WEB-ресурс научно-практических конференций

Козак О.М.

Тернопільський національний економічний університет

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Формування трудового потенціалу і перспективи його розвитку є визначальним для економіки України й створення умов для її переходу на інноваційну модель. Водночас рівень і якість трудового потенціалу відіграють провідну роль у забезпечені стабільності та конкурентоспроможності економіки країни, а також є основою життєзабезпечення і стабільності у суспільстві.

Науковці стверджують, що якщо ситуація не зміниться, то у 2015 році потреби промисловості у кваліфікованих робітниках у більшості регіонів України задовольнятимуться лише на 30-37%. Водночас, через трудову міграцію Україна втратила близько 3,5 мільйона осіб переважно молодого та середнього віку – найбільш продуктивної частини населення, при цьому третина з них – кваліфіковані фахівці. Тому, на думку і науковців, і державних чиновників у сфері розвитку трудового потенціалу України особливу увагу слід звернути на його якість, яка залежить від освітянської галузі. Освіта відтворює трудовий потенціал країни, і водночас – є одним з чинників модернізації економіки, її становлення на інноваційний фундамент.

Основою трудового потенціалу суспільства є потенціал окремої людини. Людський потенціал — міра втілених у людині здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації та їх здатність приносити дохід. Світовий банк включає в це поняття також стан здоров’я та якість харчування; ООН — освіту, професійний досвід, фізичний стан, здатність до виживання, інші характеристики, що забезпечують і самозабезпеченість людей.

Трудовий потенціал людини характеризується її працездатністю, рівнем освіти й професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками, здібностями, ставленням до праці, ініціативністю, активністю, організованістю, мобільністю.

Професіоналізм — найважливіша складова трудового потенціалу. Розвинуті країни вкладають значні кошти у професійну освіту і підвищення кваліфікації кадрів. Ці витрати постійно зростають. В Україні підприємства значно скоротили вкладання коштів у професійну освіту. При тому, що такі інвестиції зменшилися і по лінії держави Україні важко розраховувати на високу конкурентоспроможність як багатьох видів її продукції, так і робочої сили. Слід урахувати й те, що складність праці постійно зростає, тому скорочення інвестування у професіоналізм прогресивно поглиблює відставання якості робочої сили від дедалі біль­шої складності праці.

Сьогодні мережа навчальних закладів, підпорядкованих МОН налічує 941 професійно-технічний навчальний заклад, 347 вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації, 619 – І-ІІ рівнів акредитації. Маємо 202 вищі навчальні заклади недержавної форми власності, понад 1,5 тисячі навчальних закладів інших форм власності і підпорядкування, які здійснюють професійну підготовку громадян [3].

Таблиця 1 . Кількість осіб, які навчалися у навчальних закладах (на початок навчального року, тис.)

За період з 2001 по 2008 роки загальна кількість учнів ПТУ в Україні зменшилась на 11,3%. При зменшенні кількості вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації на 16,8% кількість студентів у них зменшилась на 21,4%. За цей самий період кількість вищих навчальних закладів ІІI -ІV рівнів акредитації (академій, університетів, інститутів) збільшилась на 10,4%, а загальна кількість студентів, які навчались у цих навчальних закладах зросла на 53,3% [4].

Це свідчить про зниження престижу початкової і середньої фахової освіти, робочих професій у молодіжному середовищі, незважаючи на зростаючу потребу підприємств у кваліфікованих робітничих кадрах.

В останні роки якість вищої освіти в Україні знижується. Як зазначає М.З. Згуровський , «в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на європейському ринку праці» [2].

Сьогодні в Україні існує дисбаланс між потребою в системі освіти і незатребуваністю знань, які вона надає, що зумовило дефіцит трудового потенціалу робітничих спеціальностей в країні в 150–200 тис., управлінських – у 30–40 тис. Крім того більшість випускників професійно-технічних навчальних закладів обирають професії сфери послуг, тоді як потреба у виробничих професіях для промислових підприємств постійно зростає.

За даними Державної служби зайнятості, у ПТУ нині готують у 3,5 рази менше кадрів з розрахунку на 10 тисяч населення, ніж у ВНЗ, тоді як ринок праці на 80 відсотків зацікавлений у робітничих професіях і менш як на 20 відсотків – у фахівцях з дипломами ВНЗ.

За результатами аналітичного звіту HeadHunter за 2007 рік, найвищим попитом на ринку праці користуються IT-фахівці та програмісти, а також працівники торгової і банківської сфер. На останньому місці по потребі у працівниках – підприємства добувної промисловості та спортивні клуби.

Гострою проблемою для економіки України стало кадрове забезпечення на великих підприємствах . На них постійно є вакансії на робочі професії. Необхідні газозварювальники , токарі, інженери всіх напрямків, електрозварювальники , всі будівельні спеціальності – каменярі, кранівники, столяри-верстатники. Економіка України сьогодні потребує фрезерувальників, операторів комп'ютерного набору і будівельників, а зовсім не юристів, економістів і дизайнерів. Саме представники цих професій є найзатребуванішими професійно-технічними спеціалістами. На сьогоднішній день не вистачає навіть водіїв трамваїв і тролейбусів, попри те, що навчають цій професії безкоштовно, а зарплату обіцяють близько 500$. У дефіциті швачки - їх ринок праці потребує в кількості понад 40 тисяч.

Окрім робочих спеціальностей необхідні високопрофесійні працівники у сфері машинобудування (інженерно-технічні спеціалісти), будівництва ( девелопери , головні інженери і головні архітектори проектів), торгівлі (менеджери середньої і вищої ланки, мерчендайзери , супервайзери тощо) [5].

Поліпшення якості освіти та рівний доступ до неї є одним з головних завдань сучасної державної політики в галузі освіти. Крім того надання широким верствам населення інформації про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці, і на які немає попиту, дасть змогу узгоджувати інтереси фірм і підприємців – споживачів освітніх послуг та їх виробників – навчальних закладів, мінімізувати матеріальні і моральні збитки від підготовки спеціалістів, які не потрібні економіці. Це дозволить підвищити якість трудового потенціалу та рівень конкурентоспроможності економіки України в цілому.

Список літератури:

1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. — К.: Знання, 2006. — 559 с.

2. Згуровський М.З. Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі. — http://www.ntu-kpi.kiev.ua

3. www.mon.gov.ua

4. www.ukrstat.gov.ua

5. www.profosvita.org.ua