К.і.н. Дем’янюк О.Й.

Луцький інститут розвитку людини Університету “Україна”

Повстання отамана В. Оскілка у квітні 1919 р.

Військово-політична ситуація за Директорії УНР навесні 1919 р. через відсутність чіткої програми державницького будівництва та несприятливі зовнішньополітичні фактори ускладнилася. Вихід зі складу Директорії В. Винниченка і поступове посилення позицій С. Петлюри були неоднозначно сприйняті політичними силами Української держави. Призначення Б. Мартоса головою уряду, якому більшість сучасників приписували соціалістичну орієнтацію, привело до формування опозиційного “правого” блоку.

Військова інтервенція змусила Директорію УНР залишити Київ та мігрувати містами Центральної і Західної України. При цьому члени Директорії перебували в різних населених пунктах, що ускладнювало колегіальне прийняття рішень. За таких обставин Дієва армія УНР, яка складалася з кількох десятків тисяч погано озброєних вояків, намагалася захистити залишки української державності.

У цей період характерною ознакою військового життя стала отаманія . Десятки ватажків різних ґатунків, утворивши озброєні загони, боролися за чи проти української державності, а часто лише задля свого власного інтересу. Дослідження виступу отамана В. Оскілка є актуальним ще й тому, що його наслідки були невтішними для Української держави.

11 квітня 1919 р. у Здолбунові на державній нараді обговорювалося становище на фронтах. Дилема миру з одним ворогом і продовження боротьби з іншим так і залишилося невирішеною. В.о . воєнного міністра Г. Сиротенко , наказний отаман О. Осецький , начальник штабу А. Мельник та інші виступали за перемир’я з більшовиками і продовження війни з Польщею. Отаман В. Оскілко , генерали В. Агапієв та В. Сінклер , частина політиків ЗУНР були за військові дії проти більшовиків.

Невирішеність питання війни і миру ще більше погіршила стосунки між урядом Б. Мартоса та командування Північної групи В. Оскілка. Став політичним опонентом отамана та начальника штабу Північної групи й С. Петлюра. Зважаючи на те, що 12 квітня він звернувся з Декларацією до українського народу, в якій закликав до всенародного повстання проти більшовиків і публічно відмовився від співпраці з Антантою [1, 177], що у налаштувало проти Головного отамана частину українського генералітету, виступ отамана В. Оскілка ставав неминучим.

Сам отаман, будучи поручником російської армії у відставці [2, 82] та вчителем за фахом з початком національної революції вступив до українського війська, організувавши військовий загін. Згодом С. Петлюра призначив його командувачем Північної групи Північно-Західного антибільшовицького фронту, направивши начальником штабу колишнього генерала Генштабу В. Агапієва . У квітні 1919 р. бойові частини, підпорядковані отаману були одними з небагатьох боєздатних у Дієвій армії УНР. На думку більшості міністрів член Української партії соціалістів-самостійників В. Оскілко міг здійснити спробу державного перевороту.

Небезпідставність цих побоювань підтверджував начальник контррозвідки штабу Дієвої армії УНР поручник М. Чоботарьов [3, 275]. Щоб запобігти заколоту, Головний отаман 27 квітня наказав В. Оскілку терміново відбути у розташування 1-го корпусу Північної групи військ Директорії для нібито безпосереднього командування.

28 квітня 1919 р. С. Петлюра, після відмови отамана Оскілка виконати наказ, відсторонив його та начальника штабу генерала В. Агапієва від командування Північною групою та призначив її командувачем отамана Л. Желіховського [4, 13]. Такий розвиток подій спонукав В. Оскілка розпочати виступ негайно, не очікуючи прибуття Запорізького корпусу та інших частин.

29 квітня отаман здійснив спробу державного перевороту, арештувавши в Рівному голову уряду, частину міністрів, представників лівих партій. Проголосивши себе Головнокомандувачем всіма збройними силами України, Оскілко пояснив причини поразок на фронтах зрадою лівих соціалістів, які продали Україну більшовикам. Разом з тим ним були розповсюджені чутки, що уряд Директорії у змові з місцевими більшовиками арештували у Здолбунові С. Петлюру.

Прибічниками перевороту було вирішено, що Директорію буде розпущено, Президентом об’єднаної УНР і ЗУНР стане Є. Петрушевич , а отаман очолить збройні сили для боротьби із зовнішніми ворогами. Для арешту С. Петлюри до Здолбунова було відправлено кавалерійську сотню, яка повернулася з нічим, запевняючи, що Головний отаман залишив станцію на штабному поїзді. Згодом туди було відправлено бронепотяг під командою отамана Гризло. Козакам було сказано, що це робиться для того, “щоб визволити Петлюру від більшовиків, що начебто оточили Здолбунів ” [ 4, 15 ] .

С. Петлюра, який із загоном Січових стрільців забарикадувався у приміщенні вокзалу станції, направив довірених осіб у військові частини Рівного та околиць із поясненням ситуації та підготував листівку, у якій зазначав, що отаман Оскілко збунтувався, бо запродався більшовикам. 29 квітня листівку було розкидано з літака над повсталими частинами. Це частково пояснює лояльність військових підрозділів, розташованих у Рівному та околицях, які не підтримали виступ отамана В. Оскілка.

Перехопивши ініціативу, Січові Стрільці швидко ліквідували заколот. Його керівники В. Оскілко та В. Агапієв втекли у Польщу, прихопивши з собою значну частину скарбниці Директорії. 30 квітня 1919 р. Головний отаман С. Петлюра на мітингу в Рівному виступив із промовою про придушення бунту та продовження боротьби за українську державність.

Виступ отамана В. Оскілка мав негативні наслідки для української революції. Стягнувши значні сили до Рівного, отаман відкрив фронт більшовицьким військам, які вже 5 травня захопили місто. Посилилася дезорганізація української армії, що дозволило активізуватися польським військам і вже 16 травня захопити м. Луцьк.

Список літератури:

1. Савченко В.А. Двенадцать войн за Украину. – Х.: Фолио, 2005. – 415с.

2. Верига В. Визвольна боротьба в Україні 1914-1923 рр. У двох томах . – Т. 2. – Р івне: Видавництво ВАТ “ Р івненська друкарня”, 2005. – 496с.

3. Савченко В.А. Симон Петлюра. – Х.: Фолио, 2004. – 415с.

4. Мартос Б. Оскілко й Болбочан . Спогади. – Мюнхен, 1958. – 62с.