WEB-ресурс научно-практических конференций

К. держ.упр. Михальченко Г.Г., к.е.н. Черняєва О.В.

Українська інженерно-педагогічна академія

ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА НАПРЯМКИ АКТИВІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Розвиток будь-якої країни сучасного світу безпосередньо залежить від того місця, яке вона займає на світовому ринку технологій і інновацій. Суттєвим фактором розвитку країни є здатність скористатися додатковими можливостями, які надають інновації. Темпи економічного зростання держави, що зумовлює рівень життя пересічних громадян, залежать від державної та регіональної політики, і вибраної стратегії розвитку інтелектуального потенціалу держави. Україна як за часів СРСР, так і після проголошення незалежності зарекомендувала себе як держава з наукомісткими галузями промисловості, що традиційно презентували велику кількість передових технологій на світовий ринок. Незважаючи на це, в даний момент Україна перебуває на світовому ринку високотехнологічної продукції на позиціях аутсайдера, оскільки не належить ні до однієї з провідних груп міжнародних постачальників високотехнологічної продукції і не має розвиненого внутрішнього механізму ринкового і державного регулювання даного ринку, а стан розвитку інноваційних процесів в Україні не відповідає задачам загальної стратегії економічного розвитку країни.

Про важливість питань, що досліджуються відповідно державного регулювання інноваційних процесів, свідчить значний інтерес до даної проблеми як українських, так і російських науковців. У контексті сказаного вище, слід наголосити на тому, що окремі важливі сторони регулювання в галузі інноваційної діяльності вже стали предметом розгляду багатьох дослідників. Так, вагомий внесок у розвиток даного напряму зробили Є.В.Балясникова, В.І.Борейко, В.Н.Гончаров, О.А.Мазур, Д.В.Табачник, В.І.Клименко, В.В.Козик та інші [2-4; 6-8].

Визначальне значення в державному регулюванню інноваційним процесом належить економічному обґрунтуванню інновацій. Крім того, цілий ряд питань, таких як вибір пріоритетів, фінансування інновацій, їх економічне обґрунтування тощо потребує визначеної науково-теоретичної проробки, спрямованої на створення діючих практичних інструментів, що дозволять активізувати інноваційну діяльність, підвищити ефективність господарювання та відповідно поліпшити економічний стан окремих підприємств, галузей, регіонів і держави в цілому. Аналіз світового досвіду показує, що забезпечення економічного зростання в сучасних умовах вимагає створення відповідних умов і механізмів, стимулюючих інноваційну діяльність і впровадження її результатів в господарську практику.

Аналіз динаміки інноваційно активних підприємств за 2000-2008 рр. свідчить, що, всупереч зменшенню кількості підприємств, які впроваджували інновації в загальній кількості промислових підприємств, з 2007 р. спостерігалося поліпшення ситуації, а зазначені показники почали зростати (табл. 1). Проте в 2008 р. їх кількість значно зменшилась та стала найменшою за весь аналізований період. Разом з тим, кількість засвоєних нових видів техніки, впроваджених нових технологічних процесів почала збільшуватися.

Якщо за останні 15 років кількість працюючих в інноваційній сфері в США і в Західній Європі збільшилася в два рази, в Південно-Східній Азії – в чотири рази, в Україні знизилася в три рази. Таким чином, про­блема впровадження інновацій може розглядатися як стратегічно важлива.

Важливо розуміти, що при використанні в умовах України західного досвіду створення і функціонування інноваційної інфраструктури необхідно враховувати, що ні зараз, ні в найближчому майбутньому не доводиться розраховувати на загальне бюджетне фінансування.

Таблиця 1. Інноваційна активність підприємств України за період 2000–2008 рр., млн. грн [1]

¹ з 2007 року сума внутрішніх та зовнішніх НДР;

² з 2007 року придбання інших зовнішніх знань;

³ з 2007 року показник віднесено до інших витрат;

⁴ з 2007 року придбання машин обладнання та програмного забезпечення

Разом з тим, бюджетні внески в Німеччині складають 78%, у Франції – 74%, а у Бельгії сягають майже 100%.

Практично єдиною можливою державною формою підтримки є спеціальний режим інноваційної діяльності, передбачений законом «Про технопарки» і законом «Про інноваційну діяльність». Проте і вони забезпечують компенсацію не більше 10-12 % витрат підприємств на виконання інноваційних проектів, але фінансування інноваційної діяльності тільки з держбюджету неефективно. Україна вже має негативний досвід фінансування інноваційної діяльності.

Не зважаючи на те, що технологічний комплекс України на даний момент перебуває в стані занепаду, і до його відновлення і розширення необхідно підходити комплексно, поєднуючи творчу діяльність держави, самих підприємств і науково-дослідних центрів. У сучасних умовах аналітики бізнесу найбільшу увагу приділяють технопаркам як способу інтернаціоналізації і комерціалізації української технологічної думки.

Основною ідеєю технопарків є комерціалізація результатів наукових досліджень університетських, академічних і інших дослідницьких центрів, наукова продукція яких за допомогою інноваційних процедур доводиться до виробничих структур з подальшим виходом на ринок. Слід особливо звернути увагу і на такий момент із зарубіжного досвіду: саме криза в економіці завжди була поштовхом до створення технопарків (Великобританія, Франція, Німеччина і ін.), результат їх діяльно­сті – економічно благополучні регіони, сотні тисяч нових робочих місць [2-4].

Для розвитку технопарків необхідна істотна увага державних і місце­вих органів влади. Технопарк не є організацією, що приносить негай­ний при­буток (окрім соціальної). Віддача від внесків виходить від фірм, (вирощених в технопарк), а термін становлення фірм приблизно дорів­нює 3–4 рокам. Світовий досвід підтверджує, що створення і функці­ону­ван­ня технопарків вимагає рішення цілого комплексу нормативно-пра­во­вих, фінансових, організаційних, кадрових і інших заходів. На все це, а також на створення і розкручування інноваційних проектів потрі­бен час, і достатньо тривалий. Американці вважають, що для виведен­ня тех­нопарків на позитивні фінансові результати потрібно 10-15 років, при­близно такі ж терміни в Європі. В Україні ці проекти також не дають швид­кого фінансового ефекту. За п'ять років існування технопарки отри­мали пільг на 387 млн. гривень, а перерахували до бюджету пода­тків і обов'язкових зборів на 252 млн. гривень. Але, безумовно, не мож­на чекати негайних результатів діяльності наукових парків в нашій дер­жаві.

Найбільших успіхів технопарки досягають в тих випадках, коли їх діяльність співпадає з інтересами не тільки центральних органів влади, але і органів місцевого самоврядування, підприємств і організацій даного регіону, направлена на реалізацію наукових розробок на користь соціально-економічного розвитку регіону. Але до цього часу вузька спрямованість спеціального законодавства України по технопарках впливає на розвиток відповідної загальної нормативної бази не в кращу сторону. Практично закон про технопарки закріплює практику створення елітних інноваційних структур, спрямованих на виконання крупних інноваційних проектів, коли для легітимізації кожного з них потрібне рішення уряду [5].

Інвестуючи в створення технологічних компаній, держава отримує їх акції і надалі може розраховувати на дивіденди або на дохід від продажу своєї частки. Оптимальним варіантом могло б стати фінансування інноваційних проектів за умови участі в них приватного бізнесу. Для цього необхідно внести зміни до закону щодо норми про обов'язковість участі в проекті приватних інвесторів із зазначенням нижньої та верхньої межі ,а держава могла б брати участь в створенні венчурних фондів, що стимулювало б розвиток венчурного інвестиційного бізнесу і одночасно створило б умови для інвестування в малі наукоємні підприємства.

Причини такої низької активності технопарків криються як у вже пе­рера­хованих проблемах, що ускладнюють їх нормальне функці­ону­ван­ня (відсутність інвестицій, нестабільне законодавство), так і в самій ор­га­ні­за­ційній формі. Ще одна причина низької ефективності наших техно­пар­ків в тому, що вони створювалися не для того, щоб задоволь­няти потреби реального сектора економіки в нових технологіях, а, швидше для збереження наукової бази НДІ і утримання кадрів.

Висновки. Форма діяльності, яка реалізована в українських технопарках, ефективна тільки для крупних науково-виробничих комплексів. В Україні повинно бути декілька різновидів таких організацій . Зокрема, пропонується створення такої організаційної структури, як Національне агентство з питань технопарків і інноваційних структур, висловлюються пропозиції про призначення відповідальних осіб. На жаль, такі пропозиції дещо суперечать початковим цілям формування інноваційного законодавства в Україні.

Таким чином, ефективна інноваційна діяльність виходить за межі ком­пе­тенції спеціалізованих державних органів і повинна ґрунтуватися на взаємодії трьох елементів: підприємництва, влади та науки. Слід під­кре­слити, що в особі технопарків в умовах ринкових відносин ми ма­є­мо нові форми і структури інтеграції вищої освіти, науки, про­мисло­во­сті, підприємництва, джерел фінансування, регіональних і місцевих орга­нів управління і влади, що дозволяє ефективно реалізувати техно­ло­гії, властиві індустріально розвиненій країні XXI століття. Це дозво­лить вирішити проблеми фінансування технопарків без податкових пільг.

Список літератури:

1. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник.- Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

2. Борейко В.І. Інновації як основа економічного зростання /БорейкоВ.І. //Актуальні проблеми економіки.- 2008.- № 9.- С. 42-50.

3. Клименко В.І. Фінансування інноваційної діяльності в Україні /Клименко В.І. // Економіка. Фінанси. Право.- 2008.- № 1.- С. 24-31.

4. Шляхи інноваційного розвитку України / [за ред. Д.В. Табачника].- К.: Людопринт.- 2004.- 544 с.

5. Закон Украины о специальном режиме инновационной деятельности технологических парков (с изменениями и дополнениями) // Ведомости Верховного Совета Украины. - Режим доступу: http://www.investments.com.ua/technoparks/

6. Гончаров В.Н. Инновационное развитие как концепция государственного и регионального развития / Гончаров В.Н. // Збірник наук. праць ДонДАУ: «Соціальний менеджмент і управління інфо­рмаційними процесами»: серія «Державне управ­ління», Т.3.– ДонДАУ.- 2002.- № 17.- С.158-172.

7. Козик В.В. Можливості та проблеми формування інноваційних струк­тур / Козик В.В. // Регіональна економіка.- 2005.- № 1.- С. 195-202.

8. Гончарова Н.П. Теоретико-методические аспекты формирования инновационной политики/ Гончарова Н.П. // Актуальні проблеми економіки.- 2008.- № 4.- С. 62-71.