WEB-ресурс научно-практических конференций

Тарарива Л.Ю.

Луганський національний університет ім. Т. Шевченка, Україна

АДАПТАЦІЯ МОНОМІФУ В ТВОРЧОСТІ М.РИЛЬСЬКОГО (НА ПРИКЛАДІ ПОЕЗІЇ «ТРУБИТЬ РІГ СПІВУЧИЙ В ЧИСТІЙ ДАЛИНІ…»)

Творчий доробок Максима Рильського, попри значну кількість досліджень, потребує реінтерпретації в аспекті міфопоетики, оскільки ця сфера вивчення спадщини митця ще не була предметом спеціального дослідження.

До творчості М. Рильського в різні роки зверталися В. Агеєва, Ю. Булаховська, С. Єфремов, В. Моренець, М. Неврлий, Л. Таран та ін. Окремими монографіями вийшли дослідження життя і творчості письменника І. Білодіда, В. Борщевського, І. Ільєнка, Н. Костенка, С. Крижанівського, Л. Новиченка, Б. Рильського.

Актуальність обраного напрямку дослідження полягає насамперед у застосуванні до сьогодні нетрадиційного для вивчення творчості Рильського міфопоетичного аналізу.

Дослідження міфопоетики здійснене на основі архетипної критики К. Юнга, концепції мономіфу Дж. Кемпбелла та ін.

Метою розвідки є дослідження адаптації мономіфу в творчості М. Рильського на прикладі поезії «Трубить ріг співучий в чистій далині…». Подана розвідка є фрагментом дисертаційного дослідження.

Поняття мономіфу порушує у своєму дослідженні «Герой з тисячею облич» Дж. Кемпбелл, обґрунтовуючи його на прикладах первісної базової структури більшості міфів. За Дж.Кемпбеллом мономіф являє собою принцип «кола» – циклічне повторення актів, які мають у собі велике значення пошуку певного коду екзистенції. Мономіф будується за такою моделлю: етап відчуження (криза цінностей), поява порогу пригоди, відсторонення від сил, що стали стримуючим початком, боротьба протилежностей, звільнення власного «Я», оновлення (вихід – ініціація – повернення).

Поезія «Трубить ріг співучий в чистій далині…» є репрезентатом архетипної моделі міфологічної подорожі. Перше коло циклу – усвідомлення кризової ситуації, втілене через дію третьої сили: «Трубить ріг співучий в чистій далині, / Мов далеке гасло і тобі, й мені» [2,139]. Міфологема «ріг» апелює до традиційної народної символіки. Дотепер у деяких африканських племенах «звуковий лист» з одного населеного пункту в інший передають за допомогою труб або бубнів. Жителі Карпат звуками трембіти інформують про народження, смерть односельців та інші важливі події. Водночас ріг є солярним і місячним символом. Тому саме ріг виступає третьою силою, закликом до початку циклічності кола. Досліджуючи глибинні семантичні першопочатки модусу, віднаходимо, що ріг був символом богів, правителів, воїнів. Слово "shofar" (на івриті - "роги барана") використовувалися давніми ізраільтянами для подання сигналу тривоги і були ще одним символом захисту. У Біблії "роги" – символ сили або, у Новом Завіті, – спасіння.

Найбільш вірогідним видається апелювання до Нового Завіту, де роги трактуються як знак спасіння. Автор підкреслює тісний зв’язок з божественною силою, маніфестуючи знак вищої сили Бога: «Ми у темнім лісі, ми в яру страшнім, / А над нами Бог» [2,139]. Тому саме ріг виступає третьою силою, що ініціює початок першого кола циклу, підкреслюючи непереможну силу майбутнього спасіння.

Друге коло мономіфу репрезентоване бінарною опозицією поле / ліс. Міфологема «лісу» виступає «тінню», з якою герой веде боротьбу. Кінцевою метою стає звільнення від потойбічних сил лісу й наближення до божественного першопочатку, «вільного поля». Простір поділений на два світи – «ліс» / «поле». Хронотоп «поля» є місцем безпеки, відновлюючої сили екзистенції, космосом, на противагу «лісу» – згустком невідомих сил, потойбіччя людського існування, «тінню», втіленням хаосу.

Природний простір включає в себе позалюдські реалії і стихії (ліс, поле, магічний ріг), міфологічний простір – це прапростір, простір абсолютного минулого, початок і кінець становлення поетичного міфа. Природний простір у поєднанні з міфологічним створює інший – третій простір – простір ейдосів. Поле в уявленні поета – це місце, де історичний час розширює межі історичного простору і дозволяє йому стати вічним, міфологічним, де людина віднаходить своє «Я», завершує цикл мономіфу. Саме в полі (безмежному, безкрайньому, дикому, природному просторі) герой знаходить новий вимір буття - почуття причетності до всесвіту, реалізацію природних першопочатків власного буття. У цьому прочитуємо біблійну основу, в якій відкритий простір символізує віднайдення зв’язку людини з силами творця. Тут вбачаємо генетичний зв’язок з міфологією, відображення й трансформування просторово-часових уявлень, сюжетної структури мономіфу.

Причому традиційні мотиви, співвідносні з ідеєю часу (день, ніч), пов ’ язані з відображенням природних явищ (вода, земля), що створюють особливості просторових об ’ єктів (океан, степ, ліс, поле) є поворотними моментами психологічного саморозкриття ліричного героя (мандрування, самоусвідомлення, повернення). Наприклад, міфологема «дороги» становить собою рух ліричного "Я" у просторі, пошуку самоідентичності через здійснення повного циклу кола. У поезії часова категорія є міфологічною, стираються межі конкретного часу, набуваючи позачасової реальності. Часопростір є тривимірним, протиставлені світи невідомого, трансформований в міфологемі «ліс», гармонійного – міфологема «поле» й третій світ – «Бог», божествений початок. Подібна тривимірність знаходить своє пояснення в концепції К.Юнга про свідоме, безсвідоме й самість: «…свідоме й несвідоме зовсім не обов’язково протиставлені один одному, вони взаємодоповнюються з метою створення цілісності, що названа самістю. У відповідності з цим визначенням самість є деяка величина, що перевищує свідоме Я. Вона охоплює не лише свідомість, але й безсвідоме психічне й тому є, так би мовити, особистістю» [3, 204]. У поетичному тексті несвідоме виступає через міфологему «ліс», свідоме – «поле», самість представлена Богом, злиття з яким, надає особистості самості через усвідомлення глибин свідомого й несвідомого шляхом завершення кола мономіфу. Поле виступає як безпечний простір, освоєний людиною, концентрує у собі позитивну інформацію; «Ми йдемо лісами на таємний спів, Щоб на поле вийти з хащів і лісів» [2, 139] , проте ліс є топосом негативного, невідомим світом, основним місцеперебуванням «злих сил», за Карлом Юнгом, символом несвідомого: «Ми у темнім лісі, ми в яру страшнім…» [2, 139]. Дана бінарна опозиція є традиційною в міфологічних тканинах та неодноразово використовувалася письменником у своїй творчій лабораторії.

Третє коло мономіфу не окреслене в поезії, проте потенційна можливість здобуття порятунку, завершення кола циклу простежується через появу сверхсили Бога.

Отже, студіювання адаптації концепції мономіфу у М.Рильського створює зручну мову опису довічних моделей світобудови, внутрішніх виявів людини, суттєвих законів соціального та природного космосу.

Список літератури:

1. Кемпбел Дж. Герой з тисячею облич / Пер. з англ. О. Мокровольський. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – 392 с.

2. Рильський М. Т. Зібрання творів у двадцяти томах: Художні твори. Томи 1–11 / [упоряд. В. П. Лети та ін.]. – К.: Наукова думка, 1983. – (Художні твори). Т. 1: Поезії 1907 – 1929. Проза 1911 – 1925. – 1983. – 534 с.

3. Юнг К. Г. Психология бессознательного / К. Г. Юнг. – М.: Когито-Центр, 2006. – 352 с. – (Классика психологии).