WEB-ресурс научно-практических конференций

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

К.е.н . Геращенко С.О.

Національний гірничий університет, м.Дніпропетровськ

Ефективна інтеграція вітчизняної економіки у світову може відбутися лише за умови досягнення високого рівня конкурентоспроможності країни, конкурентоспроможності її господарюючих суб'єктів, а також конкурен­тоспроможності продукції та послуг, що виробляються останніми, на внутрішньому та зовнішньому ринках. Основою сучасної конкурентоспроможності виступають інновації - техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні, - саме вони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, посідати гідне місце в суспільно-цивілізаційному розвитку. Отже, ключовим завданням економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов. Серед чинників формування і підтримання умов конкурентоспроможності є проведення конкурентної політики такої, що стимулюватиме виникнення перелічених інновацій.

У провідних країнах світу основи конкурентної політики та питання конкурентоспроможності кардинально еволюціонували за останні півстоліття: від повного заперечення монополії як гальма, що стримувало розвиток, до піднесення і стимулювання її як основи підвищення ефективності виробництва і забезпечення конкурентоспроможності; від розгляду монополії лише у межах національного господарства до її розгляду як суб'єкта міжнародної діяльності; від традиційного антитрестівського регулювання до стимулювання відновлення високого рівня концентрації виробництва.

Основним засобом для підвищення міжнародної конкурентоспроможності та ефективності національної економіки, проведення структурних перетворень і модернізації виробництва в країнах Великої сімки та в нових індустріальних країнах було відновлення високого рівня концентрації виробництва та скасування традиційного антитрестівського регулювання.

В Україні до останнього часу в основу визначення напрямів конкурентної політики та антимонопольного законодавства було покладено класичну ліберальну концепцію ідеальної конкуренції, сформульовану економістами-теоретиками часів раннього капіталізму (друга половина XIX - початок XX ст.). Орієнтири цієї політики були і здебільшого залишаються цілком протилежними тим, які сформувалися в передових країнах. У них не дістали відображення еволюційні зміни в конкурентній боротьбі, що відбулися у світовій економіці під впливом науково-технічного прогресу та глобалізації ринків і призвели до інтенсифікації процесів злиття та поглинань компаній, утворення потужних транснаціональних корпорацій. Подолання високого рівня монополізації українського виробництва і підвищення його конкурентоспроможності вбачалося лише шляхом безумовного розукрупнення великих об'єктів, зміщення акцентів з підтримки великого на малий і середній бізнес.

Наслідком цієї політики стала руйнація потужних виробничих і науково-технічних комплексів та утворення замість них розрізнених дрібних господарюючих суб'єктів. Сукупний негативний ефект від розриву технологічних і господарських зв'язків перебільшив очікуваний гіпотетичний ефект від такого способу демонополізації, оскільки призвів до значного зростання трансакційних витрат і відповідного зростання собівартості продукції та збитковості виробництва. Можна вважати, що розукрупнення стало одним з чинників стимулювання інфляційних процесів, подорожчання фінансових ресурсів, погіршення співвідношення між виробничим, фінансовим і торговельно-посередницьким секторами через зменшення прибутковості першого і відповідного збільшення прибутковості останніх. За таких умов механізми переливання капіталів між секторами не могли спрацьовувати ефективно, тим самим посилювався дефіцит фінансових ресурсів у виробничому секторі за їх надлишку у фінансовому.

Отже конкурентна політика в Україні вимагає серйозного коригування з метою уникнення її протидії еволюційним процесам у світовій економіці. Проведена демонополізація економіки України була своєрідною організаційною та інституціональною антиінновацією, яка практично унеможливила розробку і впровадження у виробництво технологічних інновацій, які вимагають великих витрат, а тому не під силу дрібним підприємствам.

Сприяння процесам концентрації виробництва, становленню великого бізнесу, врахування чинника потенціальної конкуренції, виважена експортно-імпортна політика, регулювання діяльності ТНК в Україні - ці напрями мають стати невід'ємними складовими частинами цілісної системи конкурентної політики держави і враховуватися при розробці інструментів макрорегулювання, перспективних програм соціально-економічного розвитку, концепцій рефор­мування окремих галузей і регіонів, забезпечення вирішення завдань структурної перебудови.

Література:

1. Шумпетер Й.А. Капіталізм, соціалізм і демократія. – К.: Основи, 1995.

2. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс : принципы , проблемы и политика . – М.: ИНФРА-М, 2004.

3. Геєць В. Деякі порівняльні ознаки трансформаційних моделей економіки України і Росії//Економіка України. – 2005.– № 5.