WEB-ресурс научно-практических конференций

Татаренко В.С.

Донецький державний університет управління

ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

У сучасних умовах господарювання інновації займають важливе місце в розвитку підприємства, галузі, держави в цілому. Стратегія економічного та соціального розвитку України передбачає економічне піднесення завдяки впровадженню інновацій, технологічному оновленню промисловості, широкому використанню досягнень науки і техніки.

Загострення міжнародної конкуренції передбачає використання не тільки власного потенціалу, але й його нарощування за рахунок підвищення частки інноваційної продукції з високою доданою вартістю в експорті та високотехнологічних послуг. Потребує розробки стратегія становлення і розвитку стійких форм інтеграції у сфері інвестиційного та фінансового забезпечення інновацій, визначення пріоритетних напрямків стимулювання та підтримки інноваційних проектів.

Інвестиційна політика держави є складовою економічної політики щодо забезпечення довготермінового розвитку економіки і являє собою систему заходів, спрямованих на формування централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів, у результаті цільового використання яких забезпечується висока ефективність процесів розширеного відтворення економіки [2].

Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку.

Необхідно шукати шляхи підвищення рентабельності, спираючись, у першу чер­ гу, на внутрішні можливості підприємств, на резерви, що криються в організації , в можливостях інтенсифікації використання наяв­ них ресурсів.

Рентабельність є показником ефективності виробництва, який характеризує співвідношення отри­ маної суми прибутку з вартістю основних виробничих фондів та нормативних обігових коштів, що використо­вуються для отримання цього прибутку. Саме рента­бельність є таким економічним показником, який може бути тісно пов'язаний не тільки з економічними, але та­ кож з організаційними і технічними стратегіями розвит­ ку виробничих потужностей [3].

Інноваційний розвиток у технологічно розвинених країнах сприяє формуванню однотипних інститутів, уніфікації законодавства. Інновація тим самим експлуатує ефект масштабу в питаннях маркетингу, виробництва та управління нововведеннями не тільки у національному, але й у світовому економічному просторі.

Складовими побудови інноваційної моделі економічного розвитку є:

1) створення системи економічної мотивації та інституційного середови­ща для висококваліфікованих і творчих особистостей;

2) формування ефективного цілісного механізму інноваційного підприєм­ ництва, основою якого є взаємодія наукових колективів, інноваційно-впроваджувальних підприємств, венчурних фондів, промислових підприємств;

3) створення нової нормативно-правової бази інституційного середови­ща, яке було б максимально адекватним для реалізації інтелектуального потенціалу та ділової активності бізнесу.

Світовий досвід показує, що сьогодні не тільки передові, технологічно розвинені країни нарощують обсяги фінансування науково-технічної сфери, але й країни - аутсайдери ЄС, малі країни і навіть колишні пострадянсь­кі республіки. Витрати на дослідження і розробки у середньорічному вимірі зростали, за даними Євростату, таким чином: у Фінляндії - на 13,5 %, Греції - 12,0, Португалії - 9,9, Ірландії - 8,2 % при середньому тем­пі ЄС у другій половині 90-х - на 3,4 %. Високі темпи зростання обсягів фінансування НДДКР дозволили Фінляндії збільшити коефіцієнт наукомісткості ВВП з 1,5 % у 1985 р. до 3,6 % у 2002 р. [4].

З метою пом’якшення впливу змін у ринковій кон'юнктурі підприємствам доцільно використову­вати не тільки адаптивну поведінку, політику пристосування до змін рин­кового середовища, але й активізувати власну інноваційну діяльність, роз­робляти та реалізувати перспективні стратегії розвитку. Вітчизняні про­мислові підприємства використовують: стратегію обмеженого зростання, стратегію зростання, стратегію скорочення, комбіновану стратегію [4].

Ту чи іншу стратегію інноваційного розвитку підприємства доцільно застосовувати залежно від життєвого циклу товару. Мож­ливості вибору стратегії, оновлення продукції, поліпшення її якісних харак­теристик залежить від таких обставин:

1)наявності на підприємстві напрацьованих технологічних розробок, "ноу-хау", винаходів, раціоналізаторських пропозицій, адаптованих до на­явної матеріально-технічної бази;

2)можливостей використання запозичених досягнень науково-техніч­ного прогресу, інноваційної діяльності інших учасників інноваційного про­цесу;

3)єдності та взаємодії функціональних елементів національної іннова­ційної системи, інституціонального середовища підприємницької діяльності і її фінансового забезпечення в інноваційно активних підприємствах.

Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції [1] .

Для поліпшення інноваційної діяльності України необхідно , по-перше, внести необхідні зміни у законодавство; по-друге, провести моніторинг реалізації централь­ними органами виконавчої влади середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності галузе­вого рівня і виконання інноваційних та інвестиційних проектів, за результатами якого підготувати пропозиції стосовно умов подовження ви­конання проектів і скасування тих, що виконувалися з порушенням; по-третє, здійснити конкретні заходи з побудови інноваційної інфраструктури у кожному з ре­гіонів і поєднання інтелектуального потенціалу наукових установ, економічних можливостей підприємств та адміністративних можливостей місцевих органів влади, заінтересованих у розвитку інноваційного бізнесу.

Література:

1. Васильєва Н.В. Нормативно-правове регулювання інноваційної діяльності технопарків України // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. - № 14. – С. 21-23.

2. Гусєв В.В. Інноваційний фактор забезпечення пріоритетів національних інтересів: загальнодержавний і регіональний виміри // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. - № 11. – С. 12-19.

3. Лепьохін О.В. Формування стратегічних орієнтирів інноваційного розвитку підприємств // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. - № 9. – С. 17-21.

4. Сизоненко В. Політика і стратегія інноваційного розвитку України: Євроінтеграційний аспект // Вища школа. – 2008. - № 6. – С. 29-36.