WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Бурлуцька Г.М., Лисікова Т.В.

Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля

ЕКОЛОГІЧНІ ПОДАТКИ ЯК ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Розглядаються наукові підходи до визначення питання податкових інструментів охорони навколишнього середовища. Звернуто увагу на необхідність захисту навколишнього середовища за допомогою податків.

Постановка проблеми. Дослідження науково-практичних публікацій з проблем оподаткування свідчать, що переважна їх більшість має чітко визначені суттєві характеристики. Але недостатньо уваги, з нашої точки зору, приділено визначенню податків, як економічного інструменту охорони навколишнього середовища .

Аналіз останніх досліджень. У науковій літературі багато уваги приділено питанню щодо природоохоронних податків, їх ставок, лімітів, а також визначення їх функцій та підфункцій. Плідно працюють над цією тематикою Василенко О.Г., Великач О.О., Голян В.А., Галушкіна Т. та інші. Останнім часом з’явилося чимало робіт, де ґрунтовно висвітлюється необхідність подальшого пошуку напрямків досліджень щодо поліпшення та реформування «зелених» податків.

Мета. Метою даного дослідження є визначення важливості екологічних податків для поліпшення екологічного стану та розвитку економіки України. Відповідно до поставленої мети, необхідно вирішити такі задачі: визначити сутність екологічних податків та їх вплив на розвиток економіки країни.

Результати дослідження. Нині економічний механізм екологічного регулювання в Україні ґрунтується на концепції платності природокористування. Позитивні моменти економічного механізму екологічного управління полягають у тому, що завдяки його економічним інструментам були опрацьовані основи платного природокористування, й економічний інструментарій є єдиним засобом, який дозволяє забезпечити надходження фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для ліквідації наслідків забруднення навколишнього природного середовища [1 , с. 42 ]. Під екологічним управлінням прийнято розуміти поетапний процес розробки й реалізації стратегічних і тактичних рішень, спрямованих на раціональне використання та охорону навколишнього природного середовища на організаційних, економічних і правових засадах.

Насамперед, треба зазначити суттєве зростання ролі економічного інструментарію природоохоронної політики в процесі прийняття управлінських і державних рішень, а також зростання кількості, різновидів і масштабів використання цих інструментів. Особливістю розвитку системи екологічного менеджменту 90-х років є висування до рангу пріоритетних серед інших регуляторів природокористування саме податків, пов'язаних із вирішенням проблем навколишнього середовища, розширення та зміцнення бази екологічного оподаткування [2, с.28] . До речі, про ці податки навіть йдеться мова як про "нове покоління" економічних інструментів екологічного регулювання.

Безумовно, потрібно звернути увагу і на ті важливі зміни, що сталися із податково-бюджетними системами в розвинутих країнах, які позначаються нині терміном "позеленіння".

Характерно, що «позеленіння» бюджетно-податкової системи, як свідчить практика оподаткування розвинутих країн, є ефективним засобом успішного досягнення одночасно двох національне значних цілей - наповнення державних бюджетів і розв'язання проблем якості довкілля. З точки зору раціонального природокористування суттєвим критерієм доцільності застосування екологічних податків є досягнуті зміни у поведінці суб'єктів господарювання - ті, що приводять до відмови від екологічно шкідливих товарів і видів діяльності, внаслідок чого утворюється потенціал одночасного зменшення податкових надходжень та підвищення природоохоронного ефекту.

Як переконує досвід країн із розвинутою ринковою економікою, активне застосування екологічних податків не лише сприяє зниженню загального рівня забруднення природного середовища. Спочатку виступаючи додатковим фінансовим тягарем для господарюючихсуб’єктів, у перспективі екологічні податки сприяють зниженню витрат на контроль за забрудненням і зростанням обсягів виробництва нової, екологічно чистої продукції, у такий спосіб зміцнюючи конкурентоспроможність та економічні позиції виробника.

Податок на продукт спрямовується на збільшення фінансових ресурсів, необхідних для зменшення екологічної шкоди, завданої тим продуктом, який оподатковується. Завдяки накопиченим коштам відбувається подальша цільова адресна фінансова підтримка конкретної екологічної програми скорочення забруднення саме тими видами продукту, з яких стягується податок [ 3 , с. 88 ] . Через такий механізм перерозподілу коштів від екологічного податку утворюються фінансові потоки "повторних інвестицій доходів", які в інших країнах уже встигли довести свій еколого-економічний ефект і розсіяти підозри, щоцей екологічний податок – це просто ще один із способів збільшення обсягів платежів до бюджету. З огляду на це, важливість впровадження подібного механізму екологічного оподаткування в Україні очевидна.

Висновки та пропозиції. Основними напрямами вдосконалення економічного механізму екологічного управління має бути модернізація існуючих регуляторів, здійснювана одночасно з розробкою і впровадженням у практику нових ринкових інструментів. Світовий досвід свідчить, що система екологічного менеджменту залежить від ефективності економічного механізму природокористування, який базується на збалансованому поєднані регуляторів примусово-обмежувального характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру, які, в свою чергу, забезпечують сприятливіші умови для природозбереження, а також для забезпечення екологічно безпечних технологій і методів господарювання. У багатьох країнах світу щодо вирішення еколого - економічних проблем природокористування нагромаджений значний досвід: створені ефективні організаційні структури та дієвий механізм правового регулювання охорони та раціонального використання природних ресурсів.

Отже д ержава має перейти до засобів непрямого регулювання. Світова практика свідчить, що для вирішення регіональних проблем з великим ефектом застосовується і податкова політика. Саме податки мають стимулювати розміщення і розвиток найнеобхідніших суспільству виробництв, і навпаки, обмежувати неефективні за економічними, соціальними критеріями або небезпечні для довкілля види діяльності.

Література:

1. Балджи М. Концептуальні підходи до удосконалення державного регулювання природокористуванням та його застосування // Економіст. – 2008. - №11. – с. 41 – 43.

2. Голян В.А. Інституціонально – економічні механізми регулювання природокористування // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. - №2. – с. 24 – 29.

3. Василенко О.Г. Податкові платежі в системі природокористування // Економіка АПК. – 2004. - №12. – с. 86 – 90.