WEB-ресурс научно-практических конференций

Монастирний С.В.

Полтавський національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка

ФАКТОРИ ГАЛЬМУВАННЯ ПРИТОКУ БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ В РЕАЛЬНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ

Функціонування сучасної економіки будь-якої країни неможливо уявити без ефективної банківської системи. Банки глибоко проникають у сферу виробництва і активно впливають на економічні і соціальні процеси. Взаємовідносини надбудови (банківської системи як ядра кредитної системи і базису (реальної економіки характеризується причинно-наслідковими взаємозалежностями . Формування і розвиток банківської системи обумовлено загальним станом і напрямами розвитку економік держави. У свою чергу, стан банківської системи і ступінь її взаємодія із базисом визначають перспективи розвитку промислової і сільськогосподарської сфери.

Аналізу стану та проблем функціонування національної банківської системи дає можливість виділити фактори, які гальмують залучення банківського капіталу у реальний сектор економіки. Першим фактор є обмеженість джерел і складність формування кредитних ресурсів: залучення «дорогих» грошей населення і юридичних осіб [4]. Залучення коштів підприємств і організацій у якості кредитних ресурсів є досить складним, тому що значна частина грошового обігу юридичних осіб виведена зі сфери банківського обігу у результаті істотного зсуву мікроекономіки у сферу „тіньового сектора” (який складає, за експертними оцінками, 30-40 % ВВП). Крім того, підприємства не мають вільних коштів, які б могли бути залучені банківським сектором. У вітчизняній банківській практиці практично відсутнє таке джерело ресурсів, як кошти пайових і чекових інвестиційних фондів. Недержавні пенсійні фонди мають дуже малу у порівнянні із потребами народного господарства фінансовий об’єм. Стосовно величезних коштів Пенсійного Фонду України, то, хоча й існують проекти використання „пенсійних” грошей у інтересах нарощування кредитів і інвестицій у промисловий сектор економіки, вони на сьогодні не знайшли практичного втілення [3].

Другим фактором є короткостроковий характер заощаджень, які приймають банківську форму. В умовах нестабільної економіки обсяги і строки вкладення коштів (в залежності від кон'юнктури) скорочуються або збільшуються. у даний час основну масу банківських заощаджень складають депозити терміном до 12 місяців (60% від загального обсягу депозитів), значно менша частка заощаджень складає більше 12 місяців. Зазначимо, що останніми роками, і досить малі обсяги заощаджень, вкладених у формі банківських депозитів на термін 1-1,5 року і більше становить 20%. Цей показник у розвинутих країнах становить понад 50-60% [4]. Потреби ж кредитування виробничого сектора економіки вимагають наявності переважно „довгих” грошей.

Третім фактором є особливості культурно-історичного менталітету вкладників. Культурно-історичні традиції населення (обумовлені у значній мірі досить нестабільними подіями, як війни, революції і радикальні реформи) призвели до відмови населення від диверсифікованості заощаджень. у роки економічних реформ (90-і роки) основною формою заощаджень населення стала нерухомість. Основні трансакційні розрахунки (оплата житлово-комунальних послуг, придбання продуктів харчування, навчання, тощо) відбувається у основному готівкою.

Четвертим фактором є особливості галузевої структури кредитування і цільового призначення кредитування. Більша частина кредитування економіки як області, так і країни зосереджена у сфері послуг і торгівлі (40,2% на 2007р), що призводить до виникнення ризику галузевої концентрації кредитів і підвищує залежність банків від можливих різких коливань кон’єктури і фінансового стану боржників цієї сфери.

П’ятим фактором є недостатній розвиток банківських мереж. Хоча на сьогодні із збільшенням капіталовкладень у розвиток своїх філійних мереж банками, охоплення банківськими послугами всієї території країни є недостатньою. На сьогодні цей показник становить лише 55%, порівняно із 90-95% у розвинутих країнах [2].

Шостим фактором є збільшення відсоткових ставок у результаті збільшення неповернених кредитів. Збільшення роздрібного кредитування призвело до росту неповернення роздрібних кредитів (близько 25% - у фізичних осіб, 18% - у юридичних осіб), у результаті для покриття ризику неповернення кредиту банки змушені збільшувати самі ставки по кредитам.

Сьомим фактором є відсутність повноцінно діючого фондового ринку. Аналіз ринку державних цінних паперів показав, що лідером, як при первинному розміщенні, так і на вторинних торгах є Ощадний банк України, а частка інших банків складає менш 30 %. У багатьох кредитних установах ставки по довгострокових депозитах приватних осіб перевищують рівень прибутковості по державних цінних паперах. Таким чином, на сьогодні вкладення у державний борг не є реальнодіючою альтернативою кредитуванню. Крім цього, ситуація недержавних цінних паперів, що складається на ринку, також не дозволяє розглядати його як альтернативу кредитним операціям комерційних банків. Частка корпоративних цінних паперів у активах банківських установ (без врахування векселів) складає всього лише 1,5-2% [1].

Список використаних джерел

1. Корнєєв В.В. Рух капіталу і фінансова логістика // Фінанси України. – 2002. - № 11. – С.23-31.

2. Федоренко В.Г., Федоренко С.В., Степанов Д.В., Степанова В.В., Евгинец М.Ю., Райковская Н.В. Развитие финансово-банковской сферы – путь к совершенствованию инвестиционной политики // Фондовый рынок . – 2001. - № 2. – С.12-15.

3. Фрейнкман Л. Финансовый капитал и формирование новой промышленной структуры в России // ЭКО. - 2004. - № 10. – С. 10-12.

4. Чекмарева Э.Н. Роль банков в интеграции банковского и промышленного капитала // Деньги и кредит. - 1999. - № 7. - С. 17-22.