WEB-ресурс научно-практических конференций

Крючко Л.С.

Дніпропетровський державний аграрний університет

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ АГРАРНОЇ СФЕРИ ЯК ДОМІНАНТА АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ

Негативні наслідки кризових явищ в економіці України та їх переплетіння в сфері науки, освіти, техніки і технологічного розвитку зумовили істотне гальмування інноваційних процесів. Бюджетне фінансування науково-технічної сфери неухильно зменшується, за­лишається низьким рівень впровадження у виробництво резуль­татів досліджень та розробок, наука поступово перестає бути суспільно визнаною приоритетною діяльністю держави. Відбувається незворотна втрата інтелектуального потенціалу країни.

В сучасних умовах державна інноваційна політика має стати найважливішою підоймою діяльності, спрямованої на виведення економіки України з кризи. Головною метою такої політики є стратегічна орієнтація розвитку виробництва на створення і широке застосування принципово нових машин, матеріалів, комплексних технологічних систем, ефективне освоєння науково-технічних розробок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу. Інноваційна політика держави тісно пов’язана з її інвестиційною політикою і поряд з методами макроекономічного регулювання інноваційної діяльності та моніторингом інноваційного процесу на мікрорівні має суттєве значення для розвитку виробництва й економіки в цілому. Не дивлячись на широкий спектр прямих і непрямих методів регулювання і стимулювання інноваційної діяльності, механізм реалізації державної інноваційної політики в Україні в повної мірі не застосовується. Серед основних факторів, що негативно впливають на інноваційну політику учасників інвестиційної діяльності, слід вказати недостатність фінансування інноваційних розробок, високі відсоткові ставки за користування кредитами, високий рівень ризику інновацій .

В більшості випадків інноваційні проекти характеризуються високою вартістю розробок, низькою швидкістю обігу коштів та значним терміном часу, необхідних для розробки і впровадження інновацій. Дуже небезпечним явищем з огляду на потреби розвитку країни, є зниження в структурі економічних потоків ролі науки та наукового обслуговування . Україна значно відстає у створенні галузей ринкової інфраструктури. В сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука виконує роль головного економіко-відтворювального фактора, з абезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень. Міжнародний технологічний та наук овий обмін, трансфер інтелектуального потенціалу - одна з ознак нашого часу.

Стратегією економічного та соціального розвитку України на найближчі роки передбачено, що визначальним пріоритетом державної політики має стати структурна перебудова промисловості, розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави. Обраний стратегічний курс на інноваційний розвиток ґрунтується на структурній перебудові економічних галузей, технологічному оновленні галузей економіки, широкому використанні досягнень науки і техніки. Наявний науково-технологічний потенціал ще здатний забезпечити економічний прогрес України. Це обумовлено тим, що Україна на початку ринкових перетворень мала значні можливості для розвитку своєї економіки, зокрема в науково-технологічній сфері. Було створено науково- технічний потенціал, який за багатьма характеристиками відповідав рівню розвинених країн світу. З окремих наукових напрямів, які є основою для інновацій в сільському господарстві, наприклад, з біотехнологій, Україна і зараз зберігає провідні позиції у світі.

Система інноваційного управління підприємством повинна бути спрямована на формування ефективної політики нововведень, що дозволяє йому функціонувати, уникаючи кризових ситуацій і займати лідируючі позиції у своїй галузі. В умовах загального прискорення науково-технічного прогресу, глобалізації й інтернаціоналізації ринку, посилення конкуренції, що супроводжується скорочення термінів дії конкурентних переваг і необхідністю поділу ринку на сектори, ніші і мікросегменти, інноваційність стає ключовим фактором успіху, якщо не єдиним способом виживання. А стратегічне управління нововведеннями є найважливішим завданням антикризової політики підприємства, виконання якої багато в чому залежить від якості прийнятих інноваційних рішень, від можливості знаходити такі рішення, що організаційно й економічно зможуть забезпечити досягнення поставленої мети із створення конкурентоспроможної продукції. При прийнятті такого роду управлінських рішень варто виходити з особливостей інноваційного процесу, враховувати ступінь новизни нововведень, їхній потенціал, ресурсні можливості підприємств.

Як правило, успіх в аграрній сфері залежить від рівня розвитку і впровадження досяг нень науково-технічного прогресу в машинобудівній, хімічній, мікробіологічній промисловості. Тому інновації охоплюють широкий спектр галузей, у тому числі і діяльність наукових установ щодо пошуку нових, нетрадиційних, економічних і екологі чних рішень у розвитку сільськогосподарського виробництва. Сучасний етап розвитку вітчизняної економіки неможливо уявити без ефективно го управління інноваційними процесами у всіх галузях народного господарства. Тому організація управління, планування і регулювання інноваціями забезпечує залучення продуктивніших ідей та підвищення ефективності виробництва.