WEB-ресурс научно-практических конференций

Яковлєв М.В., Валинкін О.О.*

Національний Університет "Києво-Могилянська академія" , Сумський національний аграрний університет*

ІНСТИТУЦІЙНИЙ ІЗОМОРФІЗМ І ГАРМОНІЗАЦІЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІКО-ПОЛІТИЧНОГО ПРОСТОРУ

В умовах сучасного глобалізованого світу процеси політико-інституційної взаємодії, що відбуваються між різними політичними, економічними та соціальними акторами, набувають різноманітних форм. Розвиток сучасний інформаційних технологій дозволяє людству зберігати, відтворювати, передавати та опрацьовувати велику кількість різноманітної інформації. Цілком справедливо, що саме той, хто володіє інформацією, володіє світом. Безперечним позитивним аспектом нових технологічних можливостей обміну інформації є спроможність людей навчатися чужого досвіду та передавати іншим свої знання , і, що важливо, не лише в межах одного суспільства чи сусідніх країн . Одним з багатьох наслідків глобалізації учені вважають розмивання меж не лише між окремими країнами, але й між цілими культурами. Як зазначає шведський науковець М. Ліндстрем, світу сучасності притаманний процес, який відомий науковець Ф. Фукуяма назвав "мініатюризація суспільства" [6, с. 6-11]. В інтерпретації М. Ліндстрема, який посилається на Ф. Фукуяму, цьому процесові притаманне зменшення участі громадян у традиційний релігійних і політичних організаціях, суспільних рухах, та більша залученість до вужчих, так би мовити "нетрадиційних" організацій, під якими обидва науковці розуміють радикальні протополітичні угрупування, закриті соціальні спільноти, релігійні секти тощо [6, с. 11-12]. На рівні цих громад відбувається ущільнення зв’язків між людьми, що поєднані між собою певною, "вузькою" ідеологією. Сучасному світові характерне дедалі глибша спеціалізації праці, що, зокрема, стосується і політико-адміністративного управління. Відомі економісти К. Фріман та Ф. Лусан вважають, що певною мірою глобалізація не є явищем, притаманним виключно нашій добі [4, с. 364]. На їхню думку, міжнародна торгівля, міграція висококваліфікованих працівників та капіталу, обмін технологіями мали місце завжди, проте в різних масштабах. Суттєвою відмінністю "сучасної глобалізації", на думку К. Фрімана та Ф. Лусана, є координація управління та регуляції цих процесів [4, с. 365-366], яку вони називають "міжнародний управлінський режим" [4, с. 363-366]. Їхня думка збігається із позицією інших науковців, які вказують, наприклад, на особливу політизацію міграційних процесів у сучасному світі [10], на лібералізацію та конкуренцію у торговельній сфері [2], чи навіть на потребу у спільному регулювання засобів масової інформації (співрегулювання ЗМІ). У такому спільному управлінському режимі особливо посилюється взаємодія між політиками та управлінцями, які можуть винести урок з чужого досвіду, щоб не повторювати певних помилок, а також дізнатися про те, як їхні колеги впоралися з розв’язанням суспільно-політичних проблем, подібних до тих, що існують в їхніх країнах. Як зазначає відомий російський суспільствознавець І. Ф. Девятко, у сучасному світі "механізми раціоналізації та бюрократизації перемістилася зі сфери конкурентного ринку у сфери державної та професіональної організації" [1, c . 14]. Ці процеси вказують на "мініатюризацію суспільства" у сфері політико-адміністративних практик, де все більшу роль відіграють групи висококваліфікованих професіоналів, які завдяки сучасним технологічних можливостям мають широкі можливості для взаємодії та активного обміну досвідом. З іншого боку, в умовах інституційного ізоморфізму діяльність політико-інституційних акторів на регіональних рівнях, попри свою узгодженість, має низки обмежень щодо поширення, перенесення і впровадження ефективних програм політики як в економічній, так і в соціальній сферах.

Як приклад одного з підходів до аналізу типів поширення політики розглянемо концепцію американських дослідників Ч.Р. Шіпана та К. Волденса [8] . Варто зауважити, що їхня модель, розроблена на основі емпіричних досліджень муніципальних програм низки міст США, більше зосереджується на механізмах, за допомогою яких відбуваються процеси поширення політик. Ч. Р. Шіпан і К. Волденс виділяють чотири механізми поширення політики між містами США: 1) навчання політики у тих, хто впроваджував подібні програми політики раніше; 2) економічна конкуренція між містами; 3) імітація політики більших міст; 4) примусове впровадження (коерсія) урядом певної політики. Класифікація Ч.Р. Шіпана і К. Волденса має багато спільного з підходами багатьох інших науковців, які досліджують процеси політико-адміністративної взаємодії між різними акторами. Разом з тим, класифікації цих учених, нажаль, упускає декілька важливих моментів. По-перше, навчання політиці не завжди означатиме її успішне перенесення, оскільки навчання може бути кількох видів, зокрема й таких, що не ведуть до успішного впровадження запропонованої політики а, навпаки, сприятимуть її свідомому неприйняттю. По-друге, економічна конкуренція між політико-інституційними акторами, окрім прийняття подібних програм політики, може ініціювати вироблення нових, оригінальних для певної місцевості програм, що, у свою чергу, сприятиме не гомогенізації, а гетерогенізації середовища, в результаті чого економічна конкуренція перешкоджатиме поширенню політики між конкуруючими акторами. Нарешті, примусове впровадження тобто коерсія з боку уповноважених структур є процесом, кардинально відмінним від попередніх типів впровадження політики, оскільки він ґрунтується на інституційній ієрархії, аналіз процесів і взаємодії в якій здійснюється на зовсім інших засадах.

         Попри те, що модель Ч.Р. Шіпана і К. Волденса була розроблена на основі емпіричних досліджень муніципальних програм низки міст США, вона вписується у підходи інших науковців. Так відомі американські дослідники інституційних процесів Д. П. Доловіц та Д. Марш слушно зауважують, що перенесення може в принципі відбуватися всього на трьох рівнях, які вони називають рівнями переносу: міжнародний, національний та місцевий [5; 12]. Відповідно, для зручності конкретного дослідження цілком логічно буде конкретизувати той рівень переносу, який є релевантним для дослідження. Окрім цього, рівні переносу, запропоновані Д. П. Доловіцем та Д. Маршем, можна уточнювати та розбивати на підрівні, знову ж таки, в залежності від потреб конкретного дослідження. Так, наприклад, дослідження процесів поширення політики в країнах колишнього СРСР передбачатиме кільки можливих міжнародних підрівнів: це, по-перше, рівень країн Центрально-Східної Європи, які мали подібний до колишніх республік СРСР досвід командно-адміністративного управління, по-друге, це рівень усталених демократій Заходу, серед яких, за потреби, можна виділити країни Європи та країни Північної Америки (США та Канаду); по-третє, можливий є рівень ще більшого географічного віддалення – країни Латинської Америки чи Азії, в яких можуть відбуватися фінансово-банківські, пенсійні, урядові та інші реформи, подібні до реформ в країнах колишнього СРСР.

         Разом з тим виникає питання про умови, які сприятимуть або, навпаки, перешкоджатимуть гармонізації політико-економічного середовища на регіональному рівні. Особливим чинником у цих процесах є інституційний ізоморфізм. Фінський дослідник організаційних процесів П. Нордін дає таке визначення ізоморфізму: "Ізоморфізм в організаційних дослідженнях розуміється як обмежувальний процес, що змушує одну структурну одиницю відображати риси інших одиниць, що стикаються з подібними до неї умовами середовища" [7, c . 6]. Визначення П. Нордіна перегукується з визначеннями інституційного ізоморфізму інших дослідників, проте він, на відміну від багатьох інших, чітко наголошує на обмежувальному характері цього явища. Суспільно-політичний або економічний інститут, під впливом певних факторів середовища, стає обмеженим у виборі можливих альтернатив поведінки в умовах інституційного ізоморфізму. Такі умови обмежують можливості навчання політики, проте з іншого боку безумовно сприяють узгодженню та конверґенції програм політики різних інституційних акторів. Слід зауважити, що узгодження програм полі литки, які виникають в інституційно ізоморфізованому середовищі не сприятиме явищу гармонізації політики. Деякі дослідники, як, наприклад, фінська дослідниця Т. Контінен, яка займається дослідженням явища інституційного ізоморфізму серед невеликих недержавних громадських організацій в Фінляндії та в Танзанії [5], вважають інституційну ізоморфізацію та гармонізацію поняттями синонімічними. Натомість, як слушно зауважує американська дослідниця з Гарвардського університету, авторка численних публікацій з різних сфер інституційних досліджень Б. Сіммонс, примусова гармонізація не є єдиною формою узгодження діяльності інституцій [9, с. 591]. Б. Сіммонс також пише про те, що до гармонізації діяльності інституцій, як не дивно, веде не лише впровадження більш жорстких регуляторних норм та правил, а навпаки, за умов певної свободи діяльності інституції узгоджують свої практики, що, в результаті, веде до інституційної гармонізації [9, с. 592].

         Отже, розглянувши деякі теоретичні підходи до поширення політики на регіональному рівні та проаналізувавши одну із концепцій інституційного ізоморфізму, ми можемо дійти таких висновків:

1) поширення певних політик і адміністративно-управлінських практик серед певних регіонів може здійснюватися на декількох рівнях, у декількох площинах, що потребуватиме узгодженості (гармонізації) дій політико-економічних акторів одночасно по кількох напрямах;

2) інституційний ізоморфізм за умов створення особливого середовища вироблення та прийняття рішень, яке позначатиметься обмеженою кількістю альтернатив, сприятиме коерсивній гармонізації економіко-політичного середовища;

3) коерсивна гармонізація, у свою чергу, не є єдиним можливим способом гармонізації економіко-політичного середовища; за умов гнучких правил інституційної поведінки цілком можливою є більш ліберальна гармонізація середовища, як результат активної взаємодії інституцій та акторів, яким надана низка можливих альтернатив дій.     

         На подальші, глибші і ґрунтовніші дослідження заслуговують механізми формування умов не-коерсивної гармонізації економіко-політичного середовища на регіональному рівні. Інституційний ізоморфізм може, зокрема, виступати індикатором просторової автокореляції певних явищ, проте однозначну відповідь на це і подібні питання можуть дати лише серйозні міждисциплінарні дослідження на основі достатнього емпіричного матеріалу.

Література

1. Девятко, И. Ф., Модернизация, глобализация и институциональный изоморфизм: к социологической теории глобального общества // Глобализация и постсоветское общество (Аспекты-2001) / Под ред.А.Согомонова и С.Кухтерина. Вып.2. М.: Ин-т социологии РАН Изд-во Стови, 2001. - С.8-38.

2. Ніколаєв, Є., Волощенко, В., Торговельна лібералізація: конкуренція інститутів // Політичний менеджмент, № 4, 2005. – С. 148-160.

3. Dolowitz D.P., Marsh D., Learning from Abroad: The Role of Policy Transfer in Contemporary Policy-Making // Governance: An International Journal of Policy and Administration, Vol. 13, No. 1, January 2000. – P. 5-24.

4. Freeman, Ch., Lou??, F., As Times Goes By: From the Industrial Revolution to the Information Revolution. – Oxford: Oxford University Press, 2002. – 407 p .

5. Kontinen, K., Institutional isomorphism and small non-governmental organisations in Tanzania // Critical Management Studies Conference 2005 Stream: Development and Globalization – Organizing Rhetoric and Power. – P. 1-16.

6 . Lindstr?m, M., Socialt kapital och samh?llets miniatyrisering // Statsvetenskaplig Tidskrift, No.107, 2005/1 - S. 5-28.

7. Nordin, P., Coercive Isomorphism and the Coordination of Collective Bargaining // Industrial Relations in Europe Conference 2007 Center of Industrial Relations & Negotiations [CIRN] Athens, 26-28 July 2007. – P. 1-17

8 . Shipan, Ch. R., Volden, C., The Mechanisms of Policy Diffusion // American Journal of Political Science , Volume 52, Number 4, October 2008 . - Р . 840-857.

9 . Simmons, B., The International Politics of Harmonization: The Case of Capital Market Regulation // International Organization 55, 3, Summer 2001. - P. 589– 620

10. ? tefanc ? k , R ., Politick ? aspekty migr ? cie v Spolkovej republike Nemecko // Slovensk ? politologick ? revue , 1/2004. – S . 1-7.