WEB-ресурс научно-практических конференций

К.психол.н . Черепєхіна О.А.

Класичний приватний університет

Формування професіоналізму майбутніх психологів у ВНЗ: підходи та теорії

З огляду на перспективні цілі Болонського процесу випускник вищого навчального закладу повинен характеризуватися не тільки певним рівнем компетенцій, професійної мотивації, а й професіоналізмом. Особливої актуальності це набуває, коли йдеться про особистість фахівця-психолога. Проте, як відомо, професіоналізм формується у практичній діяльності та обов’язково характеризується високою продуктивністю або ефективністю роботи, яка виявляється на кожному з її основних етапів, а також у всіх структурних і функціональних її компонентах. При цьому високопродуктивною, за К.К.Платоновим, вважається діяльність, яка відрізняється високими характеристиками якості за основними показниками, що припускають квантифікацію продуктивності, оптимальної інтенсивності та напруженості, високої точності й надійності, організованості, стабільності й опосередкованості, яка переслідує соціально значущі цілі і зберігає здоров’я спеціаліста та розвиває його як особистість професіонала [7].

Тому вважаємо за доцільне розглянути наукові витоки дослідження проблеми формування професіоналізму майбутніх психологів. Так, представники диференційовано-діагностичного напрямку (Г. Боген , Г. Мюнстенберг , Ф. Парсонс та ін.) стверджують, що професіоналізм особистості обумовлений мірою відповідності її індивідуальних якостей вимогам певної професії. При цьому вони надають важливої ролі особистісним характеристикам індивіда як професіонала, що розвивається, а також його інтересам, загальним та спеціальним здібностям.

Представники гуманістичного, психодинамічного і психоаналітичного напрямів (Е. Бордін , А. Маслоу , У. Мозер , Е. Роу , З.Фрейд та ін.) на відміну від думки попередніх авторів, розглядають професійний розвиток як процес і спосіб задоволення різного роду потреб особистості, починаючи „...від вітальних інстинктів до комплексних психодинамічних механізмів і структурно-особистісних інстанцій...” [2; 5; 6].

Зокрема, А. Маслоу , К. Роджерс , Г. Олпорт та ін. гуманістичні психологи розуміють суть життя індивіда у „прагненні реалізувати у процесі життєдіяльності свій вроджений потенціал” [4].

З точки зору провідних ідей теорії рішень ( О’Хара , Г.Ріс, Д. Тідеман , Х. Томе та ін.), вибір професії і професійний розвиток виступає як система орієнтацій у різноманітних професійних альтернативах на підставі прийняття рішень. Згідно з теорією О’Хара і Д. Тідемана , внутрішнім змістом професійного розвитку є структура процесів рішення і контекст, на основі якого відбувається прогнозування та здійснення рішень. Професіоналізм, за ствердженням цих авторів, саме й полягає в тому, яким чином буде розв’язано професійну ситуацію, що містить два етапи. Перший етап пов’язаний з фазою антиципації, коли індивід стикається з професійними альтернативами і робить вибір, і фазою специфікації та самовизначення, коли він осмислює ситуацію, що виникла, створює картину розвитку та образ самого себе, а другий - спрямований на здійснення рішення, та характеризується реальним включенням індивіда у професійну ситуацію та інтеграцією обраної позиції до соціальної та професійної системи.

Д. Холланд обмежує процес професійного розвитку такими факторами: особистісним типом, до якого належить індивід; професійною сферою, що відповідає цьому типу особистості; кваліфікаційним рівнем конкретної професійної сфери, який визначається рівнем розвитку інтелекту і самооцінки.

У межах теорії розвитку, зокрема стадіальної моделі Е. Гінцберга , професійний вибір і становлення особистості професіонала подані послідовністю якісно специфічних фаз, де критерієм їх відмінності і розмежування виступають зміст і форма переведення індивідуальних імпульсів у професійні бажання.

На різних стадіях професійним розвитком можна керувати, з одного боку, сприяючи формуванню в індивіда інтересів і здібностей, а з іншого, – підтримуючи його в бажанні випробувати „реальне життя”, розвинути його Я-концепцію; професійний розвиток полягає в пробудженні і реалізації Я-концепції, оскільки її взаємодія з реальністю відбувається під час програвання та виконання професійних ролей.

Таким чином, професіоналізм майбутніх психологів полягає в неперервному розвитку особистості, русі з нижніх до завершальних стадій Его , які характеризуються креативністю і гнучкістю поведінки, багатшим репертуаром соціальних ролей, більшою толерантністю до стресогенних факторів [1].

Література:

1. Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии . – М.: Прогресс , 1982. – 326 с.

2. Маркова А.К. Психология профессионализма . – М.: МГУ, 1996

3. Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики . – СПб ., 1997. – 230с.

4. Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности : Тесты . – М.: Педагогика , 1982. – С.45-67.

5. Маслоу А. Самоактуализация личности и образование // Психопедагогика и методология науки.– Киев-Донецк , 1994. – Вип. 4. – 52с.

6. Мерлин В.С. Психология индивидуальности . – Москва-Воронеж, 1996. – 249 с.

7. Платонов К.К. Структура и развитие личности . – М.: Наука, 1986. – 237с.