WEB-ресурс научно-практических конференций

ВИБІР ПРІОРИТЕТІВ ІНВЕСТУВАННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

К.е.н . Захарчин Г.М., Любомудрова Н.П.

НУ „Львівська політехніка”

Пріоритетами інвестування в умовах глобалізації та трансформації вітчизняної економіки повинні стати наука і освіта – галузі, в яких закладаються основи формування інтелектуального потенціалу країни, необхідного для інноваційного поступу.

Якщо ми хочемо гідно приймати виклики часу, розвивати інноваційну діяльність і забезпечити структурні зміни в економіці на рівні п’ятого технологічного укладу, то необхідно активізувати інвестиційну діяльність саме в напрямку фінансування людського капіталу, тобто вкладення прямих інвестицій в людський фактор.

Актуальність інвестування тих сфер, в яких формується значний інтелектуальний потенціал, підтверджується ще й тим, що сьогодні „компанії змушені докладати додаткових зусиль щоб захистити бізнес, утримати інтелектуальний капітал і підвищити свою життєздатність. За деякими оцінками, 42% корпоративних знань становить інтелект персоналу, ніяк не зафіксований на матеріальних носіях інформації, а реальне застосування знаходять лише 20% знань, якими володіють працівники компанії” [3]. Це означає, що одне лише підвищення ефективності використання людського фактору навіть в межах підприємства дозволить значно підняти продуктивність діяльності персоналу, покращати його інноваційну активність і посилити конкурентні переваги.

До факторів, які підтверджують необхідність інвестування людського капіталу, віднесемо:

- формування споживчого попиту суб’єктів національної економіки на інноваційні технології;

- динамічна інформатизація суспільства, в якій задіяно людський інтелект;

- формування ринку інтелектуальної власності;

- вичерпність природних ресурсів і перехід до економіки знань;

- зміна акцентів у концепції менеджменту, при якій здібності людини стають головним засобом і метою розвитку суспільного виробництва;

- посилення соціокультурних тенденцій в загальнопланетарному масштабі.

Вибираючи пріоритети в інвестиційній політиці, треба керуватися важливими принципами, зокрема: системності, економічної доцільності, перспективності, альтернативності.

Відсутність системності породжує хаотичне розпорошення фінансових ресурсів, тому, вибираючи ключові напрямки інвестування в умовах глобалізації, слід виходити із цілісного бачення стратегічного розвитку України. Цей принцип тісно взаємопов’язаний із принципом перспективності. Для України перспективним в умовах глобалізаційного світу є розвиток інтелектуального капіталу, тобто, того стратегічного ресурсу, який працюватиме на позитивний імідж держави і не дозволить надмірно захоплюватися вестернізацією чи „східними мотивами”. Принцип економічної доцільності дозволить підійти до питань інвестування не формальним чином, а на підставі конкретних економічних розрахунків, які дозволять з–поміж альтернативних варіантів вибрати найоптимальніший. З огляну на це, принцип економічної доцільності переплітається з принципом альтернативності.

Людський ресурс належить до найважливішого ресурсу підприємства, оскільки він є генератором інноваційних ідей, форматором інтелектуального потенціалу, носієм корпоративної культури.

Інвестування людського ресурсу має носити системний характер і відбуватися в усіх сферах суспільства: освіти, науки, безпосередньо на підприємствах, оскільки інновації проходять цикл від зародження ідеї до її комерціалізації і від того, який ресурс у нас буде задіяний ефективно в науковій сфері, будуть адекватні результати у виробничій сфері. За допомогою інтелектуального капіталу створюється нова вартість і відбувається конвертація активів у доходи підприємства завдяки вилученню вартості. В даному контексті цей факт можна розглядати як прямі інвестиції.

Сьогодні, на жаль, доводиться констатувати про відсутність тісної ефективної кооперації бізнес-освіти, науки та виробничих ринкових структур, що ускладнює ситуацію із забезпеченням розвитку інноваційних процесів в Україні. Зазначене говорить про те, що інноваційна сфера нашої країни поки-що не стала по-справжньому привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів. Це, до певної міри, пов’язане з обмеженими можливостями держави в спрямуванні належних фінансових потоків в розвиток науки й освіти та недостатнім державним стимулюванням інноваційної діяльності.

Напрямками вирішення інвестиційної проблеми може стати органічне включення всіх окремих суб’єктів інноваційного розвитку в єдину активно і цілеспрямовано функціонуючу національну інвестиційну систему, що можливо тільки завдяки дії серйозних системоутворювальних чинників.

Отже, напрошується логічний висновок про те, що інвестиції інноваційного спрямування треба направляти в конкурентне середовище, тобто, науку та освіту. Для цього необхідно продумати механізм конкурентного відбору інвестицій до реалізації перспективних інвестиційних проектів, які мали б за мету не тільки цілеспрямовану підготовку кадрів високої кваліфікації для високотехнологічних галузей менеджерів інноваційної діяльності, але й підвищення інноваційної культури суспільства.

Література :

1. Жукович І.А., Рижова Ю.О. Інноваційна діяльність в українській економіці. Сучасний стан та проблеми // Статистика України. – 2005. - №1. – С.24-28.

2. Отецький В.Л. Інвестиції та інновації: проблеми теорії і практики – К.: Либідь, 2003. – 412с.

3.Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України. в 3-т. /За ред. В.М. Гейця , В.П. Семиноженка , Б.Є. Квасюка . Том ІІ. Інноваційно-технологічний розвиток економіки – К.: Фенікс, 2007 – 544с.

4. Шира Т.Б. Вплив інноваційно-технологічного потенціалу підприємства на конкурентоспроможність інноваційного продукту // Фінанси України. – 2006. - №1.– С.43-50.