WEB-ресурс научно-практических конференций

Бровко О.Т., Боровик О.С., Мазур І.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

НЕОБХІДНІСТЬ ТА ШЛЯХИ АДАПТАЦІЇ ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ ДО ПОТРЕБ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Останніми роками активно відбуваються пошуки правових норм, для улаштування обліку і звітності, зокрема податкового. Всі платники податків вже багато років наголошують на необхідності змін механізму справляння податків, зборів. Практика вимагає розгляду і затвердження зовсім нової концепції системи оподаткування і обліку в країні.

В науковій літературі приділяється багато уваги проблемам податкового обліку і необхідності його узгодження з бухгалтерським, зокрема, ці питання розглядалися у працях видатних науковців М. Т. Білухи, О. С. Бородкіна, Ф. Ф. Бутинця, С. Ф. Голова, А. Г. Твердомеда, В. Г. Швеця, Н. Шатило, В. Чайки та ін.

Метою цієї статті є розкриття недоліків податкового обліку, в тому числі пов’язаних з численними змінами в ньому, визначення основних проблемних питань цього обліку і шляхів його адаптації до потреб бухгалтерського обліку.

Основні причини відокремлення бухгалтерського обліку від податкового:

1. Відмінності обумовлені розбіжностями між податковим трактуванням і економічною природою подій господарської діяльності.

2. Вимоги статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.94 рік зі змінами та доповненнями, а саме використання правила першої події. Дія цього правила призвела до того, що виникнення валового доходу чи валових витрат і відображення їх у податковому обліку не співпадає з моментом визнання бухгалтерських прибутків і витрат.

Відмінність правил бухгалтерського і податкового обліку зумовлює появу різниць двох типів: постійних і тимчасових. Постійні різниці виникають за рахунок тих доходів і витрат, які формують тільки бухгалтерський або тільки податковий прибуток, і за ними бухгалтерський і податковий облік не співпадають. Тимчасові різниці – це різниці між податковою базою активу або зобов’язання і його балансовою вартістю. Свою частку до цих сум вносять і активи, і пасиви балансу. Виникнення і анулювання різниць пов’язане з погашенням вартості активів і зобов’язань, якими вони були породжені.

Застосування вимог П(С)БО 17 є досить проблематичним, оскільки його норми не підтверджено даними бухгалтерських проводок у податковому обліку через відсутність методології.

Головна проблема обліку та оцінки полягає в додатковій праці, яка не дозволяє отримати корисну інформацію: спочатку віднести до валових витрат вартість придбаних запасів, щоб потім скоригувати їх з урахуванням збільшення або зменшення залишків запасів на початок і кінець звітного періоду і таким чином наблизитися до показника фактичного використання запасів, але завжди лише приблизно.

Найбільші розходження в бухгалтерському і податковому обліку стосується обліку основних засобів: починаючи з терміна («основні запаси» в бухгалтерському обліку й «основні фонди» в податковому) і закінчуючи класифікацією, визначенням, оцінкою, порядком переоцінки, обліку витрат на ремонти, порядку списання і нарахування амортизації основних засобів.

У бухгалтерському обліку основні засоби поділяють на будинки та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади та інвентар тощо.

Для потреб податкового обліку основні фонди поділяють на чотири групи:

· Група 1 – будинки, споруди, передавальні пристрої, вартість капітального поліпшення землі;

· Група 2 – автомобільний транспорт та вузли до нього; меблі; побутові прилади та інструменти, інше офісне обладнання;

· Група 3 – інші основні фонди, що не включені до груп 1, 2 і 4;

· Група 4 – обчислювальна техніка та програмне забезпечення для неї, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації.

У будь-якому випадку підприємство має згрупувати основні засоби окремо для цілей бухгалтерського і податкового обліку, тобто виконувати трудомістку та недоцільну роботу.

Визначення основних засобів у бухгалтерському та податковому обліку різне: згідно П(С)БО 7 «Основні засоби» в бухгалтерському обліку об’єкт основних засобів визнається активом, якщо є імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена, зокрема, повністю зношені об’єкти при їх подальшому використанні необхідно дооцінити до справедливої вартості.

Тому як підсумок, оцінка основних засобів у бухгалтерському і податковому обліку буде відрізнятися з таких причин: у зв’язку з різними методами нарахування амортизації, різним порядком переоцінки основних засобів і відображення в обліку витрат на їх ремонт.

Що стосується переоцінки ОЗ, то в бухгалтерському обліку підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість суттєво відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.

Збільшення вартості основних засобів здійснюється:

· У бухгалтерському обліку – на суму витрат на модернізацію, реконструкцію, добудову об’єкта;

· У податковому обліку – на суму витрат на ремонти, яка перевищує 10% балансової вартості основних фондів на початок року.

Пунктом 26 П(С)БО 7 «Основні засоби» для нарахування амортизації основних засобів передбачено п’ять основних методів: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний та виробничий.

Зважаючи на вищенаведені дослідження, можна запропонувати такі напрямки узгодження бухгалтерського і податкового обліку:

Відмовитися від методів нарахування амортизації за податковим обліком, які діють в Україні декілька років, не є економічно обґрунтованими і не відповідають особливостям економіки нашої країни;

Вести єдиний бухгалтерський облік витрат та доходів підприємств з виділенням тих витрат, які не повинні враховуватися при визначенні прибутку який підлягає оподаткуванні. До таких витрат належать: штрафи, пені, рекламні заходи понад норму сплачені неустойки;

Відмовитися від деяких тимчасових відмінностей, які передбачені міжнародними стандартами, але тільки від тих, які не обумовлені об’єктивними причинами;

Встановити обмеження на мінімальний строк корисного використання об’єктів основних засобів для окремих виробництв і груп основних засобів, і на застосування методів прискореної амортизації основних засобів. Це дозволить уникнути необ’єктивного зменшення бази оподаткування податку на прибуток.

Замість існуючої системи оподаткування прибутку підприємств, ввести податок з реалізації з мінімальною ставкою (скажімо 1%), який би розподілявся між державним і місцевими бюджетами. Такий розмір ставки податку не буде занадто обтяжливим для підприємств, проте стабільно його сплачувати будуть всі. Перевіряти такі нарахування контролюючим органам буде значно простіше. Крім того, це надасть можливість господарюючим суб’єктам дійсно на власний розсуд будувати внутрішньогосподарську фінансову політику – самостійно планувати об’єми витрат: на відрядження, амортизацію основних засобів, благодійну діяльність, презентаційні заходи.

Узагальнити, уніфікувати, скоротити кількість форм звітності підприємств. Для всіх державних установ розробити єдиний підхід в вимогах щодо приймання звітності в електронній формі, надавши можливість підприємствам швидко і зручно трансформувати інформацію, використовуючи власні комп’ютерні технології.

Бухгалтерський і податковий облік мають різні цілі. Бухгалтерський облік має на меті надання достовірної інформації про фінансовий стан підприємства, податковий облік виконує фіскальний і регулятивні функції.

Література:

1. Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року;

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджений наказом Міністерства Фінансів України від 27.04.2000 року №92;

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток» затверджений наказом Міністерства Фінансів України від 28.12.2000 року №353;

4. Білуха М. Т. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.: 2000, - 692 с.