WEB-ресурс научно-практических конференций

Дронь Ю.П.

Сумс ь к ий державний університет

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ЛІСОПРОМИСЛОВИМ КОМПЛЕКСОМ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ

Перетворення, які відбуваються в економіці, орієнтовані на підвищення рівня розвитку продуктивних сил та добробуту суспільства. Позитивне вирішення цієї складної проблеми залежить від постійного удосконалення управління в усіх сферах, галузях і первинних ланках національного господарства. Особливе значення це має у реальному секторі економіки України, невід ’ ємною складовою якого є лісопромисловий комплекс. Необхідні нові підходи до управління його розвитком, що відображає його дійсне значення і роль у національній економіці. Цьому сприяють теоретичні та методичні розробки, що базуються на положеннях структурного системного аналізу, стратегічного менеджменту та маркетингу. Одночасно необхідно враховувати і моделі розвитку промислових комплексів, що застосовуються до умов України.

Розгляд лісопромислового комплексу як системи дозволяє побудувати механізм взаємовідносин усіх галузевих підсистем, що сприяє формуванню його оптимальної структури із врахуванням галузевих та територіальних умов суспільного виробництва на основі їх діалектичної єдності. Формулювання сутності та змісту цілісної економічної системи дозволяє визначити принципи, на основі яких може здійснюватися самостійна робота системи. Ці принципи інтенсифікують системні властивості самостійності та цілісності. Далеко не будь-який знову сформований та такий, що формується, промисловий комплекс може виступати як самостійний ринковий суб ’ єкт . Таким може стати лише той, у якому сконцентровані фінансові, матеріальні та трудові ресурси, яких достатньо для інтенсивного розширеного відтворення.

Лісопромисловий комплекс можна визначити як систему підприємств лісової промисловості і пов’язаних із ним частин державного апарату, науки і підприємств інших галузей промисловості, що забезпечують його функціонування. Виходячи із даного визначення можна сказати, що лісовий комплекс складається із компонентів, що являють собою:

1) окремі підприємства-виробники лісопродукції або їх об‘єднання, що пов’язані між собою інформаційними матеріальними та енергетичними потоками;

2) забезпечуючі підприємства, які надають товари та послуги, що життєво необхідні для функціонування підприємств ЛПК ;

3) управляючі органи, що здійснюють регулювання розвитку ЛПК, формують його інвестиційний та підприємницький клімат.

Ці компоненти, що взаємодіють між собою, є системоутворюючими елементами лісопромислового комплексу, так як виключення хоча б одного з них призведе до порушення властивості цілісності, що виявляється у тому, що зміна у одному елементі системи викликає зміну в усіх інших частинах і в системі в цілому.

Лісопромисловий комплекс як об’єкт дослідження є складною економічною системою, зважаючи на основні ознаки: мінливість окремих параметрів системи та стохастичність його поведінки; здатність змінювати свою структуру, зберігаючи цілісність, і формувати варіанти поведінки; унікальність і непередбачуваність поведінки системи у конкурентних умовах і наявність у неї обмежених можливостей, що визначаються наявними ресурсами; здатність протистояти ентропійним (що руйнують систему) тенденціям, обумовлена тим, що у системах із елементами, що стимулюють обмін матеріальними, енергетичними та інформаційними продуктами із середовищем, не виконується закономірність зростання ентропії, а також спостерігається самоорганізація, розвиток; здатність адаптуватися до умов, що змінюються; здатність та прагнення до ціле утворення; обмеженість формалізованого опису.

Із точки зору системного аналізу можна розглядати різні елементи лісопромислового комплексу та їх зв ’ язки . Звідси виникає множинність системного підходу, можливість розгляду лісопромислового комплексу у якості різного набору систем. Основними галузевими підсистемами лісопромислового комплексу є: лісозаготівельна, деревообробна, целюлозно-паперова, лісохімічна, гідролізна (виробляє етиловий спирт, білково-вітамінні дріжджі, вуглекислоту тощо).

Виробничо - технологічний ланцюг ЛПК включає в себе етапи низького та високого ступеня переробки лісу. При цьому продукція, що випускається, є сировиною і матеріалом для інших сфер і галузей діяльності. І навіть такі товари, як газетний папір та будівельні матеріали, що мають індивідуальні характеристики, поступають в основному проміжним споживачам для випуску продукції кінцевого споживання. Це визначає особливості попиту на лісопродукцію : низька чутливість до зміни переваг споживачів та інновацій конкурентів; нееластичність за ціною; довільний характер з ефектом акселерації; наявність тенденцій до зростання у довгостроковому періоді.

Таким чином, при розробці механізму управління лісопромисловим комплексом України та стратегії забезпечення його стійкого розвитку необхідно враховувати всі вище наведені чинники.

Література:

1. Иванова Т.Н. Особенности формирования механизма управления лесопромышленным комплексом.// Вестник МГТУ.-2006.-№4.-том 9.- С.629-632.

2. Качала В.В. Основы системного анализа.-Мурманськ : Изд-во МГТУ, 2003.- 66 с.

3. Юхновський І.Р. Лісове господарство України: стратегія розвитку. К.: 2003. http://www.kmu.gov.ua/document/632714/strateg_arch.doc.