ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ СКЛАДОВИХ ПОБУДОВИ МОДЕЛІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ПІДПРИЄМСТВА
Фесіна О.А.
Державну політику у сфері іноземного інвестування у , нашій державі визначає Закон України «Про режим іноземного інвестування», прийнятий Верховною Радою України у березні і підписаний Президентом України у квітні 1996 року.
Не коментуючи змісту цього закону, лише зазначимо, що він визначає умови прийняття іноземного капіталу в Україну, не передбачає пільг для іноземних інвесторів щодо оподаткування прибутку, визначає частку іноземних інвестицій у спільних підприємствах, вводить експертне підтвердження прав інтелектуальної пласкості іноземних інвесторів, встановлює можливості здійснення спільної інвестиційної діяльності (спільного виробництва) без створення юридичної особи, знімає ввізне мито з майна, що ввозиться в Україну як внесок до статутного фонду підприємств за умови, що це майно не відчужувалося протягом трьох років (хоча тут є відомі протиріччя відносно реального контролю) тощо.
У світі цього закону виникає два суттєвих моменти, що безпосередньо відносяться до зазначеної вище проблеми, та зумовлюють актуальність дослідження.
Перше - створення рівних можливостей інвестування як для українських, так і для іноземних інвесторів. Єдності поглядів і оцінок у дослідників з цієї проблеми не має. Одні роблять спроби обґрунтувати необхідність створення більш сприятливого інвестиційного клімату для іноземних інвесторів з метою залучення в Україну якомога більшого обсягу інвестицій для забезпечення інноваційних перетворень і створення умов стабілізації економіки для її подальшого розвитку.
Створення сприятливого клімату іноземному інвестору має практичний сенс, оскільки, по-перше, державних, колективних, приватних та інших внутрішніх інвестиційних ресурсів явно недостатньо, беручи до уваги потрібності економіки в інноваційному відродженні; по-друге, за допомогою іноземних капітальних вкладень можна у більш короткі строки добитися реанімації частини підприємств виробничого комплексу, що призведе до збільшення виробництва продукції всередині країни; по-третє, може сприяти збільшенню зайнятості населення, за рахунок створення інноваційних підприємств, а тому і зростанню його доходів, що потягне за собою стимулювання сукупного попиту як імпульсу подальшого зростання національного виробництва.
Що стосується другої позиції, то достатньо сильним аргументом тут слід визнати той, що дискримінація вітчизняних інвесторів у порівнянні з іноземними, окрім міркувань простої справедливості з юридичної, економічної і чисто людської точок зору може призвести до значного відтоку національного капіталу за кордон.
Нарешті, такий аспект проблеми, що розглядається як позиція самих іноземних інвесторів з приводу ввезення капіталу в Україну. І це суттєво. Це стосується, передусім, недосконалості законодавства, відсутності чіткої державної політики, та певної моделі забезпечення використання залучених коштів саме на потреби інноваційних перетворень.
Подібний стан із законодавством існує в багатьох країнах, що здобули незалежність (країни Азії, Африки, Латинської Америки, країни пострадянського простору), що зовсім не є перешкодою для інвестицій з боку більш розвинених держав і фірм або ТНК.
У світі давно існує теоретично обґрунтована і практично апробована система більш прибуткового застосування капіталу у менш розвинених в економічному плані країнах - хоча б через більш дешеві сировинні ресурси і значно більш дешеву робочу силу, що цілком відповідає вітчизняній ситуації.
Таким чином, розглянуті аспекти формування інвестиційного клімату в Україні як країни-реципієнта капіталу на інноваційні перетворення, дозволяє висловити деякі міркування щодо його моделювання. Як уявляється, така модель повинна включати:
1. Мету залучення іноземних інвестицій: вона повинна виходити лише з інтересів національної економіки країни-реципієнта сьогодні і на перспективу - стабілізація, інноваційне оновлення, економічне зростання як основи добробуту народу України.
2. Засоби досягнення мети: оптимальне поєднання формування фонду інвестування як за рахунок вітчизняних можливостей, так і шляхом прийняття іноземного капіталу на умовах, що не загрожують економічній і політичній незалежності України.
3. Економічне середовище: стан економіки країни-реципієнта, тобто наявність реальних можливостей (інвестиційного поля) і необхідності прийняття іноземного капіталу - на основі проведених економічних розрахунків, проектного аналізу, тощо.
4. Соціальне середовище та його особливості: наявність певного негативного відношення громадськості України до іноземного капіталу, соціальний протест певних верств населення інноваційним процесам. 5. Політичне середовище: відсутність загрози націоналізації капіталу, політична стабільність тощо.
6. Доцільність: включення до моделі спільних інвестиційних проектів, що вже довели свою ефективність.
Водночас для комплексного аналізу можливих джерел надходження інвестиційних ресурсів дуже важливо враховувати найважливіші фактори, що спонукають тих чи інших інвесторів приймати рішення про інвестування, саме спрямоване не на підтримку існуючих застарілих підприємств та технологій, а створення новітніх інноваційних за своєю суттю та спрямованістю.
