WEB-ресурс научно-практических конференций

Чайковська О.Б.

Антимонопольний комітет України

ФОРМУВАННЯ ТАРИФІВ У СФЕРІ ЖКХ ЯК ОСНОВНИЙ МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

В умовах розвиненого ринку житлово-комунальних послуг та ефективної економіки тарифна політика повинна забезпечити впровадження на підприємствах, що діють в цій сфері, стратегії низьких витрат, які ув’язують досягнення конкурентних переваг з більш низькими витратами на виробництво та збут продукції. Складнощі, пов’язані з реалізацією тарифної політики в цій сфері економіки обумовлюються специфікою діяльності її окремих підгалузей, їх значною залежністю від ресурсів на виробництво послуг та обсягів їх споживання.

Житлово-комунальне господарство включає наступні підгалузі: житлове господарство, ресурсопостачання (теплопостачання, водопостачання, водовідведення тощо), благоустрій (озеленіння, утилізація відходів, шляхове господарство) та побутове обслуговування населення. Житлово-комунальне господарство являє собою складну галузь, у якій можна виділити дві основні групи суб’єктів господарювання: діючих в умовах ринкової конкуренції і локальних монополістів.

Найбільші труднощі виникають в ході проведення тарифної політики на ринку локальних монополістів. В ідеалі, тариф на ту чи іншу житлово-комунальну послугу формується як сукупність регульованих і ринкових цін організацій, задіяних у наданні послуги. Наприклад, тариф на опалення, у загальному випадку, може складатися з: ринкової (регульованої) ціни управління процесом опалення житлового будинку (планування робіт, висновок договорів, контроль за їх виконанням); регульованої ціни виробника тепла; регульованої ціни (тарифу) організації, що здійснює транспортування тепла по магістральним і розподільним мережам; ринкової ціни обслуговування внутрішньобудинкових мереж; ринкових цін абонентського обслуговування з розрахунку і збору платежів; ринкової ціни обслуговування лічильників тепла й інших приладів, що реєструють і регулюють обсяги споживання послуг; інших витрат. У такий спосіб можна представити формування тарифу на будь-яку житлово-комунальну послугу. Це значить, що процес тарифоутворення починається зі встановлення складових частин відповідної послуги шляхом аналізу діяльності по її забезпеченню і визначення підходів до ціноутворення на окремі види робіт, пов’язані з її наданням. Затвердження тарифу, як правило, проводиться з урахуванням даних щодо аналізу всієї сукупності цін на роботи з надання конкретної послуги. У виняткових випадках можливий розгляд цін тільки на окремі види робіт з надання послуги.

Ідеальним бачиться варіант, коли вартість робіт і послуг у конкурентних підгалузях житлово-комунального господарства не регулюється, а визначається ринком. Причому, у різних сегментах ринку ціни на ту саму послугу чи роботу можуть відрізнятися. Задача тарифної політики в цьому випадку складається з формування принципів визначення вартості робіт, що включаються в тариф на послугу, з урахуванням різних ринкових цін на ці роботи в окремих сегментах ринку.

Більш складним є процес тарифоутворення, коли мова йде про монопольний ринок, на якому діє лише декілька, а іноді одне, підприємство-виробник. Проведення тарифної політики в цьому випадку залежить від того, до якої з груп відносяться локальні монополісти. Локальні монополісти підрозділяються на дві групи. До першої групи входять підприємства, що відносяться до локальних природних монополій у силу об’єктивних технологічних, екологічних, економічних чи інших причин. Вартість робіт і послуг, наданих цими підприємствами-монополістами повинна регулюватися, тому що специфіка будь-якої монополії виявляється в її зацікавленості у завищенні вартості свого виробництва.

У житлово-комунальному господарстві дана проблема особливо загострена в силу соціальної значимості послуг. Відсутність чи неможливість конкуренції означає, що підприємство може зберігати неефективну структуру виробництва, що, зокрема, проявляється в нераціональному використанні ресурсів, неефективному управління тощо. До другої групи відносяться підприємства, що працюють у потенційно конкурентних підгалузях, у яких необхідно проводити політику демонополізації. Специфіка потенційно конкурентних галузей житлово-комунального господарства полягає в тім, що їхній монополізм на місцевих локальних ринках не має об’єктивних економічних, технологічних чи інших причин. При цьому, якщо в одних випадках це єдине підприємство в місті, що спеціалізується на визначеному виді послуг (наприклад - вивіз і депонування твердих побутових відходів спецавтогосподарством), то в інших випадках (обслуговування житлового фонду) - таких підприємств може бути більше, і кожне з них, власне кажучи, має свій закріплений за ним “сегмент” даного локального ринку послуг. Фактично - це олігопольна модель ринку, що може давати результат, порівнянний з монополією. Доти поки підприємства, що попадають у цю групу, функціонують у відсутності реальної конкуренції, вартість їхніх робіт і послуг повинна регулюватися на тих же принципах, що і для підприємств першої групи.

Виходячи з вищенаведеного, можна сказати, що процес формування тарифу на житлово-комунальні послуги повинен полягати в пошуку компромісу між технічними задачами і фінансовими потребами постачальників послуг і платоспроможним попитом споживачів. Адже діяльність підприємств, які в функціонують в житлово-комунальній сфері, має не лише економічний - направлений на отримання прибутку, але й яскраво виражений соціальний характер - задоволення нагальних потреб населення. Послуги, які створюються у сфері житлово-комунального господарства використовуються колективно, що свідчить про притаманність їм рис суспільних благ. Споживання є загальним навіть в таких випадках, коли воно носить на перший погляд індивідуальний характер.

Література:

1. Про житлово-комунальні послуги: Закон України від 24 червня 2004 р. №1875-IV.

2. Бабак А. Удосконалення системи державного регулювання тарифів на ринках комунальних послуг// Вісник Антимонопольного комітету України. – 2006. - №1.- С.27-34.

3. Біла книга// Вісник Антимонопольного комітету України. – 2006. - № 4-5.

4. В.Кіп Віскозі, Джон М. Вернон, Джозеф Е. Гаринтгон Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика/Пер. з англ. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004