WEB-ресурс научно-практических конференций

Федорченко А.О.

Криворізький технічний університет

ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА КОМПЛЕКСНОГО ВИКРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ГІРНИЧОРУДНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ

Недалекоглядність власників та керівників сучасних суб’єктів господарювання, що видобувають та збагачують мінеральну сировину привела до катастрофічного стану тих регіонів, де відбувається діяльність гірничорудних підприємств. Звичка приймати рішення, коли ситуація вже настала свідчить про нерозуміння того стану, в якому знаходяться більшість підприємств гірничої галузі. В той час, коли можна покращити економічні показники своєї діяльності, за рахунок комплексного використання природної сировини, які без сумніву позитивно вплинуть не лише на саме підприємство, але й екосистему, гірничорудні підприємства просто продовжують плити за течією та демонструють небажання удосконалювати вже давно налагоджений процес виробництва основної залізомісткої продукції.

Економічний механізм природокористування в Україні знаходиться на стадії формування, його подальший розвиток повинен базуватися на: оцінці ефективних чинних елементів економічної системи стимулювання раціонального використання природних ресурсів; розробці спеціальних елементів економічного механізму, що стимулював би збереження середовища існування людини, законодавче та нормативно-методичне забезпечення їх функціонування; оцінці світових тенденцій економічного розвитку.

Процес вдосконалення технології та комплексного використання природних ресурсів вже є ресурсозберігаючим та за своїм змістом має еколого-економічну природу. По-перше, розширюючи межі задоволення соціально-економічних потреб в рамках існуючої природно-сировинної бази, він дозволяє долати проблему природної обмеженості мінеральної сировини. По-друге, процес його економії є фактично є найефективнішим засобом природоохоронної політики. Результатом процесу вдосконалення технології та збереження ресурсів є складний комплекс еколого-економічних явищ, що сприймається різними рівнями національної економіки. В числі основних складових ефекту ресурсозберігаючих технологій можна виділити: величину запобігання негативного збитку, що виникає внаслідок негативної дії на людину і природне середовище різних стадій отримання корисного компоненту з первинної сировини, а також різні форми посилення економічного потенціалу підприємства.

На основі аналізу існуючих методик економічної оцінки комплексного використання природної сировини за рахунок повторного залучення відходів виробництва, виявлені їх певні недоліки та очевидною є необхідність вдосконалення еколого-економічної оцінки процесів технологічного розвитку з урахуванням виявлених факторів впливу, а саме: зниження собівартості основної продукції на частину виробленої та реалізованої з відходів збагачення; використання відходів збагачення, як додаткового джерела вичерпних ресурсів; зменшення екологічного навантаження на оточуюче середовище; можливість отримання додаткового обсягу основної продукції; можливість отримання додаткового обсягу супутньої продукції; зменшення витрат на відшкодування збитків за забруднення навколишнього середовища; економія витрат на транспортування сировини з техногенного родовища; повторне використання відходів збагачення руд; відсутність необхідності обов’язкових стадій обробки сировини (бункерування, подрібнення, магнітна сепарація І ст.); можливість використання рекультивованих земель у сільському господарстві; зменшення площ, відведених для утримання відходів та витрат пов’язаних з ними (нарощення та укріплення дамби).

В процесі видобутку залізної руди та її збагачення майже всі вітчизняні суб’єкти господарської діяльності не беруть до уваги той факт, що є можливість використовувати менше природної сировини, натомість залучати до виробничого процесу відходи, які зберігаються у шламосховищах . Відповідно, чим більше залучається відходів збагачення у виробництво, тим менша необхідність у пошуку (розвідці) та видобутку природних ресурсів.

Повний цикл видобутку та переробки залізомісткої руди передбачає її транспортування з кар’єру до дробарної фабрики. Доставка відбувається за допомогою відповідного транспорту, витрати на забезпечення даного процесу є значно вищими за витрати на доставку лежалих хвостів пульпопроводом. Отже, витрати на доставку відходів збагачення мають бути меншими від витрат на транспортування видобутої руди, тоді даний показник вплине на прийняття управлінського рішення про вдосконалення технології та повторне використання відходів виробництва.

Зберігання зростаючого в геометричній прогресії обсягу відходів збагачення передбачає зростання витрат на їх утримання в арифметичній прогресії. Тому є сенс здійснити капіталовкладення на запуск модуля по переробці лежалих хвостів, щоб зменшити витрати на укріплення, нарощення дамби та, насамперед, знизити ймовірність її розмиву в разі непередбачуваних природних явищ, і тим самим зменшити негативне навантаження на оточуюче середовище. Внаслідок залучення техногенної сировини відсутня необхідність у повторному проходженні обов’язкових стадій обробки, веде до зменшення відповідних витрат (електроенергія, вода).

Таким чином, економіко-екологічна оцінка комплексного використання природної сировини гірничорудних підприємств має бути адаптованою до сучасних проблем регіонів, в яких здійснюється діяльність по видобутку та переробці мінеральних ресурсів. Така оцінка має враховувати не лише економічні вигоди від вдосконалення технологічного процесу, але й екологічні та технічні наслідки, які є постійними супутниками. Саме повторне використання відходів гірничорудних підприємств є запорукою їхньої довготривалої та успішної діяльності в умовах важко передбачуваного зовнішнього середовища. Пошуки додаткових джерел природних ресурсів, насамперед допоможуть вирішити екологічні проблеми, пов’язані з негативним впливом на оточуюче середовище, що свою чергу дасть змогу покращити економічні показники діяльності гірничорудних підприємств та втілити на практиці теорію комплексного використання природних ресурсів.