WEB-ресурс научно-практических конференций

Чорний В.В.

Донецький національний університет

ПЕДАГОГІЧНЕ НОВАТОРСТВО: РЕТРОСПЕКТИВА І СУЧАСНІСТЬ

1. На сучасному етапі освіта виступає одним із головних чинників розвитку людини. Економіка знань, інформаційна економіка, побудова високотехнологічного і громадянського суспільства, трансформація інститутів, що відповідають вимогам теперішнього часу – все це ґрунтується на освіті і вихованні. Тому пошук нових, більш ефективних моделей навчально-виховного процесу та вивчення досвіду педагогічного новаторства є актуальною і своєчасною проблемою.

2. З ціллю приближення системи освіти до життєвих потреб і гуманізації виховання початок ХХ століття відзначається жвавим пошуком нових методів освіти. Серед зарубіжних педагогів, які відійшли від традиційного способу навчання та зробили вплив на сучасних дослідників необхідно виділити: 1) американського філософа і педагога Дж. Дьюі, який заснував інструментальну педагогіку; 2) німецького філософа і педагога Р. Штейнера, методи започаткованої ним «Вальфдорської педагогіки» характеризуються м’яким впливом на дитину; 3) французького педагога С. Френч, технологія виховання якого ґрунтується на самоврядуванні і дослідницькій активності дитини [1] та інші.

3. Із середини ХХ ст. в Україні спостерігається зростання рівня освіти за всіма структурними складовими. Так, якщо «за даними першого повоєнного перепису населення 1959 р. середня тривалість навчання населення України віком 10 років і старше становила 5,05 року, то в 1970 р. цей показник збільшився до 6,43 року, в 1979 – до 8,07 року, в 1989 – до 9,34, а за даними 2001 року дорівнює 10,32 року» [2]. В кінці шістдесятих років було скасовано обов’язкову професійну підготовку у загальноосвітній школі. На сьогоднішній день, з початку ХХІ ст. п’ятибальну систему замінено на дванадцятибальну, та здійснено перехід на дванадцятирічну шкільну освіту у загальноосвітній школі.

4. У другій половині ХХ століття на фоні суворої та вибагливої програми шкільної освіти та колективного виховання в СРСР постало питання вдосконалення та збагачення методики викладання. У цей період почали проявляти себе педагоги-новатори, дослідження яких було спрямовано на створення більш ефективного, раціоналізаторського методу виховання, побудованого на принципово нових засадах.

5. Педагогічний досвід може бути як новаторським, так і дослідницьким. Новаторський досвід передбачає передусім новизну, емпіричний характер практичної діяльності, пошук нових технологій навчально-виховного процесу оригінальність [3].

6. У ХХ ст. в Україні педагогічне новаторство розвивалося у межах радянської системи освіти. Слід виділити концепцію гуманістичної педагогіки В. Сухомлинського, оригінальну педагогічну систему колективного виховання А.С. Макаренка. Пізніше, у 70-80-ті роки, проявили себе такі педагоги-новатори як В.Ф. Шаталов, С.Лисенкова, М. Щетинін та ін. Проте їх педагогічний досвід і методики в Україні використовуються обмежено, недооцінюються, сприймаються критично або не сприймається взагалі, що змушує шукати визнання в інших країнах.

7. На думку педагога-новатора сучасності В.Ф. Шаталова, який має понад півстолітній педагогічний стаж, навчання у загальноосвітній школі має тривати дев’ять років. Тривалість навчання на день має становити п’ять годин, у тому числі уроки фізкультури. Оцінювання більш ефективне за традиційною п’ятибальною системою, а не за запровадженою дванадцятибальною. В.Ф. Шаталов відзначає [4], що головне у дитину вірити, щоб над нею не висів страх оцінки, страх відчуження й осуду.

8. Таким чином, реформування та трансформування системи освіти, зокрема шкільної, спричинено постійними змінами суспільного життя в Україні. Західні стандарти тривалості, змісту і методики шкільного навчання, що впроваджуються сьогодні не вирішують проблеми якості освіти, руйнуючи вітчизняний багаторічний досвід. А надбання і досвід передових вітчизняних педагогів-новаторів широко не застосовується.

Сталий розвиток України потребує трансформації педагогічної діяльності і технологій педагогічно-виховного процесу, підвищення якості і ефективності Української освітньої системи. Тому дослідження у сфері педагогічного новаторства набувають особливого значення, а досягнення і досвід доцільно широко використовувати і впроваджувати у вітчизняну практику.

Література:

1. Трухин И. Очерк педагогическиго новаторства / И. Трухин . – Режим доступа: http://www.athens.kiev.ua/academy/novaz01.htm.

2. Перший Всеукраїнський перепис населення: історичні, методологічні, соціальні, економічні, етичні аспекти. – Режим доступу: http://www.d-m.com.ua/05_07.htm.

3. Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. - 576 с.

4. Иванова-Гладильщикова Н. Интерв’ю с В.Ф. Шаталовым « Мои дети заканчивают школу не в 11-м, а в 9-м классе» // Газета «Люди»: Режим доступа: http://www.peoples.ru/science/professor/shatalov/.