческое измерение. — М.: Московский государственный институт международных отношений (Университет); Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2003.

4. Державне управління: плани і проекти економічного розвитку: Монографія / За заг. ред. О.Ю.Кучеренка, І.В.Запатріної. - К.: ВІП, 2006. - 624 с.

5. Закон України про стимулювання розвитку регіонів // Вісн. Верховної Ради України. - 2005. - № 51. - Ст. 548.

6. Кальченко Т. В. Глобальна економіка: методологія системних досліджень: Монографія. — К.: КНЕУ, 2006.

7. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лип. 2006 р. № 1001 // Офіц. вісн. України. - 2006. - № 30. - Ст. 2132.

8. Семиноженко В.П., Данилишин Б.М. Новий регіоналізм. - К.: Наукова думка, 2005.

9. Чужиков В. Модернізація регіональної політики в ЄС. – Економіка України, 2008. - № 3, 4.