WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Шаповалова В.М.

Інститут економіки та прогнозування НАН України

ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

Наростання глобальних екологічних проблем, виникнення локальних криз та катастроф антропогенного походження, загрози для виживання людства призвели до необхідності перегляду взаємозв'язків системи «природа - людство», пошуку шляхів їх гармонізації. Така можливість стає реальною шляхом вироблення механізмів розвитку суспільства відповідно до законів природи.

Розглянемо соціально-економічні та екологічні передумови виникнення уявлень про стійкий розвиток.

Серед соціально-економічних можемо розглянути ряд наступних передумов стійкого розвитку.

Панування «філософії споживання». Протягом багатьох століть людство дотримувалося «ресурсного» шляху розвитку, панували такі його принципи, як «споживання заради процвітання», «біосфера для людини», «людина - цар природи». У результаті виник конфлікт взаємозв'язків у системі «людство - природа» в окремих природних спільнотах та біосфері в цілому. У процесі цілеспрямованої діяльності людини проявилася його подвійна природа: з одного боку, як елемент біосфери він є її частиною, з іншого - як біосоціальна істота перебуває в конфлікті з нею. Людство протягом історії свого розвитку використовувало біосферу як джерело ресурсів для задоволення зростаючих потреб. Результатом такого способу господарювання з'явилися виснаження ресурсного потенціалу і деградація навколишнього природного середовища. Існуюче в ХХ ст. протиборство між капіталістичною і соціалістичною системами сприяло інтенсифікації використання природних ресурсів і наростання глобальних екологічних проблем.

Панування ресурсоруйнівних технологій. Висока конкурентоспроможність низько ефективних технологій визначалася пріоритетом економічної вигоди і ілюзією невичерпності ресурсного потенціалу.

Неадекватність механізму ціноутворення на природні ресурси їх справжньої вартості, а також динаміці цін на ресурси по мірі використання відновлюваних і вичерпності невідновних ресурсів. До недоліків системи ціноутворення слід віднести і відсутність системи виплат за збереження не порушених у процесі господарської діяльності територій і знецінення «нересурсних» природних цінностей.

Проблема «Північ - Південь». Суть її полягає в специфіці взаємин між розвиненими і країнами, що розвиваються. Відносно низький рівень цін на сировину, на вартість робочої сили в країнах, що розвиваються, з одного боку, та високий технологічний і промисловий потенціал розвинених держав з іншого сприяли виникненню проблеми «Північ - Південь». Результатом цього є виникнення конфлікту, тобто диспропорції в рівнях економічного розвитку (зокрема, рівень споживання енергії та ресурсів на душу населення в розвинених країнах Півночі в 10-20 разів перевершує рівень споживання в країнах Півдня).

Дана ситуація породила важкорозв'язні соціально-економічні протиріччя між цими групами держав. Основне - постійно зростаючий борг країн Півдня, який сформувався як результат низьких цін на природні ресурси, а також недоступність для цих країн високоефективних технологій. Повернення заборгованості при збереженні даної ситуації стає можливим тільки за умови ще більш інтенсивної експлуатації природних ресурсів. Від вирішення конфлікту у взаєминах країн «Північ - Південь» багато в чому залежить перехід світової системи на шлях стійкого розвитку. Спроба копіювати систему господарювання, яка націлена на досягнення рівня споживання, що існує в розвинених країнах, може призвести до катастрофи в силу обмежених можливостей біосфери.

Екологічні передумови виникнення парадигми сталого розвитку розглянемо за аналогією.

Забруднення навколишнього середовища, формування нових техногенних геохімічних зон, порушення біогеохімічних циклів як на глобальному, так і на локальному рівнях.

Техногенний порушення цілісності поверхні ландшафтів: знищення лісів, зневоднення, заболочування і ін.

Зменшення видового різноманіття світу живих організмів.

Проблема якості продуктів харчування і питної води: накопичення пестицидів і гербіцидів в продуктах харчування, забруднення поверхневих і підземних вод.

Виникнення екологічної патології: захворювання, генетичні відхилення, скорочення тривалості життя та ін.

Таким чином, стан глобальної соціо-еколого-економічної системи (СЕЕС), що склалося під впливом вищевказаних передумов, можна охарактеризувати як нестабільний [1]:

- в екологічній підсистемі антропогенний вплив на навколишнє середовище перевищили допустимі межі, відбувається руйнування біосфери під впливом ряду взаємопов'язаних процесів: економічне зростання - зростання населення - зростання споживання ресурсів - руйнування навколишнього середовища - розпад геному людини;

- у соціальній підсистемі панує філософія антропоцентризму; ідеологія захисту навколишнього середовища не сформовано; національні, групові інтереси переважають над загальнолюдськими; триває зростання населення, особливо в країнах з низьким рівнем розвитку, що породжує збільшення розриву в рівні життя, зростання чисельності бідного населення, захворюваності тощо;

- в економічній підсистемі превалює пріоритет економічних цілей розвитку (економічний прибуток, збагачення); мають місце екстенсивний характер розвитку (шлях економічного зростання), відсутність економічних критеріїв, що свідчать про перехід порогу допустимих впливів на навколишнє природне середовище (про зниження її стійкості).

Узагальнюючи існуючі уявлення, можна умовно виділити три основні шляхи подальшого розвитку цивілізації.

Антропоцентризм - шлях розвитку, за яким рухається людство. На певному етапі такого розвитку створюється ілюзія процвітання, економічного благополуччя. Пануюча філософія - «філософія споживання», тобто людство при задоволенні своїх зростаючих потреб не враховує можливостей навколишнього природного середовища, потреб наступних поколінь. З теоретичної точки зору, базуючись на природничій основі уявлень про закони, закономірності, принципи розвитку, можна стверджувати, що цей шлях приводить до вичерпання ресурсів і загибелі людства.

Біоцентризм виключає передбачуване повернення до еволюційної оптимальної структури біогеохімічних циклів з теоретичної точки зору. Цей шлях розвитку, як і попередній, у своїх крайніх проявах утопічний [2, с. 217-220].

Сталий розвиток. До цього шляху схиляються все більше науковців і політиків. Основним його принципом є гармонізація взаємин людини і біосфери. Відповідно до декларації концепції розвитку, проголошеної на конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., під стійким розвитком слід розуміти створення соціально орієнтованої економіки, заснованої на розумне використання ресурсної бази та охорони навколишнього природного середовища і не піддаються ризику можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби [3].

Таким чином, досягти сталого розвитку передбачається за допомогою свідомого обмеження задоволення потреб людства, мінімізації обурюватися (до пирогового рівня) впливу на біосферу, використовуючи здатності біосфери до самоорганізації і ґрунтуючись на сучасних досягненнях науки, техніки і технології. Цей шлях (з нашої точки зору в міру утопічним) представляється поки єдино можливим, проте для його реалізації необхідна розробка теоретичних та практичних засад сталого розвитку, адаптованих до умов конкретних територій.

Сталий розвиток вимагає формування нових механізмів управління як на глобальному, так і на регіональному рівнях. Для здійснення переходу на шлях сталого розвитку повинні змінитися його пріоритети, цілі, загальнолюдські цінності. Як наслідок підуть кардинальні демографічні, соціально-економічні, культурні, політичні та інші трансформації.

Список літератури:

1. Чепурных Н.В., Новоселов А.Л. Экономика и экология: развитие, катастрофы. - М.: Наука, 1996.

2. Котляков В.М. Сохранение биосферы — основа устойчивого развития общества //Вести. - РАН. - 1994. - Т. 64. № 3.

3. Герман Дэйли. После роста. Экономическая теория устойчивого развития. – К.: Интелсфера, 2002.