WEB-ресурс научно-практических конференций

МарченкоМ.О.

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов, Україна

ХУДОЖНЄ МОВЛЕННЯ ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ НОВІТНЬОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Зацікавленість дослідженням художнього мовлення спостерігається ще у розвідках давньогрецьких філологів. В ХІХ ст. дослідження художнього мовлення набуває актуальності у Європі. В ХХ –ХХІ ст., використовуючи надбаний досвід попередніх філологів, вчені продовжують наполегливо досліджувати художнє мовлення: О.Г.Винокур [2], В.В.Виноградов [1], В.М.Жирмунській [5], О.А.Потебня [9], В.П.Григор'єв [3], А.М.Науменко [8], А.К. Мойсієнко [7] та ін.

Приймаючи до уваги діахронію дослідження художнього мовлення, може здатися, що ця проблема застара для новітньої філології та досить досліджена. Але, незважаючи на велику кількість філологічних праць, деякі питання залишаються все ж таки наріжними та здобувають актуальність у новітній філології. Одним із таких питань є художнє мовлення як предмет дослідження новітньої філології.

У цьому сенсі В.В.Виноградов зазначає, що відродилась зацікавленість до проблеми художнього мовлення, до проблеми «лінгвістичної поетики», тобто до «науки о мові художньої літератури» [1, с. 3].

В.Є. Халізєв зауважує, що термін «художнє мовлення» спочатку був предметом дослідження мовознавства [13, с. 260], тому, що художнє мовлення не тільки зосереджує в собі багатства національної мови, а й їх усталює та удосконалює [13, с. 265]. Однак зараз терміном «художнє мовлення», на думку В.Є. Халізєва , здебільшого оперує літературознавство, бо «художнє мовлення» розуміється як одна із сторін змістової форми, а досліджує художнє мовлення - стилістика, як літературознавча дисципліна [13, с. 260]. Але Б.В. Томашевський дотримується думки, що вивчення особливостей художнього мовлення цілком належить лінгвістики, яка вивчає мовлення людини в усіх її проявах [11, с. 29].

В.Є. Халізев звертає увагу на те, що художнє мовлення активно розглядається як лінгвістами, так і літературознавцями. Мовознавців, на його думку, цікавить перш за все вживання мови, яке характеризується специфічними засобами та засадами. При цьому опорним поняттям стає «мова художньої літератури, а дисципліна, яка досліджує цю мову, зветься лінгвістична поетика» [13, с. 260]. У цьому сенсі слід погодитися з В.А. Філінюк , яка зауважує, що лінгвістичне дослідження мови художньої літератури є одним із важливих напрямків розвитку як вітчизняної, так і зарубіжної філології ХХІ століття [12, с. 248].

А В.П. Григорьєв в свою чергу зауважує, що предметом лінгвістичної поетики слід вважати творчий аспект мови у будь-яких її проявах [3, с. 58].

Р.Якобсон зазначає, що наука про мову покликана вивчати всі можливі сполучення і функції вербальних знаків і не має права нехтувати поетичною функцією [14, с. 80]. А О.Г.Винокур взагалі наголошує, що принципіальних відмінностей між лінгвістикою і поетикою не існує [2, с. 59].

На нашу думку, слід погодитися з К.А. Долиніним , який зазначає, що, досліджуючи художнє мовлення, важливо розуміти, чим конкретно займатися: лінгвостилістикою чи більш ширшою дисципліною, яка звертається не лише до плану вираження але і до плану змісту мовлення. Як ця дисципліна має називатися, поки що невідомо [4, с. 79].

Виходячи з цього, слід зазначити, що дослідження художнього мовлення ускладнено тим, що не має певної визначеності є художнє мовлення предметом дослідження мовознавства чи літературознавства, тобто лінгвостилістики, стилістики художнього мовлення чи поетики. Більш за те: у ХХ ст. з’являється нова філологічна наука – лінгвістична поетика, яка має досліджувати теж художнє мовлення. Тому різні філологічні науки мають різні, а й іноді суперечливі підходи до дослідження художнього мовлення. У цьому сенсі, слід підкреслити, що досліджуючи художнє мовлення, необхідно звертати увагу і на форму, і на зміст. Здебільшого перевага віддається або формі, або змісту.

Список літератури:

1. ВиноградовВ.В. О теории художественной речи. – М.: ВШ 1971. –240с.

2. Винокур Г. О. Филологические исследования. – М.: Наука, 1990. – 452с.

3. Григорьев В. П. Поэтика слова. – М., 1979. – 237с.

4. Долинин К.А. Стиль в общесемиотической перспективе и границы стилистического в языке // Основные понятия и категории лингвостилистики. Межвузовский сборник научных трудов. – Пермь, 1982. - С. 71-79.

5. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. – Л.: Наука, 1977. – 404 с .

6. Кожина М. Н. О понятии стиля и месте языка художественной литературы среди функциональных стилей. – Пермь: Пермское книжное изд-во, 1962. – 59с.

7. Мойсієнко А. К. Поетика слова і світу // Мовознавство. –2008. - №4-5. – С. 32-39.

8. НауменкоА.М. Філологічний аналіз тексту (Основи лінгвопоетики ). – Вінниця: НОВА КНИГА, 2005. – 416с.

9. Потебня А. А. Теоретическая поэтика. – М.: ВШ, 1990. – 344 с.

10. Структура и функционирование поэтического текста. Очерки лингвистической поэтики / отв. ред . док. филол . н. А.Н.Кожин/ - М.: Наука, 1985. – 221с.

11. Томашевский Б. В. Теория литературы. Поэтика. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 334с.

12. Філінюк В.А. Авторська пунктуація як стилістична ознака ідіостилю ЕммиАндієвської // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Філологічні науки. - Вип.14. - Т. 2. - Кам’янець-Подільськ : Абетка нова, 2007. – С. 248-254.

13. Хализев В.Е.Теория литературы. – М.: ВШ., 2002. – 437с.

14. Якобсон Р. Работы по поэтике. – М.: Прогресс, 1987. – 464с .