К.е.н. Савицька Н.Л.

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Людиноцентризм господарського розвитку в новій економіці

Події, що відбулися в суспільстві за останні 20 років, а саме: експансія глобальної економіки на ґрунті бурхливого розвитку та всепроникнення інформаційних технологій; зростання значущості нематеріальних факторів та результатів виробництва; індивідуалізація та віртуалізація потреб споживачів; формування нової соціальної страти, що названа меритократією , стали основною переходу найбільш розвинених країн світу до нового цивілізаційного укладу. Серед науковців й досі немає одностайності щодо його термінологічної визначеності. Суспільство, що формується, називають постіндустріальним, посткапіталістичним , постекономічним , постмодерності , електронно-цифровим, інформаційним, інформаціонально-мережним , суспільством третьої хвилі, суспільством знань тощо. Теоретичний аналіз, наведених підходів, дозволяє виділити в якості «ядра» глобальних трансформацій, взаємний вплив результатів новітнього етапу науково-технічного прогресу та поведінки людини як суб’єкта нової економіки. Не дивлячись на репрезентативне коло наукових досліджень у цьому напрямку, актуальність розв’язання проблеми господарського розвитку в умовах нової економіки є нагальною як для економічної теорії, так й практики господарювання.

Будучи творцем науково-технічного прогресу, людина в той же час знаходиться під всебічним його впливом, так А. Суббето , виділяє «пакет цивілізаційних революцій», які змінили буття людини, коли темпи оновлення знань, технологій, «речового світу», екологічної ситуації, соціально-економічних відносин настільки прискорились, що призвели до морального старіння знань і професіоналізму за 4-5 років, до необхідності переходу людини до нового способу життя на основі безперервної освіти і підтримки високої інтелектуальної готовності до самонавчання, професійної перекваліфікації, високої професійної мобільності [1]. Знання стають основним ресурсом економіки та джерелом багатства; змінюється характер праці від репродуктивної до креативної ; у структурі вартості товарів зростає частка нематеріальних затрат (витрат на НДДКР, вартість брендів , транзакційних витрат тощо); спостерігається прискорене розповсюдження інновацій, такими темпами, що інновативність виробництва перевищує потреби споживання.

Указані тенденції дозволяють нову економіку трактувати як економіку знань, а ХХІ століття як еру знань та освіти. Зрозуміло, що будь-яка економіка ґрунтується на певному рівні знань, проте лише на сучасному етапі цивілізаційного розвитку, знання перетворюються в реальну продуктивну силу, в інноваційний продукт, що забезпечує випереджаюче зростання продуктивності праці та конкурентоспроможність національної економіки. Оскільки знання як субстанція господарського розвитку, не можуть самовідтворюватись та генеруватись без участі людини, то особистість фактично виступає основою цієї системи, отже має перманентно відтворюватись, що орієнтує виробництво на створення його ядра – виробництва творчої особистості, або «виробництва самого себе» [2, с. 126].

За таких умов, основою господарського розвитку, адекватного економіці знань, виступає ноосферне людиноцентричне та знаннєвоорієнтоване суспільне виробництво. Людиноцентризм у даному контексті означає висування людини-цілісної «у центр глобальної перспективи» [2, с. 76] , тобто включення людини у всій повноті її іпостасей: біологічної, соціальної, духовної істоти, працівника - в орбіту теоретичної економіки та господарської практики. Ю. Осипов наголошує, що «…головним реалізатором господарської продуктивної сили є людина. З людини організуючої відбувається організація, з людини, що виробляє, виходить виробництво, з людини, що господарює, виходить господарство. Людина – носій і джерело сили, її дія, але вона й вершитель дії. Людина – суб’єкт сили. Суб’єкт організуючий, виробничий, господарюючий» [3, с. 37]. Сьогодні ефективність економіки і, зокрема, прогрес матеріального виробництва залежать більшою мірою від еволюції людського суспільства, ніж від закономірностей власне економічного розвитку. В. Іноземцев наголошує, що вдосконалення якостей особистості стає підставою і змістом господарського прогресу, не закономірності матеріального виробництва, а людський розвиток лежить в основі суспільного розвитку [4]. Отже, людина є фундаментальним елементом розвитку суспільного організму та економічної сфери, зокрема, А. Гальчинський відзначає, що в сучасному еволюційному прогресі об’єкт і суб’єкт розвитку так тісно переплітаються, що «еволюція цивілізації реалізується через еволюцію людини» [2, с. 77].

Методологічна основа, в якій людський розвиток одночасно виступає метою, засобом і умовою соціально-економічної ефективності господарювання, передбачає особливі вимоги до розвитку людини як суб’єкту нового господарства. Основними чинниками такого розвитку виступають, по-перше, якість та рівень життя людини, по-друге, характеристики її матеріальних та духовних потреб, по-третє, здібності та «якість» людини. Аналізу значення перших двох чинників приділяється значна увага, проте, як правило, вони досліджуються окремо. В умовах господарського розвитку, адекватного новій економіці, особливого значення набувають якісні характеристики не лише людини-працівника (такі як компетентність, тобто знання, навички, досвід, кваліфікація; здатність до неперервної освіти, самоосвіти; інтелект; інноваційність ; креативність ), але й людини-особистості – це порядність, чесність, відповідальність, комунікабельність, довіра, колективізм, здатність до співробітництва тощо. Формування вказаних рис людини як суб’єкта соціально-економічних відносин здійснюється у царині трьох взаємопов’язаних сфер суспільного відтворення: гентильно-екологічного , де відбувається біологічне відтворення життя людини у природному середовищі, матеріального – тобто, економічного відтворення, що забезпечує виробництво засобів до життя та соціального – виробництво соціалізованої людини через суспільні інститути права, сім’ї, освіти та культури.

Парадигма господарського розвитку спирається на ноосферизацію господарювання, тобто процес створення такої системи матеріально-духовного відтворення, в якій економічний розвиток підпорядковується людині, а домінантною цінністю та самоцінністю стає розвиток особистості на основі знань та людино- , природо- , ресурсозбереження. Соціальний аспект економічно-гуманного господарювання полягає в становленні і розвитку в ході творчого виробничого процесу таких людських взаємодій, які розвивають обмін-спілкування, співпрацю і співтворчість при рішенні творчих завдань. Поряд з цим, сучасною тенденцією господарського розвитку виступає соціалізація виробництва, тобто його спрямованість на виробництво перш за все соціальних послуг (освіти, медицини, охорони здоров’я, рекреаційної індустрії, соціального забезпечення), які перетворюються із вилучень у господарському обороті в ін’єкції, що прискорюють цей оборот. Так, в індустріальній економіці, витрати на медицину, освіту, соціальне забезпечення розглядаються як трансферти, тоді як в новій економіці знань вони перетворюються в інвестиції. Дана тенденція окреслилась ще у ХХ столітті у розвинених країнах, наприклад, у структурі зайнятості США соціальні послуги становлять до 25,5% [5, с.23], а інвестиції в розвиток людини, в її освіту, здоров’я забезпечили прискорення науково-технічного прогресу, технологічні, а отже, й конкурентні переваги її економіці [5, с. 109].

Діяльність та творчість людини не обмежуються рамками лише матеріального виробництва, а розповсюджується й на створення культури в цілому як сукупності феноменів та середовища, в якому живе людина. Всепроникненість культурних феноменів, так званих універсалій культури, які формують ціннісне поле діяльності людини, відображається перш за все на економічній поведінці людини. Розвиток людини-особистості та людини-працівника знаходяться у нерозривному зв’язку із визначеною культурою та цивілізацією. Процеси модернізації суспільства і економіки безпосередньо пов’язані із трансформацією соціальних і культурних традицій та призводять до становлення нової мотивації та системи переваг, що виявляється у пріоритеті неекономічних інтересів над утилітарними, коли оціночним мірилом суспільної ієрархії стає рівень інтелектуального розвитку. Таким чином, у мотиваційній системі починають домінувати потреби в постійному підвищенні рівня освіти і накопичених нових знань.

Двоїста природа людини як продукту біологічної еволюції та соціально-історичного розвитку обумовлює складність абстрактного представлення в економічній теорії ролі та місця людського фактору господарського прогресу. Зміна якого актуалізує теоретичні дослідження людини як його суб’єкта, оскільки сучасна економічна поведінка не підлягає описанню за методологією традиційної економіки. Мається на увазі, по-перше, нереалістичність аксіом ординалістської концепції корисності, зокрема наявності субституції (блага, що споживаються, не мають прямих замінників), спадної корисності (спостерігається нівелювання закону спадної граничної корисності щодо споживання клубних, мережевих , інформаційних благ); по-друге, формування нового індивідуалізму та раціональності на основі креативності діяльності. Реалії нової економіки вимагають переходу від економічно детермінованої ролі людини в економічній системі до людини-цілісної, людини всебічно розвинених здібностей і потреб.

Підбиваючи підсумок, можна зробити наступні висновки.

1. Ноосферний людиноцентризм створює якісно нову парадигму господарського розвитку, в якій сучасне господарство перетворюється для людини з джерела виробництва засобів існування (речових або грошових) в сферу її самореалізації. Саме людина виступає центральною ланкою відтворювального процесу, тому на сучасному етапі цивілізаційного розвитку основним джерело нагромадження стають здібності людини, її здоров’я, інтелект, духовність, творча праця, соціальні зв’язки. Двоїстість природи людини обумовлює й двоїстий підхід до відтворення її життєдіяльності, який полягає у нерозривному зв’язку матеріальної та духовної складової цього процесу.

2. Основними ознаками людини як суб’єкта нової економіки стають креативність , тобто здатність до інтелектуальної, творчої діяльності, сприйняття інновацій, коли людина-споживач має бути не менш інтелектуальною, ніж людина-виробник; соціогуманізм стосунків, який передбачає – ціннісну орієнтацію особистості на партнерські стосунки в системі «природа - людина – суспільство».

Список літератури:

1. Суббето А. Государственная политика качества высшего образования : концепция , механизмы , перспективы [ Электронный ресурс] / А. Суббето // режим доступа к источнику : http://www.trinitas.ru/rus/doc/0012/001a/00120196.htm

2. Гальчинський А. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи: [монографія] / А. Гальчинський . – Київ: «Либідь», 2006. – 310 с.

3. Осипов Ю. Теория хозяйства / Ю. Осипов - М. : Изд-во МГУ, 1998. – 468 с.

4. Иноземцев В. За пределами экономического общества / В. Иноземцев . – М.: Academiа-Наука , 1998. – 339 с.

5. Коровський А. Еволюція людського фактора економіки та проблеми його формування: [монографія] / А. Коровський . – К.: КНЕУ, 2004. – 184 с.

6. Дубянская Г. Императивы развития в первой половине ХХІ века : экономика , основнная на знаниях и инновациях : концептуально-теоретические основы / Г. Дубянская . – М. : МАКС Пресс, 2009. – 296с.