WEB-ресурс научно-практических конференций

Курець В.С.

Львівський національний університет ім. Івана Франка

ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ НОВОГО ТИПУ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ

В умовах реформування вітчизняної економіки, сл ід визначити місце і роль освіти, що є основою людського капіталу й оновлення суспільства. Це потребує включення до програм реформування української економіки освітнього фактора як першооснови розвитку. Питання освіти і науки не повинні залишатися автономними, вони мають пов”язуватися із зростанням продуктивності праці та технологізацією економіки, що скорочуватиме розрив між реальною економікою та освітою й сприятиме системним змінам у суспільстві [ 5, c. 18 ].

Питання освіти, джерела її фінансування у різний час вивчало чимало вітчизняних й зарубіжних учених : В. Марцинкевич, В. Щетинін, Т.Шульц, Г. Бекер, К.Суботіна. Шульц і Бекер розробили концепцію людського капіталу, за якою освіта – це інвестування в індивідів, що породжує віддачу, як і будь – яке інше капіталовкладення, тобто чим більше вкладається коштів у навчання, тим більше отримується доходів при влаштуванні на роботу. В економічній літературі поштрена думка, що найвища віддача відбувається при вкладенні коштів на нижчих стадіях навчання : дошкільній, початковій, середній освіті. За різними оцінками, до 30 % приросту НД країни отримують за рахунок витрат на початкову і середню освіту.

Крім фактору людського капіталу, освіта є методом добору, тобто видділяє здібніших індивілів від менш здібних. Це здійснює шкільна освіта. На думку Дж.Е. Стігліца, ті, хто навчається довше, отримують вищу платню і вважається продуктивнішими, але школа не закладає основ продуктивності, вона більше визначає коло тих осіб, які можуть бути продуктивнішими [ 4, с.54 ].

Особливо актуальним на сьогоднішний день в освітянській сфері постає питання реформування структури освіти, механізму її фінансування.

Зрушення, що відбуваються в закладах шкільнольної освіти нового типу, торкаються не тільки змістовної сторони навчання, форм і методів, педагогічного процесу, а й економічного життя шкіл, що має сьогодні вельми велике значення.

В економічній літературі розглядалися різні аспекти управління школою, але один із них практично ніколи не досліджувався, наче його не існувало; йдеться про економічну діяльність керівника школи. Проте і досліджувати, по суті, не було чого: ті бюджетні крихти, які одержувала школа, були закріплені за статтями і директор не мав права ані копійки перекинути з однієї статті на іншу. І це певною мірою закономірно, оскільки школа завжди належала до тієї сфери суспільної діяльності, де формування і освоєння економічних відносин було зведено до мінімуму.

Такий стан негативно впливав на економічне становище самої школи, на виховання молодого покоління, соціальний статус, її матеріально – технічну базу тощо [ 2 ].

Фінансування закладів шкільної освіти відбувається за рахунок коштів з місцевого бюджету, яке грунтується і здійснюється на нормативній основі. Однак, в умовах глибокої економічної кризи, яка спостерігається в Україні, важко сподіватися на достатність і тим більше пріоритетність витрат на розвиток освіти з державного бюджету, так само як і на інші гарантії держави щодо фінансування. Очевидним стає необхідність додаткових, недержавних джерел фінансування [ 1, с.16 ] Таким чином, докорінно змінюються її взаємовідносини з державним бюджетом, господарськими організаціями і підприємствами, кооперативами і населенням. Загальноосвітня школа повноправно включається до сфери економічних відносин у системі суспільного виробництва. ЇЇ продукція – освітянські послуги – пропонується споживачам так само, як і продукція інших галузей матеріального і нематеріального виробництва.

Адаптація закладів шкільної освіти до нових економічних умов господарювання, який грунтується на принципах правового регулювання економічеих відносин в освітянській сфері і широкої самостійності шкіл у вирішенні сукупності всіх питань її соціального розвитку.

Принципи правового регулювання економічних віднрсин закладів шкільної освіти відображенні в Статуті про середній загальноосвітній навчальний заклад, який базується на Законі України “ Про освіту ” і Положенні про середній навчальний заклад. Цей документ регламентує діяльність кожної конкретної школи, її взаємозв”язки з іншими організаційними структурами й окремими громадянами, визначає її правове поле. Зокрема, в розділі “ Загальні положення ” засвідчено, що школа є юридичною особою, тобто суб”єктом цивільного права. Це означає, що вона може від свого імені укладати угоди, набувати майнові й особисті немайнові права, мати самостійний баланс, розрахункові та інші, зокрема й валютні, рахунки в банках, брати на себе обов”язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі та третейському суді. Окрім того, в даному розділі висвітлюються економічні можливості шкіл, які значно розширено [3, c.19 ].

Таким чином, згідно Статуту, школа набуває прав юридичної особи, водночас формуються елементи реальної фінансової самостійності. Вона досягається тоді, коли кошти закладів шкільної освіти знаходяться на їхньому власному розрахунковому рахунку у банку. Порядок ведення бухгалтерського обліку, фінансового планування, встановлення нормативів оплати праці та інші питання забезпечення фінансово – господарської діяльності тоді визначається самостійно.

Останнім часом поширюється практика переходу закладів середньої освіти на фінансову самостійність : вони здобувають статус юридичної особи, мають свій власний рахунок самі ведуть свої фінансові справи, звітують перед податковою інспекцією. Наприклад, в м. Харкові 111 з 187 шкіл знаходяться на самостійному балансі, всього по області - 433 з 1007 всіх середніх шкіл [ 5, с.64 ].

Отже, підсумовуючи вищесказане можна зробити резюме : через недостатню кількість коштів у бюджеті держава не взмозі повністю профінансувати видатки загальноосвітніх шкіл, які є її власністю. А механізм повної системи господарювання для закладів освіти, чинниками якої є самоуправління та самореголювання своєї фінансово – господарської діяльності, потребує знвчного вдосконалення. А це – роздержавлення закладів шкільної освіти і перехід їх до самоуправління, надання школі прав юридичної особи, згідно з якими школа виступатиме суб”єктом цивільного права, чітко визначеного юридичного регулювання відносин між школою й іншими суб”єктами економічних відносин, юридичного регулювання відносин між школою і органами державного управління.

Використана література :

1. Герасіна Л. М., Шевченко Л. С. До проблеми нової моделі фінансування освіти. // Науково – методичний збірник. Випуск 81. Київ “ Вища школа” 1994. ст. 16 – 21.

2. Затуренська В. О.. Економічні умови діяльності навчально – виховних закладів нового типу. // Всеукраїнська науково – практична конференція з проблем роботи середніх загальноосвітніх навчально – виховних закладів нового типу 2 – 4 лютого 1994 р. ( Тези доповідей та виступів. Випуск другий ). – К. !994. ст. 215 – 217.

3. Затуренська В. О. Питання економічних відносин у документах про шкільну освіту. // Педагогіка і психологія № 4 ( 17 ) 1997. Київ. “Педагогічна думка ”. ст. 18 – 25.

4. Кичко І. І. Фінансування освіти в умовах формування соціально орієнтованої економіки. // Фінанси України. 2003 № 1. ст. 53 – 58.

5. Курець В. С., Струк Н. С. Джерела фінансування загальноосвітніх шкіл в період євроінтеграції економіки України. // “ Наука й економіка ”. Науково – теоретичний журнал Хмельницького економічного університету. Випуск 1 ( 9 ). Хмельницький, 2008. ст. 60 – 64.

6. Огнев’юк Віктор. Першооснова розвитку. // Рідна школа. № 5 ( 928 ), травень 2007. ст. 18 – 21.