WEB-ресурс научно-практических конференций

К. філол. н. Карпець Л.А., Петрусенко Н.Ю.

Харківська державна академія фізичної культури

ОСОБЛИВОСТІ СПОРТИВНОГО ЖАРГОНУ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Вивчення спортивного жаргону як цілісного явища в українській мові має деякі аспекти.

1. Історія розвитку українського спортивного назовництва обіймає тривалий час і має давні традиції, починаючи від називання народних ігрових розваг і змагань. Історія вивчення й систематизації спортивних номенів започатковується порівняно недавно – у 20-х роках минулого століття - й відбувається у контексті розвитку української термінології. Таке вивчення йшло нерівномірно, мало свої особливості у різний час, що й уможливило виділення окремих етапів. І якщо початковий етап відзначався пошуками основних напрямків, підходів, формуванням принципів вивчення й творення загальнонаціональної термінології, її пропаганди, першими спробами лексикографування, то сучасний етап відзначається різноплановістю й багатоаспектністю напрямів і пошуків. Так, зокрема, до визначальних можна віднести такі аспекти у вивченні спортивного назовництва, як етимологічний. Однак потребують вивчення такі спірні чи й зовсім не досліджені аспекти, як словотвірні, синтаксичні способи номінації.

2 . Для з’ясування причин появи жаргонімів, особливостей їх поширення й використання ми провели ряд спостережень, анкетувань тощо. У результаті встановили, що основними причинами появи й поширення спортивного жаргону є:

– неповнота кодифікованої системи спортивного назовництва й намагання її доповнити;

– зручність, легкість, природність у використанні жаргонімів порівняно з кодифікованими (особливо з номенами іншомовного походження) й намаганням загальновживане принатурити до конкретних умов існування;

– використання жаргонімів як засобу самоідентифікації в спортивному товаристві як вказівки на належність до такого товариства.

3. Як показали наші дослідження, ступінь поширення спортивного жаргону і його застосування залежить від деяких визначальних чинників: від віку комунікантів, рівня освіти, родинної/позародинної сфери, територіального чинника, навіть від виду спорту – груповий чи індивідуальний, від можливості/неможливості використання несловесних засобів спілкування.

4. Систематизація й аналіз номінативно-тематичних груп в спортивному жаргоні засвідчують цілий ряд особливостей, тенденцій як в усьому українському спортивному назовництві, так і в жаргоновому зокрема.

Порівняно зі спортивними номінативно-тематичними групами в літературній мові номінативно-тематичні групи спортивного жаргону мають свої особливості й специфічні ознаки:

– спортивні жаргоніми є органічною й природною частиною системи номенів української національної мови, яка твориться й розвивається за загальними законами української мови;

– ступінь номінативно-тематичного різноманіття в спортивному жаргоні набагато вищий, що в свою чергу є наслідком намагань спортсменів назвати всі значимі для них реалії, що в такий чи інший спосіб упливають на стан світосприймання й світовідчуття; саме тому досить помітними є жаргоніми, в основі мотивації яких лежить оцінний аспект;

– до появи жаргонімів можуть спричинитися найрізноманітніші (інколи й несподівані) реалії й ознаки: тип і вид спортивної діяльності, процеси і явища, вправи і стилі, інвентар, обладнання і одяг, індивідуальні ознаки спортсмена, предмета чи дії, прізвища й офіційні власні назви клубів, закладів, приміщень тощо.

Означене може свідчити про одну суттєву відмінність спортивного жаргону від інших жаргонів української мови: спортивний жаргон в основі є не протиставленням літературній мові і її стилям, а потужним їхнім доповненням, конкретизатором і деталізатором, а інколи й заміщувачем.

Література:

1. Боржковский В. Лирники // Киевская старина. – 1889. – Т. 26. – № 9. – С. 653-708.

2. Иванов В. Невли // Статистический листок. – Х., 1883. – № 10. – С. 153-156.

3. Трифонов Р. Жаргонна лексика в східнослов’янській лексикографії кінця ХХ – початку ХХІ століття: особливості опису семантики // Актуальныя праблемы функцыянавання і развіцця лексікі славянскіх моу. Матэрыялы Міжнароднай навуковай канферэнцыі, прысвечанай 60–годдзю універсітута, Мазыр, 2004. – С. 13-16.

4. Широцький К. Бурсацький жаргон української мови на Поділю. Збірник Харківського історико–філологічного товариства. Нова серія. – Х., 1998. – Т.6. – С. 175–179.

5. Jespersen O. Mfnkind Nation and Individual from a Linguistic Point of View. – Oslo, 1925.

6. Fowler H.W. and Fowler F.G. The King’s English. – Oxford, 1930. – 57с.