Тітова С.П., Яровенко К.В.

Дніпродзержинський державний технічний університет

Шляхи та напрямки активізації інноваційних процесів

Україна поступово втягується в процес глобалізації. Стрімка глобалізація та інтелектуалізація виробництва, ринку й економічної діяльності викликані небаченими темпами і масштабами інновацій, які докорінно змінюють соціально-економічну структуру суспільства та виробничих відносин. Стає очевидним, що Україні для вирішення господарсько-економічних завдань потрібні нові підходи, якісні прогресивні зміни. Безперервно виникаючи у просторі і часі, такі зміни є характерною ознакою інноваційного процесу. Інноваційний процес включає в себе реалізацію інвестицій, у ході якої поєднуються наука, техніка, економіка, підприємництво і управління.

Україна має неабиякий природний, промисловий, технологічний і науковий потенціал, однак детермінанти її конкурентних переваг ще недостатньо розвинені. Наслідком цього є низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних товарів, особливо наукомістких виробів із високою доданою вартістю.

Місце України на світовому ринку в майбутньому залежатиме насамперед від того, наскільки ефективно розв'язуватиметься найближчими роками питання підвищення конкурентоспроможності її економіки на основі інновацій. Стратегія економічних перетворень, які здійснюватимуться в Україні, має містити заходи щодо активної побудови засад інноваційного розвитку держави, активізації інноваційних процесів тощо, без яких неможливо досягти перелому у сфері інноваційній діяльності.

Як показує світовий досвід, ефективному економічному розвитку країни сприяє використання інновацій. Активне запровадження інновацій в економіці супроводжується зниженням матеріалоємності та енергоємності виробництва, зростанням продуктивності праці, підвищенням конкурентоспроможності країни.

Стан інноваційної діяльності визначається трьома чинниками: станом науки, станом інноваційної інфраструктури, попитом на інновації з боку матеріального виробництва. В Україні тенденція до переважання негативних змін в науці і сьогодні залишається домінуючою. У фундаментальній науці продовжується старіння наукових кадрів, дослідно-лабораторного оснащення; зростання диспропорцій в науково-технічній інфраструктурі обмежує можливості створення інноваційного продукту, придатного для комерційної реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринках; організація науково- технічної інфраструктури, фінансового забезпечення та менеджменту стає дедалі менш придатною для реалізації великих інноваційно-інвестиційних проектів, поступово переорієнтовується на виконання дрібних, периферійних проектів і завдань.

Відставання України у сфері розвитку нової економіки виникло через неналежне ставлення до нових тенденцій світового розвитку. Періодичні спроби змінити ситуацію на краще не мали системного характеру і не були успішними. Водночас відставання в поширенні високих технологій - це не тільки зниження міжнародної конкурентоспроможності, а й нижча якість наданих державою суспільству і громадянам послуг, низькі темпи зростання людського капіталу, економічного зростання країни і внаслідок цього - небезпека залишитися на периферії нового інформаційного суспільства та наукомісткої економіки.

Основними напрямами формування національної інноваційної системи в Україні мають стати:

• створення сприятливого економічного та правового середовища (тобто сприятливого інноваційного клімату);

• формування інноваційної інфраструктури;

• вдосконалення механізмів державного сприяння комерціалізації результатів наукових досліджень та експериментальних розробок.

Важливою складовою в реалізації наведених вище концепцій має бути реформування системи управління науково-технічною та інноваційною діяльністю, в основу якої слід покласти інноваційний алгоритм розвитку та функціональний принцип управління. Це означає, що потрібно звузити функції вертикальних структур і розширити горизонтальні зв'язки із суб'єктами виробництва та інноваційною інфраструктурою за досвідом розвинутих країн.

Стимулювання інноваційного розвитку передбачатиме формування прозорих податкових стимулів інноваційної діяльності, забезпечення рівності доступу до цих стимулів та доступності механізмів надання належних преференцій. Слід суттєво посилити пряму державну підтримку інноваційних процесів, яка має передбачати:

• ініціювання створення науково-дослідних центрів зі змішаним фінансуванням;

• заохочення до створення на конкурсній основі інноваційних кластерів;

• залучення технічної допомоги та надання безпроцентних чи пільгових позик організаціям та відомим науковцям для реалізації інноваційних проектів у науково-технічній сфері;

• безоплатне забезпечення державними інформаційними ресурсами інститутів, які надають фінансові, консалтингові, інформаційно- комунікативні, юридичні, освітні послуги в забезпеченні інноваційної діяльності, концентрують та поширюють інформацію про інноваційні пропозиції;

• надання бюджетним видаткам на науку статусу державних інноваційних інвестицій та забезпечення реальної віддачі від вкладених у НДДКР фінансових ресурсів;

• прямі державні замовлення на інноваційну продукцію, зокрема - у рамках реалізації державних програм енергозбереження, інформатизації та розвитку інформаційно-комунікаційних технологій тощо;

• створення надійної системи кон'юнктурних досліджень ринкового попиту на науково-технічну та інноваційну продукцію шляхом стимулювання державних чи науково-консультаційних інститутів.

В результаті проведеного дослідження можна зробити висновок, що поступова активізація інноваційних процесів в Україні забезпечить зростання якості життя громадян, сприятиме скороченню відставання від розвинутих країн світу, дасть можливість уникнути інформаційної та економічної ізоляції від світової економіки й світового суспільства, забезпечить активізацію процесів міжнародної інтеграції.

Список літератури

1. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізація. За ред, Л.Л. Антонюк. - К.: КНЕУ, 2004. - 394с.

2. Бутько М.І. Інноваційні імперативи регіонального розвитку в Україні // Економіст, - 2006. - № 7. - с.26-29.

3. Зянько В.В. Інноваційне підприємництво в Україні: проблеми встановлення і розвитку. Монографія. Вінниця, «УНІВЕРСУМ-Вінниця», 2005, 263с.